Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 463/2162/20
провадження № 61-17449св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова, у складі судді Головатого Р. Я., від 16 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Шандри М. М., Приколоти Т. І., від 01 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що із 1993 року по 2019 рік перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 в якому народилося троє дітей: ОСОБА_3, 1996 року народження, ОСОБА_4, 2001 року народження, ОСОБА_5, 2005 року народження.
До серпня 2018 року ОСОБА_2 проживала окремо від заявника та спільних дітей, однак періодично приїздила за місцем їх проживання та чинила відносно них домашнє насильство.
На теперішній час ОСОБА_2 продовжує чинити фізичне і психологічне насильство в сім`ї, яке проявляється у словесних образах, погрозах, приниженні та залякуванні, а також нанесенні тілесних ушкоджень.
Двічі щодо ОСОБА_2 видавалися термінові заборонні приписи, умови яких вона не виконує, органами поліції здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за фактом нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що вжиті поліцією заходи не мали і не мають впливу на ОСОБА_2, неправомірна поведінка кривдника не припиняється, що свідчить про її схильність до насильницьких дій відносно заявника та спільних дітей і вказує на вірогідність продовження та повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких, або особливо тяжких наслідків, ОСОБА_1 просив суд видати обмежувальний припис терміном на шість місяців, яким:
- заборонити ОСОБА_2 протягом шести місяців у будь-який спосіб контактувати та наближатись на відстань не менше 100 метрів до постраждалих осіб ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та їх місця проживання за адресою:
АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ОСОБА_2 протягом шести місяців залишити місце проживання і заборонити вхід до місця перебування постраждалих осіб ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Видано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_2 на строк шість місяців у будь-який спосіб контактувати та наближатись на відстань не менше 100 метрів до
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та перебувати в місці їх спільного проживання (перебування) за вказаною адресою. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено. Допущено рішення суду до негайного виконання.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо колишнього чоловіка - ОСОБА_1, а також їхніх спільних дітей - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалих осіб є високою, ризики є реальними та підтвердженими матеріалами справи, а тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати заходи тимчасового обмеження прав.
Відмовляючи у задоволенні заяви в частині ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд виходив з того, що вони є повнолітніми, а отже ОСОБА_1
не наділений повноваженнями звертатися до суду в їх інтересах.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з відповідними заявами до суду самостійно не зверталися.
Судом також враховано наявність у ОСОБА_2 на праві власності іншого житла, в якому вона проживає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2020 року -без змін.
Колегія суддів виходила з того, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), ухвалено справедливе рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі
ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування районним та апеляційним судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/2162/20 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції, які, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 та від 05 вересня
2019 року у справі № 756/3859/19.
Вважає, що обмежувальний припис щодо неї був винесений за фактичної відсутності будь-яких ризиків, передбачених Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закону № 2229-VIII). Обставини справи не були встановлені належно та об`єктивно.
Наголошує на тому, що вона сама є постраждалою особою від домашнього насильства з боку ОСОБА_1, однак не отримала належного захисту від держави. Оскаржувані судові рішення вважає дискримінаційними та такими, що грубо порушують її права.
Всупереч вимог статті 33 ЦПК України після заміни складу колегії суддів апеляційного суду не було оголошено про ознайомлення з матеріалами справи нового судді, не було роз`яснено право заявити йому відвід, питання про початок повторного розгляду справи по суті чи про повторне проведення підготовчого апеляційного провадження на обговорення учасників справи не ставилося.
Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання її представника про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину на території України та об`єктивною неможливістю розгляду справи до набрання законної сили рішенням у іншій справі, не вдавшись до аналізу підстав подачі такого клопотання.
