Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 733/1695/17
провадження № 61-4784св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Ічнянський молочно-консервний комбінат",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2019 року у складі судді Овчарика В. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Висоцької Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Ічнянський молочно-консервний комбінат" (далі ПрАТ "ІМКК") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2013 року вона працювала менеджером з персоналу відділу кадрів.
06 вересня 2017 року та 11 вересня 2017 року на підставі її заяв надавалися два дні відпустки, про що були видані відповідні накази, з якими ОСОБА_1 була ознайомлена.
З 20 вересня 2017 року по 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і в цей час поштою отримала наказ № 252-к від 19 вересня 2017 року про її звільнення за прогули без поважних причин 06 та 11 вересня 2017 року.
27 вересня 2017 року їй видали трудову книжку.
Відповідач, у порушення статті 149 КЗпП України, не вимагав від неї письмових пояснень з приводу її прогулів, хоча вона і перебувала на роботі після 06 та 11 вересня 2017 року. Наказ про звільнення було датовано 19 вересня 2017 року, коли вона знаходилась на роботі, але з невідомих причин він не був їй вручений під розписку в день звільнення, а в подальшому надісланий поштою.
Позивач просила:
визнати незаконним наказ № 252-к від 19 вересня 2017 року про її звільнення,
поновити її на посаді менеджера з персоналу відділу кадрів ПАТ "Ічнянський молочно-консервний комбінат",
стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 до ПрАТ "ІМКК" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул задоволено.
Визнано наказ ПрАТ "ІМКК" № 252-к від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з персоналу відділу кадрів з 19 вересня 2017 року згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, учинений 06 вересня 2017 року та 11 вересня 2017 року, незаконним.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з персоналу відділу кадрів ПрАТ "ІМКК".
Стягнуто з ПрАТ "ІМКК" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 112 866,24 гривень.
Вказана сума визначена без урахування обов`язкових податків та платежів.
Стягнуто з ПрАТ "ІМКК" на користь ОСОБА_1 10 000,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з ПрАТ "ІМКК" у дохід держави судовий збір у розмірі 1 768,66 гривень.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що звільнення позивача з посади менеджера з персоналу відділу кадрів ПрАТ "ІМКК" на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за вчинення прогулів без поважних причин, було здійснено відповідачем з порушенням встановленого законом порядку та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ПрАТ "ІМКК" подало касаційну скаргу, у якій просить рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, пункту 4 статті 40 та статті 149 КЗпП України. Зокрема, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що при звільненні позивача відповідачем не було дотримано приписів статті 149 КЗпП України, згідно якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При цьому суди не застосували висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 711/8227/16-ц.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 733/1695/17, витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2020 року матеріали цивільної справи № 733/1695/17 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 711/8227/16-ц).
Фактичні обставини
Суди встановили, що наказом голови правління ПАТ "ІМКК" від 18 червня 2013 року № 98-к ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера з персоналу з 18 червня 2013 року з іспитовим терміном 1 місяць та оплатою праці згідно штатного розпису.
Наказом голови правління Решетняк С. А. від 19 вересня 2017 року № 252-к менеджера з персоналу відділу кадрів ОСОБА_1 звільнено з роботи з 19 вересня 2017 року згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, вчинені 06 вересня 2017 року та 11 вересня 2017 року.
Підставою зазначеного звільнення позивача за версією відповідача було вчинення позивачем прогулів без поважних причин 06 вересня 2017 року та 11 вересня 2017 року, які були зафіксовані комісійними актами за участю інспектора з кадрів ОСОБА_2, у присутності заступника головного бухгалтера ОСОБА_3, інженера з охорони праці ОСОБА_4 та начальника відділу безпеки ОСОБА_5 ) від 06 вересня 2017 року та 11 вересня 2017 року.
Повідомленнями від 06 та 11 вересня 2017 року заступником голови правління товариства було запропоновано ОСОБА_1 подати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі протягом 07 та 12 вересня 2017 року, однак доказів на підтвердження їх вручення позивачеві надано не було.
До матеріалів справи відповідачем було приєднано акти від 07 та 12 вересня 2017 року про відмову ОСОБА_1 від підпису про отримання зазначених повідомлень, складені комісією за участю інспектора з кадрів ОСОБА_2, заступника головного бухгалтера ОСОБА_3, інженера з охорони праці ОСОБА_4 та начальника відділу безпеки ОСОБА_5 .
Згідно акту від 19 вересня 2017 року, складеного за участю інспектора з кадрів ОСОБА_2, заступника головного бухгалтера ОСОБА_3 та начальника відділу безпеки ОСОБА_5 вбачається, що 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 у їх присутності відмовилася отримувати свою трудову книжку та копію наказу про звільнення.
22 вересня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 надсилалося повідомлення про необхідність отримання нею трудової книжки у відділі кадрів або надання її згоди на відправлення їй трудової книжки поштою.
Актом від 27 вересня 2017 року відповідач підтвердив отримання ОСОБА_1 трудової книжки.
Повідомлення адміністрації, адресовані ОСОБА_1, про необхідність подати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі та акти суди попередніх інстанцій визнали неналежними доказами.
З копії особової картки позивача за типовою формою № П-2, що була переписана інспектором з відділу кадрів ОСОБА_2, судом встановлено, що наприкінці особової картки відсутній особистий підпис працівника ОСОБА_1 із датою такого підпису, хоча остання стверджувала, що первинна картка за типовою формою № П-2 була нею підписана.
Судом першої інстанції було встановлено, що зміст зазначеного документа первинного обліку було змінено роботодавцем і про це не було повідомлено працівника, всупереч порядку заповнення Форми №П-2 "Особова картка працівника", затвердженої наказом Держкомстату і Міноборони від 25 грудня 2009 року № 495/656.
Відповідно до порядку заповнення форми, у розділі V "Відпустки" зазначеної форми первинного обліку відображається інформація виключно про надані працівнику відпустки у розрізі їх видів, із зазначенням дат початку і закінчення та за який період відпустка надавалася, а також номеру наказу про її надання. Саме за цим розділом при звільненні працівника має визначатися кількість днів невикористаних працівником відпусток, які підлягають компенсації, оскільки жодний типовий кадровий документ такої зведеної інформації про відпустки не містить.