Постанова суду № 757/61965/18-ц від 15.03.2021 про стягнення матеріальної та моральної шкоди

Постанова

Іменем України

15 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/61965/18-ц

провадження № 61-22653 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Держава Україна в особі Національного Банку України;

третя особа - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Національного банку України (далі - НБУ), третя особа - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він має депозитний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", на якому станом на 17 вересня 2015 року зберігалося 900 000 євро під 13,80 % річних з щомісячним нарахуванням та виплатою відсотків. Строк дії договору складає з 28 січня 2015 року по 02 лютого 2016 року.

Вказував, що 17 вересня 2015 року у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було введено тимчасову адміністрацію на підставі постанови правління НБУ № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних".

17 вересня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

18 грудня 2015 року була прийнята постанова НБУ № 898 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Стверджував, що неодноразово звертався до банку з вимогою повернути належні йому кошти та надати письмову інформацію про стан його рахунків, проте відповіді банком надано не було.

Уважав, що дії Держави Україна в особі НБУ завдали йому та його родині великих моральних страждань, матеріальних труднощів, пов`язаних із задоволенням мінімальних життєвих потреб.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його потерпілим, а державу України в особі НБУ - винною у вчиненні дій та бездіяльності, незаконному заволодінні належних йому грошових коштів у сумі 900 000 євро; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 900 000 євро; втрачену вигоду від невикористання цих грошових коштів з розрахунку 13,80 % річних, що становить 426 384 євро; пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення виплати у сумі 29 565 000 євро, інфляційний відсоток за весь час неповернення коштів; моральні збитки у сумі 100 000 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи позивач 20 березня 2019 року, 21 травня 2019 року, 11 липня 2019 року у судові засідання не з`явився, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст постави суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав про те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено порушень норм процесуального права. Висновок суду першої інстанції про те, що належно повідомлений позивач повторно не прибув у судове засідання, не подав заяву про розгляд справи у його відсутність підтверджується матеріалами справи, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі,витребувано цивільну справу № 757/61965/18-ц із Печерського районного суду м. Києва.

У січні 2020 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, необґрунтовано залишив позов без розгляду з мотивів його неявки в судові засідання, оскільки жодного разу він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Вказував, що з моменту подачі позову у грудні 2018 року по вересень 2019 року перебував за межами України, тому не мав можливості отримувати будь-яку кореспонденцію із суду, за розвитком справи слідкував за допомогою інтернет-ресурсів. Зазначав, що неодноразово звертався до суду із клопотаннями про витребування доказів та інформації із банку для уточнення майнових вимог, які не були задоволені судом першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну

У січні 2020 року НБУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, судом першої інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу про залишення позову без розгляду, з якою погодився й апеляційний суд, та яка відповідає вимогам процесуального закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі НБУ про стягнення матеріальної та моральної шкоди за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче засідання на 11 лютого 2019 року.

07 лютого 2019 року до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні з огляду на перебування за межами України.

Згідно протоколу судового засідання від 11 лютого 2019 року судом оголошено перерву до 20 березня 2019 року у зв`язку з першою неявкою позивача.

13 березня 2019 року позивачем надіслано до суду клопотання про направлення запиту щодо надання інформації про стан його рахунків у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

З протоколу судового засідання від 20 березня 2019 року убачається, що позивач у судове засідання не з`явився, представник відповідача просив відкласти розгляд справи у зв`язку з неявкою ОСОБА_1, судом залучено до участі у справі третю особу - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та відкладено розгляд справи на 21 травня 2019 року.

Відповідно до повідомлення про виклик від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про наступне судове засідання, призначене на 21 травня 2019 року (а. с. 80), яке отримано позивачем особисто 16 травня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 82 а).

Під час судового засідання, яке відбулось 21 травня 2019 року, судом вирішено оголосити у справі перерву до 11 липня 2019 року зв`язку з неявкою позивача.

23 травня 2019 року на адресу суду надійшло клопотання позивача, в якому останній просив відкласти розгляд справи або оголосити перерву та повідомити його про наступну дату судового засідання завчасно, щоб мати змогу підготуватися до судового засідання та прибути до зали суду з огляду на те, що він перебуває за межами України.

