Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 336/4631/15-ц
провадження № 61-16256св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2018 року у складі судді Суркової В. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів:Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому, з урахуванням уточнень, просила виділити їй в натурі 7/25 частин земельної ділянки зі спільної часткової власності по АДРЕСА_1 ; зобов`язати співвласника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, прибрати огорожу, яка розділяє її земельну ділянку від земельної ділянки загального користування, прибрати колоди; присвоїти належній їй частині домоволодіння згідно експлікації до плану будинку за технічним паспортом поштову адресу:
АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником 7/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 727 кв. м.
Співвласнику ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_4, належало на праві власності 18/25 часток цього ж домоволодіння, яку він подарував ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
З початку побудови будинку в 1964 році і по 1977 рік земельна ділянка знаходилася в загальному користуванні.
У 1977 році Запорізьким бюро технічної інвентаризації на підставі рішення товариського суду проведено обстеження домоволодіння щодо визначення порядку користування земельною ділянкою. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 727 кв. м, поділу підлягала земельна ділянка площею 536 кв. м на підставі договору на забудову від 24 жовтня 1959 року.
Рішенням виконкому Шевченківського району від 04 березня 1977 року залишок землі 191 кв. м вилучений і в розрахунок не включений.
У технічному паспорті на будинок в розділі експлікація земельної ділянки відмічено: 536 кв. м землі за документами, а 727 кв. м - фактичне користування земельною ділянкою.
При визначенні порядку користування земельною ділянкою площею 536 кв. м на 7/25 часток виділено земельну ділянку площею 150 кв. м, а на 18/25 - 386 кв. м.
Фактично на 7/25 часток виділена земельна ділянка площею 137 кв. м згідно плану поділу земельної ділянки від 22 березня 1977 року за варіантом № 2. Інших варіантів поділу через будівлі співвласників не являлося можливим.
У 2011 році відповідачі приватизували свої 18/25 часток земельної ділянки без відома і згоди позивача.
Рішенням Запорізької міської ради від 10 вересня 2014 року № 74/310 позивачу передано зі спільної власності 0,0774 га без визначення меж в натурі земельну ділянку площею 0,0216 га, що складає 7/25 часток.
09 жовтня 2014 року позивачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ? 7/25 часток земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня
2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року, в задоволення позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року судові рішення скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції вказав, що суд не дав належної оцінки тому факту, що
в клопотанні від 08 лютого 2016 року позивачем заявлено про призначення експертизи; не обговорено питання щодо повторного призначення відповідної судової експертизи; необґрунтовано відхилив запропонований позивачем варіант поділу земельної ділянки, що був зроблений в 1977 році для поділу земельної ділянки товариським судом.
Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня
2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 липня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Позивач не скористалася правом на проведення експертизи на замовлення учасників справи або призначення експертизи судом в установленому процесуальним законом порядку. Позивач не надала належних, допустимих і достатніх доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, зокрема наявності фактів порушення або невизнання, оспорювання відповідачами її прав, свобод чи законних інтересів; не довела, яким чином, відповідач чинить їй перешкоди в користуванні належною їй частиною земельної ділянки. Акт, який просила використати позивач для вирішення питання про виділення частини земельної ділянки
в натурі, складений у березні 1977 року, тобто понад 30 років, не може бути перевірений судом та використаний як підстава для здійснення зазначеного розподілу; позивачем не надано відомостей про те, що з часу складення цього акта порядок користування земельною ділянкою та її розміри залишалися незмінними. Вимоги про присвоєння поштової адреси не підлягають вирішенню в судовому порядку.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 липня 2019 року,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; незаконність та необґрунтованість судових рішень, неправильну оцінку судами доказів на підтвердження обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просила скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вона передала суду клопотання про проведення експертизи, доручивши її експерту, внесеному до реєстру атестованих судових експертів, ОСОБА_3 . Проте суд не задовольнив це клопотання, не постановив окремий процесуальний документ.
10 вересня 2018 року її адвокатом Пацалюк Р. В. без погодження з нею складено клопотання про проведення земельно-технічної експертизи з визначення експертної установи - відділу Головного Управління Держгеокадастру по Запорізькій області. Оскільки згідно з відповіддю зазначеного управління від
11 грудня 2018 року цивільна справа № 336/4631/15 не надходила, припускаючи змову, вона відмовилася від послуг цього адвоката. Разом з тим у судовому засіданні суддя повідомила, що справа повернулась без проведення експертизи.
При вирішенні питання про призначення експертизи її адвокат без узгодження
з нею визначив експертну установу - Запорізький філіал Донецького НДІСЕ. Клопотання про призначення експертизи вона не писала. Задовольняючи зазначене клопотання, суд на власний розсуд призначив експертну установу, що є порушенням її прав.
У порушення вимог процесуального законодавства суд не розглянув її позовні вимоги.
У березні 2020 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.