ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 910/18296/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевича В. Ю. - головуючого, Чумака Ю. Я., Мачульського Г. М.,
за дорученням судді повноваження секретаря судового засідання здійснює помічник судді Чепурна О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 (головуючий суддя Попікова О. В., судді Євсіков О. О., Мартюк А. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 (суддя Смирнова Ю. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ",
про визнання недійсним договору,
за участю представників:
позивача - Тарновецького П. Я. (адвокат),
відповідача - Тищенка А. В. (адвокат),
третьої особи - не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" (далі - ТОВ "Фініті-Компані", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк, відповідач) про визнання недійсним договору поруки від 11.11.2016 № 4Ц12050И/П (далі - договір поруки).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, даний договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману щодо істотних умов договору, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання договору недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.
3. Позивач зазначив, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 14.11.2016 № 4Ф16118Г (далі - кредитний договір) були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України (далі - НБУ), і для виконання такого плану між відповідачем та позивачем укладено кредитний договір та ряд договорів поруки, в тому числі й оспорюваний договір поруки.
4. За твердженням позивача, ТОВ "Фініті-Компані" виконало зобов`язання як поручитель на загальну суму 4 521 936 537,56 грн за боржників, в тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ" (далі - ТОВ "ЦУМ") згідно з договором поруки.
5. Позивач вказав, що укладення кредитного договору було обумовлено тим, що ТОВ "Фініті-Компані", здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника - ТОВ "ЦУМ" за кредитними договорами від 09.02.2012 № 4Ц12050И, від 19.04.2013 № 4Ц13258И, від 17.03.2014 № 4Ц14132И, від 20.02.2015 № 4Ц15065И (на підставі оскаржуваного договору поруки), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками на забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані на забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.
6. Проте після завершення процесу переоформлення боргів рішенням НБУ від 18.12.2016 № 498-р Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" акції ПАТ КБ "ПриватБанк" перейшли у власність держави. При цьому банк ані в добровільному, ані в судовому порядку не виконав зобов`язань з передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.
7. Така поведінка банку, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, тобто банк свідомо ввів в оману ТОВ "Фініті-Компані".
8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 залучено до участі у справі ТОВ "ЦУМ" (третя особа) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
9. 07.11.2016 ТОВ "Фініті-Компані" звернулось до АТ КБ "ПриватБанк" із заявкою на отримання 4 570 000 000,00 грн кредиту на термін 9 років (до 05.11.2025). Цільове призначення позики: фінансування поточної діяльності підприємства. Вид позики: відновлювальна кредитна лінія. Джерела погашення зобов`язань: за рахунок основної діяльності.
10. Згідно з техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів сума кредиту: 4 570 000 000,00 грн (пункт 2), мета кредитування: фінансування поточної діяльності (пункт 3).
11. 10.11.2016 загальними зборами учасників ТОВ "Фініті-компані" було прийнято рішення, оформлене протоколом № 10-11/16 загальних зборів учасників ТОВ "Фініті-Компані", укласти кредитний договір з ПАТ КБ "ПриватБанк" з лімітом 4 570 000 000,00 грн, уповноважити директора Лобащук М. М. на укладання та підписання кредитного договору з ПАТ КБ "ПриватБанк".
12. 14.11.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк", найменування якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк" (банк), та ТОВ "Фініті-Компані" (позичальник) укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 570 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.
13. 11.11.2016 між ТОВ "Фініті-Компані" (поручитель) та ПАТ КБ "ПриватБанк", найменування якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор), укладено договір поруки, предметом якого згідно з пунктом 1 договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "ЦУМ" (боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами від 09.02.2012 № 4Ц12050И, від 19.04.2013 № 4Ц13258И, від 17.03.2014 № 4Ц14132И, від 20.02.2015 № 4Ц15065И.
14. Відповідно до пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
15. Згідно з пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
16. Відповідно до пункту 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.
17. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки).
18. Відповідно до пункту 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
19. Згідно з пунктом 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
20. Відповідно до пункту 10 договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
21. Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 26.01.2016, укладеної сторонами (пункт 17 договору поруки).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
23. Судові рішення мотивовані тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
24. Суди також зазначили, що 07.11.2016 ТОВ "Фініті-Компані" звернулось до АТ КБ "ПриватБанк" із заявкою на отримання кредиту, згідно з якою цільове призначення позики: фінансування поточної діяльності підприємства. Крім того, техніко-економічне обґрунтування від 07.11.2016, що було надано ТОВ "Фініті-Компані" на адресу банку, свідчить, що метою кредитування самим ТОВ "Фініті-Компані" зазначено фінансування поточної діяльності підприємства.
25. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами вказані документи не містять, так само як не містять і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки певної вигоди.
26. Наведені вище обставини знайшли відображення і в самому кредитному договорі, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено фінансування поточної діяльності.
27. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного ТОВ "Фініті-Компані" договору поруки та про інші обставини, якими обґрунтовано позов.
28. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним оспорюваного кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки. Водночас всі докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.
29. Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки були спрямовані на отримання вигоди, не відповідають матеріалам справи та спростовуються наведеним вище.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
30. У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Фініті-Компані", в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі № 910/18296/19, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
31. Підставами касаційного оскарження є пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
32. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку від виконання своїх обов`язків за таким правочином.
33. Одночасно скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо не дослідили зібрані у справі докази, що призвело до прийняття незаконних рішень.
34. Крім того, вважає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, необхідних для встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
35. У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Позиція АТ КБ "ПриватБанк"
36. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що наведені позивачем обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного договору.
37. АТ КБ "ПриватБанк" зауважує, що Верховним Судом вже викладався правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
38. З урахуванням викладеного АТ КБ "ПриватБанк" просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення - залишити без змін.
39. У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
40. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
42. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ТОВ "Фініті-Компані" оскаржує судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку від виконання своїх обов`язків за таким правочином.
43. Щодо вказаних доводів скаржника суд касаційної інстанції зазначає таке.
44. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (провадження № 12-22гс18), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (провадження № 12-53гс18) та від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (провадження № 12-103гс18) зазначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
45. Колегією суддів встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карт сервіс плюс", про визнання договору поруки від 08.11.2016 № 4К12048И/П недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
46. Постановою Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.
47. Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
48. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
49. При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом від 07.11.2016 № 7/11/2016, вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000,00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфеля банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 08.11.2016 № 4К12048И/П, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.
50. Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, судові рішення в якій переглядаються, та у справі № 910/18185/19, є подібними.
51. Більше того, Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 у справі № 910/18295/19 (правовідносини в якій є подібними тим, що склалися у справі № 910/18296/19) за позовом ТОВ "Фініті-Компані" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору поруки від 11.11.2016 № 4М12091И/П залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено.
52. У справі № 910/18295/19 судами було встановлено, що відповідно до протоколу від 10.11.2016 № 10-11/16 загальних зборів учасників ТОВ "Фініті-Компані", а саме з першого питання порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з банком на суму 4 570 000 000,00 грн.
53. Посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність ТОВ "Фініті-Компані" майна, переданого як забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких посилань і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і таке інше) та взагалі щодо трансформації кредитного портфеля банку.
54. Таким чином, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності ТОВ "Фініті-Компані". Доказів про укладення вказаного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками банку, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля банка судам не надано.
55. Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 07.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 07.11.2016, що були надані ТОВ "Фініті-Компані" на адресу банку, метою кредитування самим ТОВ "Фініті-Компані" зазначено - фінансування поточної діяльності. При цьому у документах не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від банку кредиту, як необхідність ТОВ "Фініті-Компані" виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.
56. Оспорюваний договір підписаний сторонами без будь-яких застережень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.
57. Крім того, будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само як і не містять і посилань на договори поруки, які ТОВ "Фініті-Компані" помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.
