Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 757/32/17-ц
провадження № 61-13504св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року у складі судді Москаленко К. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 1 090 211, 35 грн, з яких 660 734, 15 грн - сума позики, що підлягає поверненню, 429 477, 20 грн - пеня за порушення строків повернення позики.
В обґрунтування позову зазначав, що 03 жовтня 2016 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики у простій письмовій формі, за умовами якого ОСОБА_2 одержав грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США зі строком повернення до 17 жовтня 2016 року. На підтвердження факту отримання коштів за вищевказаним договором відповідач того ж дня підписав заяву, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І. І.
Станом на 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 позичені кошти не повернув, від виконання своїх зобов`язань ухиляється, тому ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 1 090 211, 35 грн, з яких: 660 734, 15 грн - сума заборгованості за позикою, 429 477,20 грн - сума пені за порушення строків повернення позики. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики від 03 жовтня 2016 року, що є підставою для стягнення з нього на користь ОСОБА_1 суми позики та пені.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду від 17 липня 2017 року залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року скасоване та ухвалене нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 03 жовтня 2016 року: 660 734, 15 грн заборгованості за позикою; 429 477, 20 грн пені за порушення строків повернення позики.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони 03 жовтня 2016 року уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США, останній належним чином не виконав свої зобов`язання з повернення грошових коштів, що є підставою для стягнення з нього на користь позивача суми боргу та пені за період з 19 жовтня по 22 грудня 2016 року.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 14409/14410/19-32 від 24 травня 2019 року, підписи від імені ОСОБА_2, які містяться у договорі позики від 03 жовтня 2016 року, виконані ОСОБА_2, тому безпідставними є доводи відповідача про те, що він не укладав та не підписував спірний договір.
Оскільки ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи судом першої інстанції, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року і постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суд першої інстанції без призначення судової почеркознавчої експертизи не міг встановити обставини укладення сторонами договору позики, оскільки він оспорюваний договір не підписував.
Його заборгованість перед ОСОБА_1 на момент розгляду справи судом першої інстанції становила 5 000 доларів США, а не 25 000 доларів США, тому пеня мала нараховуватися саме з дійсної суми боргу.
Апеляційний суд призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, яка була проведена експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, однак він не погоджується з висновками такої експертизи, оскільки її провели неналежним чином. Він не виключає корупційний вплив та тиск на експертів з боку позивача ОСОБА_1 шляхом зловживання службовим становищем.
Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його прохання про проведення повторної почеркознавчої експертизи в іншій експертній установі.
Київський апеляційний суд не допитав свідків, які б підтвердили той факт, що він повернув ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі, еквівалентному 20 000 доларів США.
На момент подання апеляційної скарги з нього на користь ОСОБА_1 було стягнуто майже всю суму заборгованості в примусовому порядку, однак апеляційний суд не надав вказаній обставині належної оцінки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
19 грудня 2019 року справа № 757/32/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 уклав у простій письмовій формі з ОСОБА_2 договір позики грошей, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 25 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути позикодавцю до 17 жовтня 2016 року.
Відповідно до пункту 8 договору у разі порушення позичальником строку повернення позики, він зобов`язаний за кожен день прострочення сплатити позикодавцю пеню в розмірі 1 % від простроченої суми.
Відповідно до пункту 9 договору позика вважається повернутою в момент передання позикодавцю грошей готівкою або зарахування грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок. Підтвердженням повного розрахунку за договором позики буде заява про повний розрахунок позичальника, вчинена у простій письмовій формі.
03 жовтня 2016 року ОСОБА_2 підписав заяву, якою підтвердив отримання ним 03 жовтня 2016 року у позику від ОСОБА_1 25 000 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 17 жовтня 2016 року. Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І. І.
У встановлений договором строк відповідач борг за договором позики не повернув.
Відповідно до висновку експертів Київського Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №14409/14410/1-932 від 24 травня 2019 року рукописний запис " ОСОБА_2", який міститься в рядку "ПОЗИЧАЛЬНИК" на другому аркуші договору позики грошей від 03 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виконаний ОСОБА_2 .
Підписи від імені ОСОБА_2, які містяться під рукописним записом "виправленому вірити" в нижній частині першого аркуша в рядку "ПОЗИЧАЛЬНИК" ліворуч від рукописного запису " ОСОБА_2" на другому аркуші та в місці розміщення паперової бирки з друкованим текстом, який розпочинається словами "Всього прошито…" на зворотній стороні другого аркуша договору позики грошей від 03 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виконані ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво -чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених обставин справи робити відповідні правові висновки.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Апеляційний суд встановивши, що між сторонами існують договірні правовідносини, позичальник не виконав зобов`язання з повернення коштів, отриманих у позику, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики, а також з урахуванням пункту 8 договору правильно стягнув передбачену умовами договору пеню з огляду на прострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов`язання.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про проведення повторної почеркознавчої експертизи в іншій експертній установі, оскільки ОСОБА_2 та його представник після надходження до Київського апеляційного суду висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи та поновлення провадження у справі не зверталися до суду з клопотаннями про призначення повторної експертизи. Вказана обставина підтверджується аудіозаписом судового засідання від 20 червня 2019 року.
Доводи касаційної скарги про те, що Київський апеляційний суд безпідставно не допитав свідків, які б підтвердили той факт, що він повернув ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі, еквівалентному 20 000 доларів США, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт повернення позики не може підтверджуватися показаннями свідків.
Відповідно до положень частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У випадку часткового повернення боргу відповідач не був позбавлений можливості вимагати від позивача видати йому розписку про часткове одержання виконання зобов`язання, а у разі відмови позикодавця у цьому - не повертати борг.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.