10 липня 2019 року від позивача до суду надійшли клопотання про зміну та уточнення позовних вимог, про направлення запиту щодо надання інформації та про витребування доказів, в якому останній просив, зокрема, оголосити по справі перерву до отримання доказів та надання йому часу для ознайомлення з ними та уточнення позовних вимог, оскільки, як зазначав позивач, відповідно до норм цивільного процесуального закону він може вчинити такі дії лише до початку судового засідання.

Окрім того, на аркуші справи 112 міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ОСОБА_1 15 червня 2019 року особисто отримав судову повістку про призначення судового розгляду на 11 липня 2019 року.

Відповідно до довідки від 11 липня 2019 року, складеної секретарем судового засідання Журавель Я. С., у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, фіксування судового процесу не здійснювалось.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Суд апеляційної інстанції, зважаючи на наявні у матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи на 21 травня 2019 року та 11 липня 2019 року, що містяться на аркушах справи 82 а, 112, відсутність жодних доказів на підтвердження поважності причин неявки ОСОБА_1 у судове засідання, а також відсутність заяви про розгляд справи без участі позивача, дійшов висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про повторну неявку позивача, належно повідомленого про судові засідання, призначені у цій справі.

Крім того, апеляційним судом при дослідженні матеріалів справи виявлено суперечності у доводах ОСОБА_1 щодо неможливості прибути у судові засідання, призначені у даній справі, та отримання кореспонденції суду у зв`язку з постійним перебуванням за межами України, оскільки судові повістки про призначення судових засідань на 21 травня 2019 року та 11 липня 2019 року отримані позивачем особисто, клопотання від 07 лютого 2019 року та 14 березня 2019 року підписані ОСОБА_1 та направлені засобами поштового зв`язку з адреси позивача, зазначеній у позовній заяві: АДРЕСА_1, докази перебування за межами України та неможливості у зв`язку з цим прибути у судові засідання у матеріалах справи відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи

(пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Процесуальний закон не містить застереження про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позов без розгляду.

Зазначена норма права дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення в цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про місце, день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17 (провадження № 61-4437св20), від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19 (провадження № 61-15254св20), від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18 (провадження № 61-2329св20), підстав відступити від зазначених висновків суд касаційної інстанції не встановив.

В оцінці обставин справи Верховний Суд враховує процесуальну поведінку сторони позивача. Так, встановлено, що до судового засідання, призначеного на 11 лютого 2019 року, позивач 07 лютого 2019 року подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні з огляду на перебування за межами України, проте доказів на підтвердження цих обставин суду не надав.

20 березня 2019 року у судове засідання позивач не з`явився, надіславши при цьому 13 березня 2019 року до суду клопотання про направлення запиту щодо надання інформації про стан його рахунків у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". У зв`язку з неявкою позивача розгляд справи було відкладено на 21 травня 2019 року, про що позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 82 а).

21 травня 2019 року у справі оголошено перерву до 11 липня 2019 року зв`язку з неявкою позивача. На аркуші справи 112 міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ОСОБА_1 15 червня 2019 року особисто отримав судову повістку про призначення судового розгляду на 11 липня 2019 року.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зважаючи на наявні у матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи на 21 травня 2019 року та 11 липня 2019 року, що містяться на аркушах справи 82 а, 112, відсутність жодних доказів на підтвердження поважності причин неявки ОСОБА_1 у судове засідання, а також відсутність заяви про розгляд справи без участі позивача, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду з підстав, визначених у пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Також при дослідженні матеріалів справи суд апеляційної інстанції звернув увагу на суперечності у доводах ОСОБА_1 щодо неможливості прибути у судові засідання, призначені у даній справі, та отримання кореспонденції суду у зв`язку з постійним перебуванням за межами України, оскільки судові повістки про призначення судових засідань на 21 травня 2019 року та 11 липня 2019 року отримані позивачем особисто, клопотання від 07 лютого 2019 року та 14 березня 2019 року підписані ОСОБА_1 та направлені засобами поштового зв`язку з адреси позивача, зазначеній у позовній заяві: АДРЕСА_1, докази перебування за межами України та неможливості у зв`язку з цим прибути у судові засідання позивачем суду не надано.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки досліджених судами доказів, які суди вважали достатніми для залишення позову без розгляду, а також до необхідності переоцінки цих доказів в контексті обставин, які заявник вважає такими, що виключають можливість залишення поданої ним позовної заяви без розгляду, що, в силу статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту