ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17881/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О. Р. - головуючого, Кондратової І. Д., Стратієнко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" - Піхотного М. Д. (адвокат),
Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Уколова О. Л. (адвокат),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 (суддя Плотницька Н. Б.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 (колегія суддів у складі: Коротун О. М., Майданевич А. Г., Сулім В. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
про визнання договору недійсним.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. 16.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - Товариство) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним кредитного договору від 10.11.2016 № 4Б16116Г відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
2. В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що Банк, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Банку. Така процедура, зі слів співробітників банку, ініційована Національним Банком України (далі - НБУ) відповідно до його рішення від 05.10.2016 № 323/БТ.
3. Як зазначало Товариство, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за міжнародними стандартами фінансової звітності та звіти незалежних аудиторів. Тож дії Товариства щодо отримання кредитних коштів за кредитним договором від 10.11.2016 № 4Б16116Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.
4. За твердженнями позивача, обов`язковою умовою на якій наполягало Товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.
5. Позивач стверджував, що на виконання цих домовленостей згідно плану "трансформації" 10.11.2016 сторонами укладено договори поруки №№ 4А12046И/П, 4Б15036И/П, 4Г13382И/П, 4П13716И/П, 4Ф10157И/П, відповідно до яких товариством (поручителем) перераховані на користь Банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 502 716 820 грн. У зв`язку з тривалим невиконанням Банком умов пунктів 8, 20 договорів поруки, позивач вважав, що Банк не мав на меті передати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог НБУ), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.
6. Тож позивач вважав, що відповідач ввів його в оману про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору від 10.11.2016 № 4Б16116Г та договорів поруки.
Фактичні обставини справи
7. Відповідно до протоколу від 07.11.2016 № 03/16 загальних зборів засновників (учасників) Товариства вирішено укласти кредитний договір з Банком на суму 4 700 000 000 грн.
8. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 08.11.2016, що надавалися позивачем відповідачу, метою кредитування позивачем зазначено фінансування поточної діяльності.
9. 10.11.2016 Товариство (позичальник) та Банк уклали кредитний договір № 4Б16116Г (далі - Договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 700 000 000 грн для фінансування поточної діяльності підприємства в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни (пункт 1.1). Термін повернення кредиту - 04.11.2026. В пункті А.2 Договору визначена ціль кредитування - фінансування поточної діяльності.
10. Сторони у Договорі передбачили, що: позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 Договору, сплатити відсотки за користування кредитом, повернути кредит в строки/терміни, встановлені Договором (пункти 2.2.1- 2.2.3); Договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим Договором (пункт 6.1).
11. Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів Банку, у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.10.2015, укладеної сторонами (пункт 7.9).
12. 10.11.2016 сторони уклали договори поруки №№ 4А12046И/П, 4Б15036И/П, 4Г13382И/П, 4П13716И/П, 4Ф10157И/П.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13. Господарський суд міста Києва рішенням від 10.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021, в позові відмовив з мотивів недоведення Товариством підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним відповідно до ст. 230 ЦК.
14. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- Договір, протокол від 07.11.2016 № 03/16 загальних зборів засновників (учасників) Товариства, протокол техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявці на отримання кредиту від 08.11.2016 не містять жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами; так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку;
- позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності;
- зі змісту поданих сторонами доказів не вбачається жодного погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові;
- доводи позивача про мету укладання сторонами Договору та договорів поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, не підтверджуються матеріалами справи. Водночас із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення Договору позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК;
- позивач не надав доказів введення відповідачем в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні Договору;
- дії позивача, який уклав спірний договір, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними;
- посилання позивача на безпідставну відмову судом у витребуванні доказів є необґрунтованим, оскільки клопотання скаржника розглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні 13.07.2020 та в його задоволенні відмовлено усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання; процесуальних порушень положень ст. ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд апеляційної інстанції не встановив, натомість витребував рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323/БТ; однак, такий доказ не спростував зазначених вище висновків суду.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
15. 02.02.2021 Товариство звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021, в якій просить їх скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Доводи учасників справи
16. В обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму ст. 230 ЦК, та при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій п. 3 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу, а саме на безпідставне відхилення клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, і неможливість позивачем їх самостійно отримати, оскільки вони містять банківську таємницю.
17. Скаржник також стверджує, що факт вимоги НБУ до Банку про необхідність реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля є загальновідомим і не потребує доказування (рішення правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ).
18. Скаржник звертає увагу на обставини, які свідчать про наявність реструктуризації кредитного портфелю:
- сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором точно співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за зобов`язаннями "старих" боржників і не є типовою для даного роду операцій;
- отримання кредиту та погашення зобов`язань за договорами поруки відбувалося в один день;
- Банк ні в порядку, встановленому договором, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.
19. Скаржник вважає, що Банк свідомо ввів в оману позивача щодо наявності у первісних боржників активів, на які поручитель може звернути стягнення. На думку позивача, це було зроблено Банком з метою виконати вимоги НБУ щодо реструктуризації кредитного портфелю. Обман полягав у тому, що Банк запропонував Товариству бути поручителем за кредитними договорами "старих боржників" в частині повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, але володіючи інформацією про наявність заборгованості "старих боржників" зі сплати винагороди за кредитними договорами, використав її як підставу для ненадання документів, які б підтверджували право вимоги Товариства до "старих боржників" (в тому числі документи, які дали б змогу звернути стягнення на заставу, яку "старі боржники" надали Банку в рахунок забезпечення повернення кредитних коштів).
20. У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти її задоволення заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що:
- Договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності Товариства;
- матеріали справи не містять доказів укладення Договору з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими кредитами", та взагалі взаємозв`язок таких угод з трансформацією кредитного портфеля Банку;
- позивач не надав доказів введення відповідачем в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні Договору.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
21. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10.02.2021 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційної скарги призначив на 10.03.2021.
22. Ухвалою від 15.03.2021 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розгляд касаційної скарги призначив на 31.03.2021.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК).
Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК
24. Як вже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, в тому числі, п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
25. Скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 230 ЦК у подібних правовідносинах.
26. Разом з тим, під час касаційного провадження у справі, що розглядається, колегія суддів встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/17876/19 за позовом Товариства до Банку про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.
27. У обох справах №№ 910/17876/19, 910/17881/1 позивач стверджував, що його участь у реструктуризації була добровільною. Як мотив такої участі він зазначав бажання отримати прибуток від звернення стягнення на майно первісного кредитора, а також інших кредиторів, за зобов`язаннями яких він поручився перед Банком. Товариство зазначало, що відповідач, як сторона оспорюваного договору, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку ввів в оману позивача про існування у нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями інших товариств у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з Банком оскаржуваного договору. На переконання позивача, наведені ним в позовній заяві обставини вказують на відсутність договорів забезпечення у Банку, що мало істотне значення при укладенні оспорюваних договорів та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби він знав про відсутність забезпечень, він би не уклав з відповідачем кредитний договір та договір поруки.
28. У обох справах №№ 910/17876/19, 910/17881/1 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що:
- надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за договорами поруки прибутку;
- укладення оспорюваного договору відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно із ст. 627 ЦК;
- дії позивача, який уклав оспорюваний договір, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.
29. Застосовуючи до цих правовідносин положення ст. 230 ЦК, суди у справі № 910/17876/19 відмовили у позові та їх рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021.
30. Ухвалюючи постанову від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем обставин про те, що:
- представники Банку під час укладення оспорюваного договору повідомляли Товариству відомості, які не відповідають дійсності, та що представники Банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за відповідними кредитними договорами);
- відповідач вчиняв винні, навмисні дії, які б свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі властивості й наслідки оспорюваного договору, які насправді наступити не можуть.
31. Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/17876/19, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.
32. У справі № 910/17876/19 Верховний Суд, застосовуючи положення ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК, дійшов таких висновків:
- обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін;
- правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування;
- обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману;
- правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка;
- має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК;
- кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману;
- якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини;
- сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у ст. 3 ЦК. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими;
- посилання скаржника на те, що Банк ані в порядку, встановленому Договором поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували зобов`язання первісних боржників перед Банком, може свідчити лише про неналежне виконання Банком Договору поруки, а не про введення позивача Банком в оману на момент укладення спірного договору.
33. Схожих висновків щодо застосування ст. 230 ЦК у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов у справах №№ 910/60/20, 910/18185/19, 910/18713/19.
34. У постанові 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 Верховний Суд також зазначив, що якщо особа уклала кредитний договір з Банком на суму більш як 4,5 млрд грн та договір поруки без отримання детальної інформації та документів від Банку або іншої особи щодо зобов`язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить:
(а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або
(б) про те, що така інформація все ж таки була надана Банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або
(в) про те, що особа мала іншу мету і інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення Договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами Банку), за яких особа поручилася у Договорі поруки.
35. Крім викладеного вище, у справі № 910/17876/19 Верховний Суд уточнив висновки щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК, пославшись на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману, особливо шляхом замовчування інформації, суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності, то стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Тобто, стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
36. Верховний Суд зазначає, що здійснене судами попередніх інстанцій у справі № 910/17881/19 правозастосування ст. 230 ЦК повністю відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у справах №№ 910/60/20, 910/18185/19, 910/17876/19, 910/18713/19 у подібних правовідносинах.
37. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
38. З огляду на те, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст. 230 ЦК у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, тому суд касаційної інстанції доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК.
39. Аналогічних висновків про закриття касаційного провадження Верховний Суд дійшов у постановах від 11.02.2021 у справі № 910/18745/19, від 16.02.2021 у справі № 910/18741/19, від 25.02.2021 у справі № 910/18716/19.