ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/3276/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Бересток Б. П.,
Харківської міської ради - Скидана М. А.,
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Романенко Т. М.,
Споживчого товариства "Надія-7" - Рижкова І. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Споживчого товариства "Надія-7"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020
(у складі колегії суддів: Пуль О. А. (головуючий), Білоусова Я. О., Тарасова І. В.)
у справі № 922/3276/19
за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області
до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Споживчого товариства "Надія-7"
про визнання договору недійсним, скасування рішення та повернення майна,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Рада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) та Споживчого товариства "Надія-7" (далі - СТ "Надія-7") про:
визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 66 додатку до цього рішення (далі - оспорюване рішення);
визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.02.2017 № 5455-В-С, укладеного між Управлінням та СТ "Надія-7", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Порошиною Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за номером 58 (далі - договір купівлі-продажу від 23.02.2017 № 5455-В-С);
зобов`язання СТ "Надія-7" повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення підвалу № ХІ, загальною площею 25,0 м2, розташоване в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7, літ. "А-5" (далі - спірне нежитлові приміщення).
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 26.10.2016 № 412/16 про відчуження СТ "Надія-7" нежитлового приміщення, загальною площею 25,0 м2, про що зазначено у п. 66 додатку до цього рішення, Рада порушила вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки незаконно обрала спосіб приватизації СТ "Надія-7" цього нежитлового приміщення шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або конкурсі, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.
Договір купівлі-продажу від 23.02.2017 № 5455-В-С не відповідає вимогам закону, суперечить інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а нежитлове приміщення, загальною площею 25,0 м2, - поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення від 26.10.2016 №412/16 про відчуження СТ "Надія-7" нежитлового приміщення, загальною площею 25,0 м2, про що зазначено у п. 66 додатку до цього рішення, прийнято Радою в межах своєї компетенції та з дотримання вимог чинного на момент прийняття цього рішення законодавства про приватизацію. Рада як орган приватизації мала право самостійно обирати такий спосіб приватизації спірного нежитлового приміщення як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, таких як проведення поліпшення майна на більш ніж 25 % його ринкової вартості. Договір купівлі-продажу від 23.02.2017 №5455-В-С не суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам держави і суспільства, відповідає приписам ст. 203 ЦК України.
При вирішенні спору суд першої інстанції також врахував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у т. ч. щодо застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та зазначив, що самі по собі порушення, допущені Радою при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційного договору недійсним, повернення приватизаційного майна територіальній громаді міста в порушення права власності покупця, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 рішення суду першої інстанції від 03.12.2019 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16 в частині п. 66 додатку до цього рішення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.02.2017 № 5455-В-С, укладений між Управлінням та СТ "Надія-7", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Порошиною Н. С. та зареєстрований в реєстрі за номером 58. Зобов`язано СТ "Надія-7" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення підвалу № ХІ, загальною площею 25,0 м2, розташоване в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7, літ. "А-5".
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що рішення Ради від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 66 додатку до цього рішення прийняте з порушенням законодавств про приватизацію, оскільки приватизація СТ "Надія-7" орендованого приміщення шляхом викупу можлива лише за умови проведення ним поліпшень в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, натомість в матеріалах справи відсутні такі докази. Договір купівлі-продажу від 23.02.2017 № 5455-В-С, укладений на підставі незаконного рішення Ради від 26.10.2016 № 412/16 (в частині п. 66 додатку до цього рішення), підлягає визнанню недійсним, а спірне нежитлове приміщення - поверненню територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міськради.
Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020, до Касаційного господарського суду з касаційними скаргами звернулися:
22.09.2020 - Рада, яка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати постанову апеляційного суду від 27.08.2020, а рішення суду першої інстанції від 03.12.2019 залишити в силі;
28.09.2020 - Управління, яке, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також просило скасувати постанову апеляційного суду від 27.08.2020, а рішення суду першої інстанції від 03.12.2019 залишити в силі;
03.10.2020 - СТ "Надія-7", яке, вказуючи на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просило скасувати постанову апеляційного суду від 27.08.2020 та рішення суду першої інстанції від 03.12.2019, постановити нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2020 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г. відкрито касаційне провадження у справі № 922/3276/19 за касаційними скаргами Ради, Управління та СТ "Надія-7" з підстав, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.12.2020. Зупинено виконання та дію постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі №922/3276/19 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
10.11.2020 на розгляд Суду надійшла заява СТ "Надія-7" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яка задоволена Судом.
Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2020 зупинено касаційне провадження у справі №922/3276/19 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/623/20.
Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2020 провадження у справі поновлено, призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судового засіданні на 24.03.2020.
Розпорядженням Заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.03.2021 № 29.3-02/421 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/3276/19 у зв`язку з обранням судді Сухового В. Г. членом Вищої ради правосуддя (відповідно до рішення XVIII чергового з`їзду суддів України від 09.03.2021) та відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 судову справу № 922/3276/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Міщенко І. С.
Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2021 прийнято до розгляду справу №922/3276/19 за касаційними скаргами Ради, Управління та СТ "Надія-7" у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І.С.
На розгляд Суду від СТ "Надія-7" 15.03.2021 надійшла заява, а від Ради 23.03.2021- клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, які Судом задоволені.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників Ради, Управління та СТ "Надія-7", дослідивши наведені в касаційних скаргах Ради, Управління та СТ "Надія-7" доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі № 922/3276/19, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.10.2016 між Управлінням (орендодавець) та СТ "Надія-7" (орендар) укладено договір оренди № 2030, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу № ХІ, загальною площею 25,0 м2, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова та розташоване за адресою: м. Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7, літ. "А-5".
За умовами п. 3.1, 5.2, 5.3, 5.6 договору оренди від 07.10.2016 № 2030 вартість об`єкта оренди станом на 21.07.2016 становить 61 300,00 грн. Орендар має право: за письмовою згодою орендодавця здійснювати, зокрема, капітальний ремонт (п. 5.2); вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (п. 5.3); у разі належного виконання умов договору оренди та у разі продажу орендованих нежитлових приміщень має переважне право перед іншими особами на його викуп (п.5.6).
Пунктом 10.1 договору оренди від 07.10.2016 № 2030 встановлено, що цей договір діє до 07.09.2019.
26.10.2016 Рада прийняла рішення № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яким вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком, зокрема, провести приватизацію (відчуження) СТ "Надія-7" орендованого нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 25,0 м2, в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7, літ. "А-5".
31.10.2016 СТ "Надія-7" звернулась до Управління із заявою реєстраційний №3434 (вх. № 19415) про приватизацію нежитлового приміщення за адресою: м.Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7, розглянувши яку, орган приватизації способом приватизації визначив викуп. До заяв СТ "Надія-7" надало документ, що посвідчує особу заявника, перелік номерів рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об`єкт, документ про внесення плати за подання заяви, а також документи, необхідні до подання у разі звернення із заявою юридичною особою.
За висновком від 30.11.2016 суб`єкта оціночної діяльності про вартість об`єкта оцінки, вартість нежитлового приміщення, загальною площею 25,0 м2, для приватизації шляхом викупу становить 61 400,00 грн без ПДВ.
23.02.2017, на підставі рішення Ради від 23.12.2011 № 565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр." та рішення Ради від 26.10.2016 № 412/16, між територіальної громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління (продавець), та СТ "Надія-7" (покупець) укладено договір №5455-В-С купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого СТ "Надія-7", за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлове приміщення підвалу № ХІ в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 25,0 м2, за адресою м. Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7. Договір купівлі-продажу від 23.02.2017 № 5455-В-С посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 58.
Відповідно до акта прийому-передачі від 22.03.2017 № 5455-В-С нежитлове приміщення, загальною площею 25,0 м2, передано СТ "Надія-7".
Право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 25,0 м2, станом на 02.07.2019 зареєстроване за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міськради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 172262511.
Звертаючись до господарського суду із цим позовом, прокурор вказав на порушення Радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення від 26.10.2016 № 412/16 щодо незаконного обрання способу приватизації (відчуження) нежитлового приміщення, загальною площею 25,0 м2, шляхом викупу СТ "Надія-7" як орендарем. Прокурор зазначав, що у даному випадку СТ "Надія-7" не було здійснено поліпшень спірного нежитлового приміщення, які неможливо відокремити від орендованого нерухомого майна без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, тому спірне нерухоме майно могло бути відчужене Радою лише шляхом продажу на аукціоні або за конкурсом, а не шляхом викупу, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Ради (в частині п. 66 додатку до цього рішення), визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.02.2017 № 5455-В-С, укладеного на підставі цього рішення, та як наслідок повернення спірного нежитлового приміщення територіальній громаді міста.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 03.12.2019, суд апеляційної інстанції у постанові від 27.08.2020 вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог прокурора з огляду на встановлені обставини відсутності здійснення СТ "Надія-7" як орендарем поліпшень спірного нежитлового приміщення в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, що унеможливлює визначення міською радою (в п. 66 додатку до оспорюваного рішення) для нього такого способу приватизації нерухомого майна як викуп.
У касаційній скарзі Рада оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 27.08.2020 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, мотивуючи наявність такої підстави відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 16-2), Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ст. 10, ч.1, 3 ст. 11, абз. 1 ч. 1 ст. 18-2) та рішень Ради від 23.12.2011 № 565/11, від 21.06.2017 № 691/17, якими затверджені програми приватизації на певні роки, у подібних правовідносинах.
Управління у своїй касаційній скарзі вказує на наявність підстави оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 27.08.2020, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, обґрунтовуючи цю підставу тим, що апеляційним судом при задоволенні позову не було враховано правових висновків Вищого господарського суду України у постанові від 28.02.2017 у справі № 910/13043/15, Верховного Суду у постановах від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 та від 24.06.2020 у справі №903/206/19, в результаті чого суд дійшов необґрунтованого висновку про неправомірність оспорюваного рішення та незаконність обрання у даному випадку такого способу приватизації орендарем орендованого майна як викуп, а також безпідставно відхилив застосування судом першої інстанції рішень ЄСПЛ.
СТ "Надія-7" у касаційній скарзі також зазначило про наявність підстави оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилаючись при цьому на неврахування апеляційним судом правових позицій Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та Верховного Суду у постанові від 19.02.2019 у справі №925/226/18 щодо застосування положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 55 ГПК України, через що суд не звернув уваги на наявність підстав для залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах держави без визначення компетентного органу, а також правого висновку Верховного Суду у постанові від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 щодо застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зі змісту п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України слідує, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до п. 1 ч. 2 ст.287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі №910/13043/15, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі Управління, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Посилання Управління та СТ "Надія-7" на неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, Верховного Суду у справах № 903/206/19, № 905/2236/18, № 925/226/18, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, з огляду на те, що фактичні обставини у наведених справах, які сформували зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, не є подібними до тих фактичних обставин, що склалися між сторонами у справі № 922/3276/19, яка розглядається, а саме:
у справі № 905/2236/18, на яку посилається Управління та СТ "Надія-7" в касаційних скаргах, Верховний Суд у постанові від 29.10.2019 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним приватизаційного договору (з підстав того, що скасовано в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію майна шляхом викупу), застосувавши при цьому ст. 1 Першого протоколу Конвенції, з урахуванням встановлених обставин щодо здійснення орендарем поліпшень орендованого майна у розмірі більш ніж 25 % його ринкової вартості та того, що порушення органом місцевого самоврядування при визначенні умов та порядку приватизації були допущені не внаслідок винної, протиправної поведінки орендаря;
у справі № 903/206/19, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі Управління, Верховний Суд постановою від 24.06.2020 скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про скасування рішення міської ради про відчуження майна шляхом викупу, визнання недійсним приватизаційного договору та зобов`язання повернути нежитлове приміщення у комунальну власність, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, для надання оцінки аргументам орендаря про наявність у нього переважного права на викуп орендованого майна через здійснення поліпшення цього майна на більш ніж 25 % його ринкової вартості, дослідження обставин проведення такого поліпшення, та в залежності від встановленого - з`ясування обставин порушення приватизаційного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення та упри кладенні спірного договору.
Натомість у справі № 922/3276/19, яка розглядається, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин здійснення орендарем СТ "Надія-7" будь-яких поліпшень орендованого ним приміщення за договором оренди від 07.10.2016 №2030.
У справі № 925/226/18, на яку посилається СТ "Надія-7" в касаційній скарзі, Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора без розгляду, виходячи з того, що прокурором при зверненні з позовом до суду не зазначено причин, які перешкоджають захисту інтересів держави позивачем (компетентним органом), та не наведено доказів того, що позивач не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись з відповідним позовом до суду.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 відступила від такого висновку, зазначивши про те, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, а не повідомлення суду причин неможливості здійснення органом, в інтересах якого прокурор пред`являє позов, захисту своїх прав та інтересів в суді самостійно.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд відхиляє посилання СТ "Надія-7" на неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду у справі № 925/226/18.
Також є помилковими і посилання СТ "Надія-7" у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, адже Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо дій суду у разі встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу, тоді як у справі № 922/3276/19, яка розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, у зв`язку з тим, що міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормами приватизаційного законодавства, в результаті чого прокурор набув статусу позивача.
Частиною 4 ст. 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Після подання Радою, Управлінням та СТ "Надія-7" касаційних скарг, а саме 22.01.2021, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглянула аналогічну справу № 922/623/20 за позовом прокурора в інтересах держави до Ради, Управління та фізичної особи-підприємця, зокрема, про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення про відчуження комунального майна шляхом викупу, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, повернення територіальній громаді міста незаконно приватизованого майна, тому враховуючи приписи ч. 4 ст. 300 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядає усі наведені скаржниками доводи, проте такими доводами та вимогами не обмежена.
Виходячи з предмета та підстав позову у цій справі № 922/3276/19, про що зазначено вище (щодо законності приватизації нерухомого майна шляхом викупу), з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України").
У ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" зазначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Судом апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, встановлено, що в оспорюваному рішенні Ради від 26.10.2016 № 412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням Ради від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма приватизації).
Відповідно до п. 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Відповідно до п. 5.1, 5.4 Програми приватизації, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи окремо. Продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Об`єктами приватизації групи А, зокрема, є: цілісні майнові комплекси комунальних підприємств, їх структурні підрозділи, які виділені в самостійні підприємства, у тому числі ті, що знаходяться в оренді, а також виділені в результаті реструктуризації комунальних підприємств із середньо-обліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних капіталів відкритих акціонерних товариств; індивідуально визначене рухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, нежитлові будівлі, споруди та приміщення - незалежно від їх вартості (в тому числі такі, що не увійшли до статутного капіталу ВАТ); майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду і майно підприємств, що ліквідуються за рішенням Харківської міської ради; майно підприємств, що не були продані як цілісний майновий комплекс (п. 1.6 Програми приватизації).
Згідно з ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.
Частиною 2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно із ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об`єкта, публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчинені інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
У ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вказано, що викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з п. 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Аналізуючи наведені положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Порядку № 439, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 дійшла висновку про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень ст. 11, ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб?єктом оціночної діяльності - суб?єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Згідно із ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Встановивши при розгляді цієї справи № 922/3276/19 відсутність доказів на підтвердження того, що орендарем СТ "Надія-7" здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним за договором оренди приміщень, тобто доказів, які б підтверджували наявність у Ради права здійснювати приватизацію спірного нежитлового приміщення шляхом викупу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Ради від 26.10.2016 № 412/16 в частині п. 66 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації на 2012-2016 рр.
За таких обставин апеляційний господарський суд правильно вважав, що вказаний пункт додатку до оспорюваного рішення Ради є незаконним та підлягає скасуванню як такий, що спрямований не на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах і Програмі приватизації, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.
Такі висновки суду апеляційної інстанції, а також здійснене ним при вирішенні спірних правовідносин правозастосування узгоджуються з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/623/20, тому доводи касаційних скарг про необґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду у справі, яка розглядається, відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на їх безпідставність.
Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд погоджується також із висновками апеляційного суду про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.02.2017 № 5455-В-С, та як наслідок повернення СТ "Надія-7" на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення.
Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність посилання відповідачів на п. 5.6 договору оренди від 07.10.2016 № 2030, оскільки переважне право на викуп об`єкта оренди у разі його продажу виникає в орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Доречно зауваживши, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив посилання Ради в суді про неможливість повернення майна від СТ "Надія-7" з урахуванням висновків ЄСПЛ.
Також не має підстав вважати підтвердженими посилання в касаційних скаргах Управління та СТ "Надія-7" на порушення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, ст. 55 ГПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії", заява № 42454/02, §35).
Конституція України та Закону України "Про прокуратуру" надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави, тобто інтересів територіальної громади міста (аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Звертаючись до господарського суду з позовом у справі, яка розглядається, прокурор зазначав, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом комунальної власності є територіальна громада міста. З огляду на те, що Рада хоч і представляє інтереси громади міста Харкова, однак у цій справі вона є відповідачем (одним із співвідповідачів), рішення якого оскаржується через недотримання процедури приватизації нежитлового приміщення, так само як співвідповідачем є і Управління, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави.
Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції установив відповідність поданої прокурором заяви вимогам ГПК України, прийняв її до розгляду та відкрив провадження у справі, тобто жодних недоліків цієї заяви, зокрема і в частині представництва прокурором інтересів держави в суді, суд першої інстанції не встановив. Крім того, зі змісту рішення суду першої інстанції від 03.12.2019 вбачається, що у судовому засіданні 19.11.2019 було розглянуто заяву Ради про залишення позову без розгляду через недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні цієї заяви, що занесено до протоколу судового засідання. Водночас і судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи не було встановлено відсутності чи необґрунтованості звернення прокурором в інтересах держави до суду із цим позовом як самостійного позивача без визначення компетентного органу.
Оскільки прокурор оскаржив рішення Харківської міської ради, в результаті чого визначив її співвідповідачем, він мав підстави звернутись до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (територіальної громади міста), тому доводи касаційної скарги СТ "Надія-7" про те, що прокурор у цій справі не міг набути статусу позивача, захищаючи інтереси територіальної громади міста без визначення органу місцевого самоврядування, не заслуговують на увагу Касаційного господарського суду.
Доводи касаційних скарг Ради, Управління та СТ "Надія" про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду, оскільки усі доводи прокурора та заперечення відповідачів, а також надані сторонами докази були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції, а висновки апеляційного суду відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду щодо вирішення аналогічних спорів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг Ради, Управління та СТ "Надія-7" про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд вважає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст.129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд