Постанова
Іменем України
19 березня 2021 року
м. Київ
справа № 761/19040/19
провадження № 61-15819св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра"), про відшкодування шкоди, моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява обґрунтована тим, що 26 листопада 2013 року між позивачем
і ПАТ "КБ "Надра" укладено договір про надання пакета послуг "ПУ Перший" № 2958239", відповідно до умов якого відкрито низку банківських рахунків, зокрема, поточний картковий рахунок № НОМЕР_1 в дол. США, поточний накопичувальний № НОМЕР_2 в дол. США (станом на 06 лютого 2015 року залишок коштів на рахунках становив 841,65 дол. США та 47,17 дол. США).
27 листопада 2014 року в рамках цього договору між позивачем і банком укладено договір строкового банківського вкладу № 2075012, відповідно
до умов якого банк прийняв від позивача банківський вклад у розмірі
7 500,00 дол. США, залишок коштів на рахунку станом на 06 лютого 2015 року -
7 512,91 дол. США.
21 квітня 2015 року у зв`язку із запровадженням Фондом в ПАТ "КБ "Надра" тимчасової адміністрації позивач отримав відшкодування за договором банківського рахунка пакета послуг "ПУ Перший" від 26 листопада 2013 року № 2958239 в загальному розмірі 23 720,45 грн, з яких 15 149,50 грн - (залишок
за поточним картковим рахунком 841,65 дол. США), 8 570,95 грн - (залишок
за накопичувальним рахунком 476,17 дол. США).
18 травня 2015 року позивач також отримав відшкодування за договором вкладу від 27 листопада 2014 року у розмірі 135 230,60 грн. Відшкодування виплачене
за курсом 17,999763 грн за 1 дол. США.
Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2017 року в цивільній справі
№ 6-1297цс17 ухвалено правовий висновок щодо застосування частини п`ятої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з яким відшкодування за вкладами у дол. США в неплатоспроможному банку ПАТ "КБ "Надра" має здійснюватися за курсом 23,130580 грн за 1 дол. США, встановленим НБУ на день початку виведення банку з ринку 06 лютого 2015 року, а не за курсом 17,999763 грн за 1 дол. США, встановленим
за попередній день 05 лютого 2015 року. Оскільки про існування цього рішення позивачу стало відомо 20 жовтня 2017 року, він звернувся
до відповідача із претензією, однак відповідач залишив її поза увагою.
За таких обставин відповідач своїми протиправними діями, які полягають
в застосуванні неправильного (заниженого) валютного курсу до виплат гарантованого законом відшкодування, порушив права позивача, чим завдав йому матеріальної шкоди. Крім того, у зв`язку з неналежним розглядом претензії позивача відповідач також завдав і моральної шкоди, яку позивач оцінив
у 2 000 000,00 грн.
Позивач вказує, що постанова Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у цивільній справі № 6-1297цс17 беззаперечно свідчить про протиправність дій відповідача. За правильним курсом НБУ позивач мав би отримати: 21 квітня 2015 року за картковим рахунком 19 467,85 грн, за накопичувальним рахунком - 11 014,09 грн, 18 травня 2015 року за договором вкладу - 173 777,97 грн, а всього 204 259,91 грн. Разом з тим позивач мав би отримати 200 000,00 грн - суму, яка не перевищує суми гарантованої виплати, а кошти в сумі 4 259,91 грн, які перевищують вказаний розмір гарантованої виплати, мав би акцептувати Фонд після початку процедури ліквідації.
Унаслідок протиправної поведінки відповідача прямий збиток, завданий позивачу, становить 41 049,05 грн (6 761,59 грн - з 21 квітня 2015 року
та 34 287,46 грн - з 18 травня 2015 року). Разом з тим залишок перевищення гарантованої суми (понад 200 000,00 грн) у розмірі 4 259,91 грн має бути акцептований Фондом в четверту чергу кредиторів банку.
Також позивач вважає, що стягнення з відповідача коштів на виконання деліктного зобов`язання з відшкодування майнової шкоди має відбуватись
з урахуванням статті 625 ЦК України. За таких обставин позивач нарахував 3 % річних та інфляційні втрати на суму 6 761,59 грн за 1480 дні в розмірі 822,51 грн та 4 922,04 грн відповідно. Крім того, позивач нарахував 3 % річних та інфляційні втрати на суму 34 287,46 грн за 1453 дні в розмірі 4 094,77 грн та 17 683,33 грн відповідно.
Також позивач вважає, що йому було завдано непрямих збитків, оскільки в іншій банківській установі, де у нього відкрито рахунок, він має вклад,
на який нараховуються 13,00 % річних, а тому з відповідача також підлягає
стягненню упущена вигода в розмірі 11 494,83 грн (556 днів непрямого збитку
з 01 листопада 2017 року + нарахована майнова відповідальність в розмірі 16 997,61 грн + збиток у розмірі 6 761,59 грн + 34 287,46 грн).
Водночас порушення прав позивач триває, він надав відповідні розрахунки
на день звернення до суду з вказаним позовом, однак зазначені розрахунки
не є остаточними і підлягають уточненому перерахунку на день виконання рішення суду за вказаними позивачем формулами.
