ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/1431/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та за відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 (судді Терещенко О.І., Сіверін В.І., Гетьман Р.А.)
у справі № 922/1431/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс"
до Харківської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Головне управління Держгеокадастру у Харківській області;
2) Комунальне підприємство "Міський торговий ринок"
про скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перехрестя Плюс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, в якій згідно з подальшим уточненням, просило: 1) визнати незаконним та скасувати п. 2 додатку до рішення 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 16.10.2019 № 1757/19 "Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань"; 2) визнати незаконним та скасувати п.п. 9.1 п. 9 додатка № 1 рішення 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 16.10.2019 № 1752/19 "Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань"; 3) визнати незаконним та скасувати п. п. 2.1 п. 2 додатку № 4 рішення 31 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.11.2019 № 1830/19 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів"; 4) визнати незаконним та скасувати п. п. 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 п. 7 додатка № 1 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.12.2019 № 1896/19 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова"; 5) скасувати реєстрацію усіх речових прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на новостворені земельні ділянки, які виникли внаслідок скасування та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048, площею 4,6890 га; 6) скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, які виникли внаслідок скасування та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048, площею 4,6890 га в Державному земельному кадастрі; 7) поновити запис в Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку 6310137500:02:043:0048, площею 4,6890 га.
Під час розгляду заявлених позовних вимог судами встановлено такі обставини.
25.05.2007 на підставі договорів купівлі-продажу ТОВ "Перехрестя Плюс" (покупець) придбало у ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" (продавець) нерухоме майно, а саме, нежитлові будівлі: літ. "Д-2" площею 668,6 кв. м., літ. В-1 площею 119,7 кв. м, літ. Б-2 площею 376,7 кв. м., літ. А-4 площею 10288,0 кв. м., літ. 3-1 площею 4399,3 кв. м, літ. К-1 площею 1544,3 кв. м., літ. Л-1 площею 386,7 кв. м., літ. Р-1 площею 75,8 кв. м., які розташовані за адресою м. Харків, пр. П`ятидесятиріччя (Льва Ландау), 182 (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048). На час відчуження вищевказаної нерухомості від ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" до ТОВ "Перехрестя Плюс" земельна ділянка площею 4.6890 га кадастровий номер 6310137500:02:043:0048, на якій розташоване відчужуване майно, знаходилась в користуванні ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" (орендаря) згідно з договором оренди землі від 23.03.2006 за реєстраційним № 640667100020, укладеним з Харківською міською радою (орендодавцем).
Рішенням 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 1848/15 від 25.02.2015 "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" (п. 3.5. додатку № 1) ТОВ "Перехрестя Плюс" надано в оренду земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова площею 4,6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по проспекту П`ятидесятиріччя СРСР, 182.
Водночас судами з`ясовано, що договір оренди землі від 23.03.2006 Харківською міською радою та ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" було розірвано після прийняття вказаного рішення, а саме, 14.06.2016, шляхом укладення угоди про розірвання договору оренди землі реєстраційний № 640667100020, на умовах якої земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048 площею 4,689 га) повернуто орендарем до земель запасу міста; здійснено реєстрацію припинення права оренди 06.09.2016.
Відповідно до п. 2 Додатку до прийнятого в подальшому рішення 12 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань" № 605/17 від 19.04.2017 змінено п п. 3.5 п. З Додатку 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання №1848/15 від 25.02.2015 і викладено його в новій редакції, а саме, надано ТОВ "Перехрестя Плюс" в оренду земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова площею 4,6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по проспекту П`ятидесятиріччя СРСР, 182 строком до 01.05.2021.
Рішенням Харківської міської ради від 21.02.2018 № 985/18 надано ТОВ "Перехрестя Плюс" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки площею 4,6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) із земель територіальної громади міста Харкова для будівництва торговельного центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп. Льва Ландау (колишній просп. П`ятидесятиріччя СРСР), 182; будівництво об`єкту виконати за рахунок часткової реконструкції та знесення нежитлових будівель літ. "А-4", літ. "К-1", літ. Л-1", літ. "И-1", літ. "Р-1", літ. "З-1", літ. "Б-2", літ. "Д-2", літ. "В-1", літ. "Г-3" по просп. Льва Ландау, 182, які належать ТОВ "Перехрестя плюс" на праві приватної власності.
Станом на час прийняття Харківською міською радою відповідних рішень про надання ТОВ "Перехрестя Плюс" в оренду земельної ділянки правовідносини щодо укладання договорів оренди в місті Харкові були врегульовані Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, затвердженим рішенням 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 19.12.2012 № 960/12.
Згідно з листом департаменту земельних відносин Харківської міської ради № 1005 від 10.05.2017, наданим у відповідь на лист ТОВ "Перехрестя Плюс" № 1863/0/24-17 від 10.05.2017 щодо підготовки договору оренди землі на земельну ділянку 4,6890 га, оформлення права користування земельними ділянками проводиться при наявності документів згідно з переліком вказаним в даному листі.
Як з`ясовано судами, з проектом договору землі (об`єкт оренди земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048 загальною площею 4,6890 га) ТОВ "Перехрестя Плюс" звернулося до Харківської міської ради лише 28.08.2019 листом №2808. Зазначену заяву з додатками та підписаним ТОВ "Перехрестя Плюс" проектом договору оренди землі Харківською міською радою отримано 30.08.2019.