Звертає увагу касаційного суду, що суди попередніх інстанцій, уникаючи детального аналізу ситуації, яка склалася, протиправно позбавили її
права користуватися належною їй квартирою та права на вільне спілкування із неповнолітньою дочкою.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
В січні 2021 засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова
від 16 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 01 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 04 лютого 2020 року, в справі № 463/6219/18, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який було зареєстровано 31 липня 1993 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, 1996 року народження, ОСОБА_4, 2001 року народження та ОСОБА_5,
2005 року народження.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неодноразово звертались до органів поліції із заявами про вчинення конфліктів та застосування насильства з боку ОСОБА_2
25 січня 2020 року та 24 лютого 2020 року відносно ОСОБА_2 працівниками поліції були видані термінові заборонні приписи.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня
2020 року у справі № 463/1147/20 ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень (протоколи серія АПР18 № 525957 від 25 січня 2020 року та серія ВАБ № 303115 від 12 лютого
2020 року), передбачених частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КупАП) за вчинення домашнього насильства щодо заявника.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що відносини в сім`ї погіршилися після знайомства ОСОБА_2 з ОСОБА_6, який у 2018 році завдав йому тілесних ушкоджень. За цим фактом розпочато досудове розслідування та з метою схиляння його не давати показання у кримінальному провадженні ОСОБА_2 чинить постійний психологічний тиск, провокує сімейні конфлікти з ним, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно характеристики, наданої 18 вересня 2020 року психологом Клініки психологічного здоров`я дітей, підлітків та молоді комунального некомерційного підприємства "Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр" львівської обласної ради ОСОБА_7 рекомендовано неповнолітній ОСОБА_5 уникати контактів з матір`ю, забезпечити дитині спокійні, адекватні умови проживання, захистити дитину від психологічного насилля з боку матері. Рекомендовано також психотерапевтичні заняття.
ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_2 та власником житлового будинку по АДРЕСА_3 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пунктів 3, 5-8 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Згідно частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальним кодексом України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі
№ 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) вказано, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Відповідно до пунктів 2 та 7 частини другої та третьої статті 3 Закону
№ 2229-VIII дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на колишнє подружжя, батьків (мати, батько) і дитину (дітей).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що заявник на підтвердження доводів своєї заяви надав суду:
- копію висновку експерта № 23, складений 06 лютого 2019 року за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_3 ;
- копію постанови слідчого СВ Старовижівського відділення поліції Ратнівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області від 21 листопада 2019 року про перекваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадження № 12018030190000347 від 29 грудня 2018 року на частину першу статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України);
- копію термінового заборонного припису стосовно кривдника
ОСОБА_2 серії АА № 082812 від 25 січня 2020 року, яким останній заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 ;
- копії протоколів про адміністративне правопорушення серії АПР 18 № 525874 від 29 січня 2020 року та серії АПР 18 № 525875 від 29 січня 2020 року про вчинення ОСОБА_2 адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_1 ;
- копію термінового заборонного припису стосовно кривдника
ОСОБА_2 серії АА № 082703 від 24 лютого 2020 року, яким останній заборонено вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_3 ;
- копію талону-повідомлення єдиного обліку № 1963 від 04 лютого
2020 року про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення)
ОСОБА_3 щодо нанесення йому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію 05 лютого 2020 року відомостей про кримінальне провадження № 12020140040000208 на підставі зазначеної заяви (повідомлення);
- копії повідомлень ОСОБА_1 про результати розгляду Личаківським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області його звернень щодо неправомірних дій заінтересованої особи;
- копію постановиЛичаківського районного суду м. Львова
від 10 березня 2020 у справі № 463/1147/20, якою визнано
ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративних правопорушень (протоколи серія АПР18 № 525957 від 25 січня 2020 року та серія ВАБ № 303115 від 12 лютого 2020 року), передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП;
- копію висновку психолога від 18 вересня 2020 року щодо ОСОБА_5 .
Видаючи обмежувальний припис щодо ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявником надано докази на підтвердження вчинення заінтересованою особою домашнього насильства відносно колишнього чоловіка та дітей, а також ризиків повторення такого насильства у майбутньому.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в частині
ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як осіб постраждалих від домашнього насильства, враховуючи їх вік (24 та 19 років відповідно) та вичерпність встановленого частиною першою статті 350-2 ЦПК України та частиною першою статті 26 Закону № 2229-VIII переліку осіб, наділених правом на звернення до суду з відповідною заявою про застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як повнолітні дієздатні особи, наділені правом самостійного звернення до суду з відповідною заявою про видачу обмежувального припису.
Відомостей про те, що ОСОБА_1 подаючи заяву про видачу обмежувального припису в інтересах повнолітніх ОСОБА_3 та
ОСОБА_4, діяв як їх представник матеріали справи не містять.
Встановлюючи факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо колишнього чоловіка, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявник неодноразово звертався із відповідними заявами до поліції та ОСОБА_2 постановою суду було притягнуто до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства щодо заявника.
Переглядаючи в касаційному порядку оскаржені судові рішення, Верховний Суд звертає увагу на те, що листами Личаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області № 1580/3920
від 13 лютого 2020 року та № 1870/3920 від 17 лютого 2020 року підтверджено лише факти звернення ОСОБА_1 30 січня та 03 лютого 2020 року із заявами щодо неправомірних дій ОСОБА_2 .
Однак за результатами проведення перевірки звернень ОСОБА_1 щодо неправомірних дій заінтересованої особи, які мали місце
25 січня, 29 січня та 12 лютого 2020 року відносно ОСОБА_2 складено відповідні протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені
частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня 2020 року у справі № 463/1147/20, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень (протоколи серія АПР18 № 525957
від 25 січня 2020 року та серія ВАБ № 303115 від 12 лютого 2020 року), передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП, була скасована постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, а провадження по справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Однак постановою Личаківського районного суду м. Львова від 27 лютого
2020 року у справі № 463/1697/20, яка набрала законної сили 10 березня 2020 року, визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КпАП України (протоколи серії АПР18 №525874 та серії АПР18 №525875 від 29 січня
2020 року).
Зазначеною постановою зокрема встановлено, що ОСОБА_2 29 січня 2020 року близько 11 год 40 хв за місцем свого проживання виражалася нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою, чинила моральний та психологічний тиск, чим вчинила домашнє насильство та порушила терміновий заборонний припис від 25 січня 2020 року.
З урахуванням викладеного, вирішуючи заяву відносно ОСОБА_1, суди на підставі встановлених обставин справи та оцінки фактів небезпеки (ризиків) дійшли загалом вірного висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо заявника, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними, що свідчить про наявність підстав для застосування обмежувального припису щодо
ОСОБА_2 та покладення на неї обов`язків не контактувати із
ОСОБА_1, не наближатися до нього та його місця проживання і перебувати у місці спільного проживання (перебування) зі ОСОБА_1 .
Висновки судів в цій частині узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року у справі
№ 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18) та від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19).
Підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення права ОСОБА_2, брати участь у розгляді її апеляційної скарги, оскільки із матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Федькович Г. В. безпосередньо в день розгляду справи апеляційним судом до канцелярії суду було подано клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 01 жовтня 2020 року у зв`язку з оскарженням в апеляційному порядку постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, необхідністю подання нових доказів, неможливістю потрапити ОСОБА_2 до своєї квартири у місті Львові через перешкоди з боку заявника та запровадженням карантинних обмежень.
Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням особливостей розгляду справ зазначеної категорії, метою яких є дієвий, ефективний та невідкладний захист особи у разі вчинення насильства, недопущення повторних випадків насильства; уважне та гуманне ставлення до осіб, які заявили про факт (факти) насильства, тривалості судового провадження, неодноразового відкладення апеляційного розгляду в тому числі за ініціативою ОСОБА_2 та її представника, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 01 жовтня 2020 року за відсутності ОСОБА_2 та її представника, оскільки їх явка не була визнана судом обов`язковою, обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, а саме по собі запровадження карантину не зупиняє роботи судів.
Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Федькович Г. В. в клопотанні від 01 жовтня 2020 року про відкладення розгляду справи не зазначив які саме запровадженні у зв`язку із введенням карантину обмеження, перешкоджають йому взяти участь в судовому засіданні та не навів поважних причин неможливості подачі до суду додаткових доказів, зокрема відеозаписів відеореєстраторів працівників поліції від 25 січня 2020 року та 12 лютого 2020 року, які очевидно могли бути витребуванні завчасно.
З огляду на суть обмежувального припису, як тимчасового заходу виконуючого захисну та запобіжну функцію, направленого на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях, та те, що зібрані у справі докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду підстави для відкладення судом апеляційної інстанції розгляду справи до набрання законної сили постанови суду у справі № 463/1147/20 були відсутні.
ОСОБА_2, стверджуючи, що вона є особою постраждалою від домашнього насильства з боку колишнього чоловіка та сина ОСОБА_8, не позбавлена права звернутися з відповідними заявами до суду та органів поліції.
Твердження ОСОБА_2 щодо порушення апеляційним судом порядку розгляду справи спростовуються записом судового засідання від 01 жовтня 2020 року та не є підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного суду.
Разом із тим надані ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог докази, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_5, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Наявний в матеріалах справи висновок психолога не є сам по собі доказом вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо своєї дочки
ОСОБА_5 в розумінні Закону № 2229-VIII.
Сама ОСОБА_5 будь-яких пояснень судам не надавала.
При цьому за змістом частини другої статті 47 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про наявність правових підстав для покладення на ОСОБА_2 заборони контактувати та наближатись до своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_5 2005 року народження та її місця проживання, а також перебувати в місці спільного проживання (перебування) зі ОСОБА_5 є помилковим і недостатньо обґрунтованим.