Крім того, у зв`язку з протиправними діями відповідача, які полягають у виплаті гарантованої суми відшкодування за заниженим курсом, позивач був змушений звернутись до відповідача з претензією, на яку отримав зневажливу
та протиправну відписку, що завдало позивачеві моральної шкоди, яка полягає
в моральних стражданнях від зневіри у спроможність держави забезпечити відсутність дискримінації одних вкладників перед іншими. Моральну шкоду позивач оцінив у 2 000 000,00 грн, мотивуючи це тим, що саме такий розмір дозволить компенсувати позивачеві отримані моральні страждання.
Просив суд стягнути з Фонду суму основного боргу на відшкодування збитків 41 049,05 грн, суму майнової відповідальності у розмірі 3 % річних з урахуванням індексу інфляції на суму 6 761,59 грн за період з 21 квітня 2015 року до дня фактичного виконання рішення суду та на суму 34 287,46 грн за період
з 18 травня 2015 року до дня фактичного виконання рішення у справі, суму упущеної вигоди у розмірі 13 % річних на суму 58 046,66 грн за період
з 01 листопада 2017 року до дня фактичного виконання рішення у справі, моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн, зобов`язати відповідача через уповноважену особу в неплатоспроможному банку ПАТ "КБ "Надра" акцептувати кредиторські вимоги на суму 4 259,91 грн на користь ОСОБА_2 в четверту чергу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року
в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки, причинний зв`язок такої поведінки
із заподіяною шкодою та вини. Разом з тим позивач не надав, а суд
не здобув протягом розгляду справи належних та допустимих доказів того,
що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди, як не надано доказів розміру завданої матеріальної
та моральної шкоди.
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, факт порушення відповідачем прав позивача не підтверджується наявними
в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги
є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", про відшкодування шкоди, моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії закрито.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір щодо права фізичної особи
на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18).
Спір про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів
і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження
№ 14-239цс19).
Вимоги про зобов`язання Фонду через свою уповноважену особу
в неплатоспроможному банку ПАТ "КБ "Надра" акцептувати на користь позивача суму у розмірі 4 259,91 грн до четвертої черги кредиторських вимог,
що перевищує граничну суму відшкодування, є похідними від вирішення основної вимоги щодо здійснення перерахунку виплаченої суми, а тому
не можуть бути вирішені судом у межах цієї справи.
Також у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено,
що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог та за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні
з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Позовні вимоги, заявлені позивачем до ПАТ "КБ "Надра" в особі Фонду, які за своєю природою випливають зі спору щодо правильності нарахування та виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції, а також постановити окрему ухвалу щодо порушення колегією суддів апеляційного суду норм процесуального права при відхиленні клопотання позивача про залишення відзиву без розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16 позови до Фонду про відшкодування шкоди підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо ці вимоги не пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Указував на те, що посилання в оскаржуваній постанові на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 334/452/18, 813/921/16, 820/3770/16, 285/489/18-ц, 727/8505/15-ц, 752/17889/17-ц є помилковими і такими,
що не підлягають врахуванню, оскільки предметом спору у справі
є не відшкодування шкоди, а визнання протиправною бездіяльності уповноважених осіб Фонду та зобов`язання відповідачів вчинити певні дії, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Отже, позивач вважає, що заявлені вимоги за своїм змістом, а також суб`єктним складом є цивільними, стосуються приватноправових відносин, позов повинен бути розглянутий судом в порядку цивільного судочинства, адже він заявив майнові вимоги відшкодування збитків за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2020 року Фонд подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,
у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року відзив Фонду на касаційну скаргу ОСОБА_2 повернено заявнику без розгляду.
У березні 2021 року Фонд подав до Верховного Суду письмові пояснення
на касаційну скаргу, у яких зазначав, що суд прийняв рішення без порушення норм матеріального та процесуального права, з урахуванням усіх обставин справи та правових висновків, викладених Верховним Судом в аналогічних справах, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що ця справа не підсудна суду загальної юрисдикції.
09 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про залишення без розгляду повторно поданого відзиву.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/19040/19, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних
чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій
чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі
на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Водночас визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового
чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо
до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних
чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких
є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним
у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду
та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності
і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону
№ 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав
та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України
від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого
на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення,
що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом
у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах
у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника,
що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції
з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суд, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року
у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц,
від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18.
Із матеріалів справи відомо, що правовими підставами для стягнення
з відповідача суми основного боргу на відшкодування завданих збитків, 3 % річних з урахуванням індексу інфляції на підставі статті 625 ЦК України
та упущеної вигоди є, на думку позивача, не виплата Фондом недоплаченої частини гарантованого відшкодування за договором вкладу
в неплатоспроможному банку.
Тобто майнові вимоги позивача про стягнення недоплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу, а також передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання з виплати недоплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до Фонду та стосуються правомірності його дій, пов`язаних із виплатою ОСОБА_3 відшкодування за вкладом, а не до банку-боржника,
що ліквідується.
Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції
з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності його дій, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами,
а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17, провадження № 61-31354сво18.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), у якому зазначено, що з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Оскільки основні вимоги стосуються стягнення боргу на відшкодування збитків (адміністративні правовідносини), які
за рішенням адміністративного суду стягнуто з суб`єкта владних повноважень,
а тому заявлені вимоги на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищенаведене, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі, оскільки такий спір підлягає розгляду
у порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги про стягнення коштів підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства висновків суду
не спростовують та фактично зводяться до неправильного тлумачення зазначених норм процесуального права.