У відповідь на вказаний лист Департамент земельних відносин Харківської міської ради надіслав на адресу ТОВ "Перехрестя Плюс" лист № 7294/0/225-19 від 30.09.2019, в якому зазначив, що питання про оформлення договору оренди землі площею 4,6890 га по просп. Льва Ландау, 182 вивчається на предмет відповідності діючому законодавству.
Однак, такий договір між сторонами укладений так і не був; протягом всього часу з моменту прийняття Харківською міською радою рішення про надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Перехрестя Плюс" не оскаржувало бездіяльність чи зволікання з боку Харківської міської ради з питання укладення договору.
Обставини щодо визнання договору оренди укладеним стали підставами для звернення ТОВ "Перехрестя Плюс" у листопаді 2019 року до суду з позовом в межах справи № 922/3990/19, яка перебуває на розгляді Господарського суду Харківської області.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, з боку Харківської міської ради відсутність згоди на підписання договору оренди мотивована тим, що на момент звернення позивача з проектом договору оренди діяло затверджене рішенням Харківської міської ради № 1554/19 від 17.04.2019 Положення про оренду землі в місті Харкові, яке визначає єдині умови оформлення правочинів про встановлення речових прав осіб на земельні ділянки комунальної власності територіальної громади м. Харкова та регламентує порядок укладання, зміни, поновлення, припинення, розірвання договорів оренди землі та інших похідних речових прав на землю. Додатком 1 до Положення визначена форма (типова) договору оренди землі.
Зазначеним рішенням Харківської міської ради (п. 4.1. 4.3.) доручено виконавчим органам Харківської міської ради: проаналізувати стан виконання рішень міської ради про надання земельних ділянок комунальної власності територіальної громади м. Харкова у користування; надати постійно діючій комісії з питань землекористування Харківської міської ради матеріали, на основі яких було розроблено рішення міської ради про надання земельних ділянок комунальної власності територіальної громади м. Харкова у користування, які не було виконано, з метою розгляду питання щодо наявності правових підстав для скасування таких рішень; з урахуванням висновків постійно діючій комісії з питань землекористування Харківської міської ради підготувати проекти рішень про скасування невиконаних рішень про надання земельних ділянок в оренду для розгляду на сесії міської ради.
Відповідно до п. 7.2. Положення, невиконані рішення Харківської міської ради про надання в оренду земельних ділянок, прийняті до введення в дію цього Положення, підлягають виконанню шляхом укладення договорів оренди землі за типовою формою (що додається) протягом 4 місяців із моменту набрання чинності вказаним Положенням. У разі не укладення договорів оренди землі у строк, вказаний у п. 7.2 Положення, відповідні рішення міської ради підлягають скасуванню.
Згідно з п. 2.1 Положення про оренду землі в м. Харкові особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, подає на ім`я міського голови, зокрема, Акт обстеження земельної ділянки, складений уповноваженим виконавчим органом Харківської міської ради (оригінал).
Відповідно до приписів Положення акт обстеження земельної ділянки є обов`язковим документом, необхідним для вирішення питання щодо укладення договору оренди землі та надання земельної ділянки в оренду.
Згідно з п.п. 3.2.2, 3.2.1. Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради (до рішення 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 № 7/15 "Про затвердження положень виконавчих органів Харківської міської ради 7 скликання" в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 № 1454/19), Департамент має право обстежувати земельні ділянки комунальної форми власності міста Харкова з метою здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, при оформленні угод щодо оренди землі, за вмотивованими запитами виконавчих органів Харківської міської ради та в інших випадках відповідно до покладених на Департамент повноважень.
Судами встановлено, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 03.10.2019 №1558/19, складеного працівниками Департаменту територіального контролю, земельна ділянка площею 4,6890 га по просп. Льва Ландау, 182 частково огороджена використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А-4", літ. "К-1", літ. Л-1", літ. "И-1", літ. "Р-1", літ. "3-1", літ. "Б-2", літ. "Д-2", літ. "В-1", літ. "Г-3", автостоянки та металевих споруд; на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля/споруда, інформація про наявність зареєстрованого права власності або відомості щодо готовності об`єкту до експлуатації відсутні; конфігурація нежитлових будівель літ. "И-1" та літ. "Б-2", розташованих на земельній ділянці не відповідає технічному паспорту від 14.10.2014 № 4094/47756263101 та від 14.10.2014 № 4094/47631263101, виготовлених КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" внаслідок влаштування прибудови; використовуються додаткові земельні ділянки внаслідок огородження та влаштування навісу; на земельній ділянці знаходяться металеві будівлі/споруди (інформація про наявність зареєстрованого права власності або відомості щодо готовності об`єктів до експлуатації відсутні). За встановлених обставин порушення вимог містобудівного законодавства Комісією з питань землекористування 09.10.2019 рекомендовано скасувати рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 № 1848/15 в частині надання ТОВ "Перехрестя плюс" в оренду земельної ділянки площею 4.6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. Льва Ландау, 182.
Положенням про постійно діючу комісію з питань землекористування Харківської міської ради, затвердженим розпорядженням Харківського міського голови від 24.06.2019 № 89, передбачено, що Комісія з питань землекористування приймає рішення про наявність правових підстав для розробки проекту рішення міської ради щодо скасування невиконаних рішень про надання земельних ділянок в оренду для розгляду на сесії Харківської міської ради.