58. Вказані обставини підтверджуються і умовами кредитного договору, а саме пунктом А.2, в якому зазначено, що ціллю кредитування є фінансування поточної діяльності. Натомість жоден пункт кредитного договору не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного ТОВ "Фініті-Компані" договору та щодо інших обставин, на які ТОВ "Фініті-Компані" посилається на обґрунтування своїх позовних вимог.
59. Згідно з частиною першою статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
60. Статтею 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.
61. Відповідно до частини третьої статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.
62. Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку як мети укладення та виконання договору поруки.
63. Таким чином, суди у справі № 910/18295/19 дійшли висновку, що ТОВ "Фініті-Компані" помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, у той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне, а саме, що отримання кредиту ТОВ "Фініті-Компані" відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення ТОВ "Фініті-Компані", здійсненого ним у порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Тому доводи ТОВ "Фініті-Компані" про те, що укладення кредитного договору та договору було спрямовано на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
64. Суд касаційної інстанції у справі № 910/18295/19 зазначив, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
65. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.
66. Отже, Верховним Судом у справах № 910/18185/19 та № 910/18295/19 було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Здійснене судами попередніх інстанцій у справі № 910/18296/19 правозастосування вказаної статті повністю відповідає такому правовому висновку.
67. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
68. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18296/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою ТОВ "Фініті-Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
69. Іншою підставою касаційного оскарження є пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
70. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо не дослідили зібрані у справі докази, що призвело до прийняття незаконних рішень.
71. Крім того, вважає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, необхідних для встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
72. Щодо вказаних доводів скаржника колегія суддів зазначає таке.
73. Пунктом 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
74. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
75. Відповідно до частин першої та другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
76. За матеріалами справи, 25.02.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів: у відповідача -завіреної копії рішення правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів"; завірені копії кредитних договорів, укладених між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Стелс", ТОВ "ЦУМ", ТОВ "Мірігон", ТОВ "Інтерсплав"; інформації у формі довідки про заборгованість ТОВ "Стелс", ТОВ "ЦУМ", ТОВ "Мірігон", ТОВ "Інтерсплав" з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за відповідними договорами; у НБУ - належним чином завіреної копії плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля, наданого відповідачем для НБУ для виконання рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 (т. 2, а. с. 35- 38).
77. Як вбачається із протоколу судового засідання від 27.02.2020 та рішення суду першої інстанції, у підготовчому засіданні 27.02.2020 судом відмовлено у задоволенні цього клопотання позивача про витребування доказів.
78. Суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржник в апеляційній скарзі просив витребувати від відповідача перелік документів, а саме: завірені копії рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ та Плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, наданого ПАТ КБ "ПриватБанк" для НБУ на виконання рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ; довідки про заборгованість ТОВ "Стелс", ТОВ "ЦУМ", ТОВ "Мірігон", ТОВ "Інтерсплав" станом на 16.11.2016; завірені копії кредитних договорів, укладених відповідачем з ТОВ "Стелс", ТОВ "ЦУМ", ТОВ "Мірігон", ТОВ "Інтерсплав".
79. Розглянувши заявлене позивачем клопотання, апеляційний господарський суд відмовив у його задоволенні, оскільки дане клопотання не відповідає вимогам статті 81 Господарського процесуального кодексу України, так як позивачем не зазначено обставини, які можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати; не підтверджено те, що відповідні докази наявні у відповідача.
80. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що обставини, які можуть бути підтверджені витребовуваними кредитними договорами, укладеними відповідачем з ТОВ "ЦУМ", та документами, що стосуються розрахунків за такими договорами, не входять до предмета доказування у даній справі, предметом позову в якій є вимога про визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем.
81. З огляду на наведене доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання позивача про витребування у банку відповідних доказів, відхиляються Верховним Судом, оскільки висновки суду апеляційної інстанції відповідають матеріалам цієї справи, обставинам спору та нормам процесуального законодавства.
82. Наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законних і обґрунтованих судових рішень у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
83. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.