Комісією з питань землекористування 09.10.2019 прийнято рішення: рекомендувати скасувати рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 № 1848/15 в частині надання ТОВ "Перехрестя плюс" в оренду земельної ділянки площею 4.6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. Льва Ландау, 182, оскільки встановлені порушення вимог містобудівного законодавства, в частині наявності самовільно збудованих об`єктів влаштування тимчасових споруд та земельного законодавства - зайняття додаткової земельної ділянки внаслідок огородження та влаштування навісу, з урахуванням того, що спірна земельна ділянка, лише частково використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А-4", літ. "К-1", літ. "Л-1", літ. "И-1", літ. "Р-1", літ. "3-1", літ. "Б-2", літ. "Д-2", літ. "В-1", літ. "Г-3" свідчать про неможливість укладення договору оренди землі на умовах визначених рішенням Харківської міської ради від 25.02.2015 № 1848/15 та проектом договору оренди землі щодо земельної ділянки площею 4,6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048).
За наведених фактичних обставин на засіданні 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 16.10.2019 прийнято рішення за № 1757/19 "Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань", яким скасовано рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 25.02.2015 № 1848/15 в частині надання ТОВ "Перехрестя плюс" в оренду земельної ділянки площею 4.6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. Льва Ландау,182.
Також, судами встановлено, що КП "Міський торговий ринок" звернулося до Харківського міського голови з листом від 03.10.2019, в якому просило надати дозвіл на поділ земельної ділянки площею 4,6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) для будівництва торговельно - сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель, що розташована за адресою: просп. Льва Ландау, 182 (колишній проспект П`ятдесятиріччя СРСР) в м. Харкові.
На 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання ухвалено рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 16.10.2019 № 1752/19. Відповідно до п. п 9.1. п. 9 Додатку 1 до Рішення № 1752/19, Харківська міська рада вирішила надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) площею 4,6890 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва торговельно - сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. Льва Ландау, 182 (колишній проспект П`ятдесятиріччя СРСР); фінансування робіт із землеустрою (технічні документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок по просп. Льва Ландау, 182 (колишній проспект П`ятдесятиріччя СРСР), забезпечити за рахунок коштів КП "Міський торговий ринок" за його згодою, згідно з укладеними договорами із розробником документації землеустрою".
Крім того, на 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання ухвалено рішення "Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань" від 16.10.2019 № 1757/19. Відповідно до п. 2. Додатку до зазначеного рішення, вирішено "Підпункт 3.5. пункту 3 додатка 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.02.2015 № 1848/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів": "3.5. Надати ТОВ "Перехрестя Плюс" в оренду земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова площею 4,6890 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048 ) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. П`ятдесятиріччя СРСР, 182" скасувати, згідно протоколу засідання постійно діючої комісії з питань землекористування Харківської міської ради від 09.10.019 № 2".
Надалі на 31 сесії Харківської міської ради 7 скликання було ухвалено рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 27.11.2019 № 1830/19. Відповідно до п. п. 2.1. п. 2 Додатка 4 до зазначеного рішення вирішено "Погодити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) площею 4,6890 га із земель територіальної громади м. Харкова на земельні ділянки: ділянка 1 - 2,3029 га, ділянка 2 - площею 2,3244 га, ділянка 3 - площею 0,0143 га, ділянка 4 - площею 0,0474 га для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. Льва Ландау, 182 (колишній проспект П`ятидесятиріччя СРСР)".
В подальшому на 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання було ухвалено рішення "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова" № 1896/19 від 18.12.2019 (далі - Рішення №1896/19) вирішено "КП "Міський торговий ринок" Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для будівництва торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель по просп. Льва Ландау, 182 (колишній проспект П`ятдесятиріччя СРСР); змінити вид використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:02:043:0079) на "для будівництва та обслуговування об`єкту торговельного призначення"; надати КП "Міський торговий ринок" в постійне користування земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 6310137500:02:043:0079) площею 2,3029 га для будівництва та обслуговування об`єкту торговельного призначення по просп. Льва Ландау, 182. Встановити строк будівництва об`єкту до 31.12.2021".Отже, на підставі Рішень № 1752/19, № 1757/19, № 1830/19, № 1896/19 Харківською міською радою було вчинено дії стосовно поділу первісної земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048) площею 4,6890 та реєстрації новостворених земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, внесенню відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно в частині як права власності, так і права постійного користування спірними об`єктами.
Відповідно до відомостей з Публічної кадастрової карти України, за адресою місто Харків, вул. Льва Ландау, 182 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048 площею 4,6890 га утворено нові земельні ділянки, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:02:043:0076 загальною площею 0,0143 та; земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:02:043:0079 загальною площею 2,3029 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:02:043:0078 загальною площею 0,0474 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:02:043:0077 загальною площею 2,3244 га.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.01.2020, зареєстровано речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:02:043:0079 площею 2,3029 га, що фактично є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048, та знаходиться в межах її конфігурації.
Не погоджуючись з рішеннями Харківської міської ради № 1752/19, № 1757/19, №1830/19, № 1896/19 у частинах, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048, ТОВ "Перехрестя Плюс" звернулось до господарського суду з даним позовом, в якому стверджує, що спірними рішеннями порушені його права на оренду цієї земельної ділянки, порушено ст. ст. 19, 144 Конституції України, ст. 26, 59, 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та не враховано висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009.
Господарський суд Харківської області (суддя Байбак О.І.) дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень щодо скасування своїх попередніх рішень, а також про доведеність позивачем наявності підстав для їх скасування, визнав позовні вимоги обґрунтованими, тому рішенням від 07.09.2020 задовольнив їх у повному обсязі.
Східний апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку, вказав, що рішення про надання в оренду земельної ділянки вважається виконаним після укладення договору оренди землі; вчинені позивачем дії можна вважати лише підготовчими, які не призвели до виконання рішення; оскільки договір оренди між сторонами справи укладено не було з підстав виявлення порушення вимог містобудівного законодавства, визнав помилковим висновок місцевого суду про неможливість скасування такого рішення; зазначив, що встановлені обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову, тому постановою від 12.11.2020 рішення місцевого суду скасував, ухвалив нове - про відмову в позові.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права до подібних правовідносин; розглянуто і вирішено справу неповноважним складом суду; встановлено обставини, що мають суттєве значення, за відсутності належних доказів, у зв`язку з чим просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 14.01.2021 касаційну скаргу ТОВ "Перехрестя Плюс" передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Перехрестя Плюс" на постанову Східного апеляційного господарського суду у даній справі на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), призначено скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від Харківської міської ради та Комунального підприємства "Міський торговий ринок" надійшли відзиви на касаційну скаргу ТОВ "Перехрестя Плюс", в яких зазначено про необґрунтованість доводів та вимог касаційної скарги, а також про правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права та відсутність підстав для скасування оскарженої постанови.
У зв`язку з відпусткою судді Волковицької Н.О. 01.03.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а також про необхідність часткового закриття касаційного провадження, з огляду на те, що викладені в касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. З`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
В обґрунтування передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підстави для відкриття касаційного провадження в цій частині скаржник стверджує, що апеляційним судом неправильно застосовано ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, які, на його думку, передбачають автоматичний перехід до покупця нерухомого майна права оренди земельною ділянкою на якій таке майно розташовано, на умовах, визначених в договорі оренди землі для попереднього власника.
На підтвердження підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду у даній справі, скаржник посилається на висновки щодо застосування ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1349/18, згідно з якими при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Тобто, має місце заміна сторони у зобов`язанні, і після відчуження об`єктів нерухомості попередні користувачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.
Проте колегія суддів зауважує, що зміст цієї постанови, ухваленій Верховним Судом у спорі про стягнення безпідставно збереженого майна у розмірі орендної плати, свідчить, що договір купівлі-продажу нежитлових будівель у вказаній справі укладено 06.11.2012, коли чинними були такі редакції вказаних скаржником норм: ч. 2 ст. 377 ЦК України: "Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків)"; ч. 2 ст. 120 ЗК України: "Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача."
Натомість, як правильно враховано судом апеляційної інстанції у даній справі, позивач набув право власності на нерухомість у 2007 році, коли вказані норми були викладені в принципово інших редакціях, а саме: ч. 2 ст. 377 ЦК України: "Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування"; ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України: "При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки."
За таких обставин, у даній справі відсутні підстави для врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.07.2020 у справі № 922/1349/18 щодо правовідносин з приводу іншого предмету спору та на підставі іншого матеріально-правового регулювання порядку та обсягів переходу права користування земельною ділянкою внаслідок відчуження розташованих на ній об`єктів нерухомості.
Аналогічне стосується і постанов Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 25.02.2020 у справі №922/510/19, в яких викладено висновки, що після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, оскільки таке відчуження відбулось відповідно 11.06.2015 та 22.08.2016, тобто після набранням чинності відповідних змін ст. ст. 377 ЦК України та 120 ЗК України.
Щодо посилання на постанову від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ст. 377 ЦК України ст. 120 ЗК України передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер; отже, передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, то колегія суддів звертає увагу на п. 8.16, 8.17 вказаної постанови, в яких зазначено, що наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування; розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил; таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.
Правова позиція апеляційного суду у даній справі про те, що позивач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 148, отримав право користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розташовані, а також на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, зазначеним скаржником висновкам Великої Палати Верховного Суду не суперечать, а навпаки повністю відповідають.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №922/3361/19, в якій начебто вказано про "наявність підстав для застосування висновків, викладених в п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц та п.п. 8.4, 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, де зазначено, що ч. 2 ст. 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, то вони також не заслуговують на увагу, оскільки вказана постанова такого висновку не містить; а посилання на згадані скаржником постанови здійснено колегією суддів в контексті обгрунтування висновку про недоведеність позивачем у справі № 922/3361/19 підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для відступлення від вказаних висновків; водночас вказані правові висновки не заперечують необхідність оформлення своїх прав оренди, а полягають у констатації права особи, що придбала нерухомість на земельній ділянці, вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості.
Вищевикладеним також спростовуються доводи скаржника про неправильну правову оцінку судом апеляційної інстанції угоди від 14.06.2016 про розірвання договору оренди землі від 23.03.2006, укладеної між Харківською міською радою та ПрАТ "Концерн Авек та Ко", обґрунтовані обставинами автоматичної заміни орендаря та про необхідність врахування відповідного висновку, викладеного Верховним Судом у Постанові від 06.12.2018 у справі №902/1592/15.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
За таких обставин, враховуючи, що всі доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України ґрунтуються на законодавстві, яке не було чинним на час укладення договорів купівлі-продажу, а зазначені ним постанови Верховного Суду ухвалені у правовідносинах, що мають інше матеріально-правове регулювання, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю в порядку п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Колегія суддів касаційної інстанції також не погоджується з доводами скаржника про необхідність врахування у даній справі висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 ст. 19, ст. 144 КУ, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування", згідно з яким органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Так, скаржник вважає, що рішення Харківської міської ради про надання земельної ділянки в оренду є ненормативним актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання; внаслідок його прийняття позивачем отримано та погоджено розрахунок орендної плати за вищезазначену земельну ділянку, отримано витяг з ДЗК, виготовлено необхідні фото місцевості, отримано у Департаменті земельних відносин Харківської міської ради виготовлений проект договору оренди та погоджено і підписано його з боку Орендаря, надано на підпис Орендодавця (Харківської міської ради) вищезазначений проект, тобто позивач реалізовував своє право, в результаті чого між Харківською міською радою як органом місцевого самоврядування та ТОВ "Перехрестя Плюс" виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивного права ТОВ "Перехрестя Плюс" на отримання в оренду земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Льва Ландау, 182 (кадастровий номер 6310137500:02:043:0048).
Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спірне у даній справі питання щодо наявності або відсутності підстав для скасування міською радою свого рішення про надання земельної ділянки в оренду, дійшов висновку про необхідність дослідження умов та порядку оформлення правовідносин щодо оренди земельних ділянок комунальної власності.
При цьому, апеляційним судом враховано, що оренда землі згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності; передача в оренду земельної ділянки комунальної власності здійснюється на підставі рішення уповноваженого органу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 6 вказаного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі; право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону; ст. 13 Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства; згідно зі ст. 14 Закону землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України; сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується конкретна земельна ділянка та інші умови договору; з цього моменту виникають договірні правовідносини; договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, тобто, з моменту його підписання.
За висновком апеляційного суду, вказані норми свідчать, що рішення міської ради про надання в оренду земельної ділянки вважається виконаним після укладення договору оренди землі.
Крім того, розглядаючи питання щодо законності скасування Харківською міською радою власного рішення, яке є актом індивідуальної дії, апеляційним судом враховано рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України від 20.10.2011 щодо принципів застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, де, зокрема, зазначено на необхідність додержання принципу належного урядування при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.
Так, у пункті 71 рішення в справі Рисовський проти України, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, в тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Додержання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності, при тому, що не має чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини. Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі обставин і фактів, безпосередньо встановлених.
За висновком апеляційного суду, оскільки в даному випадку на підставі рішення Харківської міської ради про надання в оренду земельної ділянки у ТОВ "Перехрестя Плюс" виникла можливість реалізувати право отримання земельної ділянки в оренду, однак фактично таке право не було ним реалізовано внаслідок виявлення порушення містобудівного законодавства, у зв`язку з чим зазначене рішення ані в цілому, ані в частині пп. 3.5. п. 3 додатка 1 не було виконано.
Водночас, з урахуванням того що, з часу прийняття Харківською рішення міською радою про надання в оренду земельної ділянки і до моменту звернення ТОВ "Перехрестя Плюс" до Харківської міської ради з проектом договору оренди землі минуло чотири роки, а фактичне використання земельної ділянки на момент укладення договору не відповідало рішенню Харківської міської ради про надання в оренду такої ділянки, і Харківська міська рада не мала можливості укласти договір оренди землі з ТОВ "Перехрестя Плюс" на умовах, визначених рішенням ради від 25.02.2015 № 1848/15, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у міської ради і повноважень, і підстав для його скасування.
При цьому, за висновком апеляційного суду, дії позивача, направлені на укладення договору можна вважати лише підготовчими, переддоговірними діями для укладання договору, однак вони не є тими діями, які призвели до виконання рішення №1848/15, а тому внаслідок зазначених дій рішення не могло вичерпати свою дію.
Колегія суддів погоджується з правовою позицією апеляційного суду та зазначає, що в цій частині не знайшли свого підтвердження підстави касаційного оскарження, оскільки в зазначених скаржником постановах Верховного Суду, містяться висновки щодо рішень, які є актами одноразового застосування, є виконаними по факту їх прийняття та не потребують подальших дій спрямованих на виконання зазначених рішень, тому не можуть бути в подальшому скасовані, про які саме і йдеться в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009.
Так, на підтвердження підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду за вказаними доводами скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15, де вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Спірним у вказаній справі було можливість скасування рішення, про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою. Оскільки на підставі такого рішення виникли правовідносини, пов`язані із реалізацією суб`єктивного права, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що скасування такого рішення міською радою відбулось не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що рішення про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою належить до тих актів, які не підлягають скасуванню, оскільки є виконаним з моменту його прийняття, не потребують вчинення дій для його виконання, чим принципово відрізняються від рішення про надання земельної ділянки в оренду, яке по суті є одним з етапів оформлення договірних відносин і якого без вчинення відповідних дій з обох сторін не є достатнім для виникнення орендних правовідносин. Натомість рішення про затвердження документації зумовлює настання відповідних правовідносин самим фактом його прийняття. Тому підстави для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15 під час розгляду даної справи відсутні з огляду на неподібність таких правовідносин.
З огляду на неподібність правовідносин як за суб`єктним складом (виконавчого комітету, міського голови), так і за предметами позовів не можна погодитись з доводами скаржника про необхідність врахування у даній справі висновків, викладених у:
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2018, ухваленого у справі №638/16822/13-а за позовом про визнання незаконним розпорядження Харківського міського голови про скасування розпорядження про встановлення меморіальної дошки;
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі №461/1505/16-а за позовом про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Міськради від 26.08.2015 про скасування наказу директора департаменту містобудування від 02.07.2014 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію з розширенням";
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі №686/1811/16-а про оскарження рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради про внесення змін до рішення виконавчого комітету про дозвіл на організацію ринків;
- постанові Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13 за позовом про скасування рішення Сільради "Про скасування рішень сесії сільської ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)".
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 181 ГК України, якою встановлено порядок оформлення орендних правовідносин щодо комунального майна, та про необхідність врахування висновків Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18 за позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, то вони не заслуговують на увагу, адже не стосуються підстав та предмету позову у даній справі. Відповідно до зазначених скаржником висновків, аналіз ч. 2 ст. 180, ч.ч. 6-8 ст. 181 ГК свідчить, що ч. 7 ст. 181 ГК фактично розрахована на принцип "мовчазної згоди", коли сторона, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, тобто відсутністю будь-яких активних дій фактично погоджується з пропозиціями, викладеними в протоколі розбіжностей. У даній справі вимоги про визнання укладеним договору оренди не розглядалось, при цьому судами не встановлено існування між сторонами процесу врегулювання розбіжностей щодо умов договору оренди. У зв`язку з цим, касаційне провадження в цій частині також підлягає закриттю через неподібність правовідносин.
Стосовно доводів скаржника, обґрунтованих п. 4 ч. 1 ст. 287 та ч.ч. 1, 3 ст. 310 ГПК України, то колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови з наведених скаржником підстав у зв`язку з їх непідтвердженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу. Частина 3 ст. 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що "передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась із порушенням вимог земельного законодавства, а саме, вимог cт.ст. 120, 124, 134, 135 ЗК України, вийшов за межі як заявленої апеляційної скарги, так і самого предмету позову, оскільки питання законності або незаконності передачі спірної земельної ділянки в оренду ТОВ "Перехрестя Плюс" не розглядалось у вказаній справі, водночас в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження процедури надання земельної ділянки в оренду
Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника, оскільки зміст постанови апеляційного суду свідчить, що вказаний висновок зроблено судом апеляційної інстанції на підставі аналізу відповідності встановлених обставин справи вимогам чинного законодавства, водночас скаржником не підтверджено вказаної підстави касаційного оскарження, оскільки не доведено, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, апеляційним судом зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 134 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті; відповідно до ч. 2 зазначеної статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.
Таким чином, у разі розташування на земельних ділянках державної чи комунальної власності об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, такі земельні ділянки або права на них в силу ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.
Відтак, ТОВ "Перехрестя Плюс", набувши право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ, 148, виходячи з приписів ст. 377 ЦК України набуло право користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розташовані, а також на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування таких об`єктів, та, відповідно, право на оформлення права користування такою земельною ділянкою без проведення земельних торгів.
Між тим на підставі рішення № 1848/15 від 25.02.2015 "ТОВ Перехрестя Плюс" надано в оренду земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова площею 4,6890 га, що перевищує площу належного йому на праві власності нерухомого майна, адже площа під будівлями відповідно до витягу з державного земельного кадастру, які належать на праві власності ТОВ "Перехрестя Плюс" складає 1,1708 га. Вказане рішення не містить чіткого визначення, яка саме частина земельної ділянки (площа, установлені межі) призначалася та була необхідна саме для розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, що належать товариству.
Доводи скаржника про те, що земельна ділянка була надана також з метою будівництва торгового центру з гіпермаркетом і підземним паркінгом, не свідчать про можливість передачі земельної ділянки без дотримання вимог, встановлених ч.2 ст. 134 ЗК України.
Отже, висновок апеляційного суду про те, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась із порушенням вимог земельного законодавства, а саме, вимог ст. ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, зроблений на підставі аналізу змісту спірного рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства. Водночас, колегія суддів зазначає, що оскільки одним з ключових питань у даній справі є з`ясування наявності або відсутності у міської ради не тільки повноважень, але і підстав для скасування раніше прийнятого рішення, з`ясування і оцінка обставин, які зумовили прийняття спірного рішення, входить до предмета доказування у даній справі.
Також не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду доводи скаржника про те, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження висновку щодо розташування нежитлових приміщень позивача на новоутворених земельних ділянках з кадастровими номерами 6310137500:02:043:0077 та 6310137500:02:043:0078, оскільки вказані доводи не відповідають дійсності, при цьому такі доводи не свідчать про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо доводів скаржника про те, що апеляційним судом не враховано мету оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:043:0048, яка охоплювала будівництво торговельно-сервісного комплексу з реконструкцією існуючих будівель, що передбачає збільшення території забудови, відтак можливість використання спірної земельної ділянки не обмежується розміщенням і обслуговуванням розташованих на ній об`єктів позивача, а направлене на інші цілі, то вони також не можуть бути прийняті колегією суддів в якості належних підстав для оскарження постанови апеляційного суду, адже як вже було зазначено, не спростовують висновків апеляційного суду про необхідність дотримання вимог законодавства під час оформлення відповідних правовідносин.
Стосовно посилання скаржника на те, що серед матеріалів справи відсутні допустимі докази, на підставі яких можна довести здійснення і наявність самочинної забудови, про наявність якої апеляційним судом зроблено висновок в оскаржуваній постанові, то вони також не відповідають дійсності, оскільки такі висновки зроблені судом на підставі акта обстеження земельної ділянки від 03.10.2019 №1558/19, складеного працівниками Департаменту територіального контролю, яким встановлено, що "на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля/споруда, інформація про наявність зареєстрованого права власності або відомості щодо готовності об`єкту до експлуатації відсутні; конфігурація нежитлових будівель літ. "И-1" та літ. "Б-2", розташованих на земельній ділянці, не відповідає технічному паспорту від 14.10.2014 № 4094/47756263101 та від 14.10.2014 № 4094/47631263101, виготовлених КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" внаслідок влаштування прибудови. Використовуються додаткові земельні ділянки внаслідок огородження та влаштування навісу. Також на земельній ділянці знаходяться металеві будівлі/споруди (інформація про наявність зареєстрованого права власності або відомості щодо готовності об`єктів до експлуатації відсутні)."
Також не спростовують висновків апеляційного суду про законність поділу земельної ділянки, здійсненого міської радою на підставі спірних рішень, доводи скаржника про те, що такий поділ відбувся всупереч вимог п. "е" ч. 1 ст. 56 Закону України "Про землеустрій", згідно з якими технічна документація із землеустрою щодо поділу чи об`єднання земельної ділянки обов`язково має містити нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні).
Як зазначає скаржник до нього жодна особа не зверталась для надання згоди на поділ, та відповідно ТОВ "Перехрестя Плюс" така згода не надавалась, у зв`язку з чим Харківська міська рада не мала права приймати рішення про затвердження технічної документації щодо поділу земельної ділянки.
За висновком колегії суддів, вказані доводи також не підтверджують підстав касаційного оскарження, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України, водночас, суперечать обставинам, встановленим апеляційним судом під час вирішення питання про підстави та обсяги переходу права користування земельною ділянкою до позивача, які свідчать про відсутність у позивача правових підстав для визнання його законним користувачем земельної ділянки площею 4,6890 га, згода якого необхідна для поділу ділянки в розумінні п. "е" ч. 1 ст. 56 Закону України "Про землеустрій".
Таким чином доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, про те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (підстава, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287, п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України) не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, тому підстави для скасування оскаржуваної постанови з наведених доводів відсутні.
Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 35 ГПК України, обґрунтованих п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та про наявність підстав для обов`язкового скасування судового рішення, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
За доводами скаржника, апеляційним судом безпідставно відхилено його заяву про відвід судді Сіверіна В.І. від розгляду даної справи, подану ним 11.11.2020, мотивовану наявністю спору у справі №645/6543/20 Фрунзенського районного суду міста Харкова за позовом ТОВ "Перехрестя Плюс" до Сіверіна В.І. про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Як свідчать наявні матеріали справи, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 ТОВ "Перехрестя Плюс" відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді Сіверіна В.І. у даній справі. Розглядаючи доводи заявника про наявність підстав для відводу судді Сіверіна В.І. від розгляду даної справи, колегією суддів апеляційної інстанції враховано такі обставини:
- автоматизований розподіл даної судової справи між суддями, за наслідком якого сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М., відбувся 12.10.2020;
- апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у даній справі відкрито ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020; копія цієї ухвали отримана представником позивача 20.10.2020, про що свідчить рекомендоване відправлення про вручення поштового відправлення;
- позивачем 03.11.2020 подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у справі №922/1431/20.
За висновком апеляційного суду, вказані обставини свідчать про те, що станом на 20.10.2020 - день отримання копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 про відкриття апеляційного провадження - позивачу було достеменно відомо, що перегляд рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у даній справі буде здійснювати колегія суддів, до складу якої входить суддя Сіверін В.І.
При цьому апеляційним судом зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Всупереч наведеному заяву про відвід судді подано позивачем лише 11.11.2020, тобто після спливу десяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, тобто, з пропуском встановленого ст. 38 ГПК України строку для його подання. Будь-яких доказів того, що про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли позивач дізнався про таку підставу заявником не надано.
Водночас, апеляційним судом зауважено, що заявником на підтвердження обставин, зазначених в заяві про відвід, не надано протоколу про адміністративне правопорушення, постанови суду в порядку КУпАП про визнання особи винної у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди; оригіналу договору застави від 01.02.2020 №010220-З, укладеного між ПрАТ "Концерн Авек та Ко" та ТОВ "Перехрестя Плюс"; подана заява не містить посилання на номер цивільної справи та конкретний процесуальний статус судді Сіверіна В.І.
Зважаючи на подачу заяви з пропуском десятиденного строку з моменту отримання ухвали від 15.10.2020, а також з огляду на відсутність вказаних доказів, а також на те, що саме по собі звернення 09.11.2020 ТОВ "Перехрестя Плюс" до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до Сіверіна В.І. про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на яке посилався позивач, не підтверджує процесуального статусу Сіверіна В.І. та існування відповідної цивільної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви про відвід судді Сіверіна В.І .
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про відвід судді Сіверіна В.І. від розгляду даної справи. Стосовно протилежних доводів скаржника зазначає, що відповідно до висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №908/137/18, для задоволення відводу за об`єктивним критерієм мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників справи, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.
Так, за приписами ст. 35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Як свідчать наявна серед матеріалів справи заява про відвід, вона аргументована наявністю спору у цивільній справі за позовом ТОВ "Перехрестя Плюс" про стягнення з Сіверіна В.І. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Дорожньо-транспортна пригода, на яку посилається скаржник в якості підстави для відводу в заяві від 11.11.2020, сталася 13.10.2020, водночас за доводами скаржника, строк на подачу даної заяви слід обраховувати з 09.11.2020 - з моменту подачі позову про стягнення з Сіверіна В.І. завданої шкоди, адже до цього часу ТОВ "Перехрестя Плюс" розраховувало на мирне вирішення спору.
Колегія суддів вважає таку позицію скаржника помилковою, адже подача позову не є тією обставиною, яка підтверджує або спростовує наявність спору між сторонами. У даному випадку викладені в заяві вимоги обґрунтовані наявністю спору, що виник внаслідок дорожньо-транспортної події, відтак строк на подачу заяви про відвід слід обраховувати саме з дати отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження, коли позивачу стало відомо про склад суду, а не з моменту подачі відповідного позову до суду.
Заява про відвід не містить будь-якого обґрунтування наявності виняткових випадків, передбачених чинним законодавством, за яких про підстави відводу заявнику не могло б бути відомо до спливу десяти днів з дня отримання скаржником ухвали про відкриття провадження у справі, доказів того, що про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу встановленого ст. 38 ГПК України строку, позивачем не надано.
Колегія суддів зауважує, що встановлений ст. 38 ГПК України строк для заявлення відводу є процесуальним фільтром від зловживань учасників справи своїми процесуальними правами, тому правильним є висновок апеляційного суду, що подача заяви про відвід судді Сіверіна В.І. з пропуском десятиденного строку з моменту отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у даній справі свідчить про відсутність підстав для задоволення.
Колегія суддів враховує висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 9901/22/17, згідно з якими головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаушильд проти Данії" від 24.05.1989).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 у справі "Білуха проти України" зазначено, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими".
За змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії" від 21.12.2000).
Щодо суб`єктивного критерію, то презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.
Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97- ВР), закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи.
Між тим, колегія суддів вважає, що доводи скаржника про наявність підстав для відводу судді Сіверіна В.І. від розгляду даної справи є виключно його припущеннями, та скаржником не обґрунтовано, яким чином викладені ним обставини можуть впливати на неупередженість зазначеного судді під час розгляду даної справи.
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена скаржником підстава для обов`язкового скасування судових рішень, передбачена п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, тому касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін.
Щодо поданого 30.03.2021 клопотання позивача про передачу даної справи на розгляд об`єднаної палати з метою вирішення суперечностей щодо застосування ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, то воно не підлягає задоволенню як з формальних підстав, оскільки скаржником не зазначено висновку, від якого Верховному Суду необхідно відступити, та який слід зробити, так і з недоведеності заявником наявності зазначених ним суперечностей у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду:
- від 26.01.2021 у справі № 922/2459/19, від 20.01.2021 у справі № 910/18384/15 щодо застосування іншої ніж у даній справі редакції ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, чинній на час набуття права власності на нерухомість;
- від 02.12.2020 у справі № 923/713/19 зі спору між позивачем, як законним користувачем земельної ділянки, право якого виникло на підставі Договору суборенди землі, переданої йому у користування для здійснення підприємницької діяльності, та відповідачами, яким належить розташований на земельній ділянці позивача торгівельний кіоск (вагон), що не є капітальною спорудою (нерухомістю), розміщення якого на земельній ділянці не надає права користування земельною ділянкою, на відміну від нерухомості, якщо право на неї набуто відповідно до законодавства;
- від 28.03.2018 у справі № 910/1200/17 зі спору про сплату земельного податку співвласниками багатоквартирного будинку; від 19.06.2019 у справі № 914/269/18, від 02.03.2021 у справі № 910/554/20 щодо набуття співвласниками права користування земельною ділянкою, на якій побудовано багатоквартирний будинок.
В ст. 302 ГПК України визначені підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1 - 4 ст. 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 ст. 302 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що у вказаних постановах Верховного Суду висловлено правові позиції щодо застосування норм права до правовідносин, які не є подібними до тих, що розглядаються у даній справі, тому підстави для відступу від таких висновків відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що доводи касаційної скарги у частині підстав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, з посиланням на ч.ч. 1, 3 ст. 310 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для її скасування відсутні.
У зв`язку з тим, що суд частково закриває касаційне провадження та відмовляє у задоволенні касаційної скарги, залишаючи без змін оскаржувану постанову апеляційного суду, судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд