ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/743/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
позивача: Ахмадуліної В.Р.,
третьої особи 1: Цвігун О.Ю.,
відповідача та третьої особи 2: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020
та рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020
у справі № 916/743/20
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
до Фізичної особи-підприємця Молла Інги Олегівни
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Одеської міської ради;
2) Комунального підприємства "Одестранспарксервіс"
про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення,
ВСТАНОВИВ:
Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (надалі - АМПУ) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Молла Інги Олегівни, в якій просило усунути перешкоди у здійсненні Адміністрацією своїх прав щодо користування частиною об`єкта державної власності "Митна площа" (інв. № 072525) площею 1852 м2 шляхом зобов`язання ФОП Молла І.О. припинити свою господарську діяльність на зазначеному об`єкті; стягнути з ФОП Молла І.О. 41659,05 грн збитків у вигляді неотриманої орендної плати за користування державним майном за період з 14.09.2018 по лютий 2020 року.
Під час розгляду заявлених позовних вимог суди встановили, що рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-VI "Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" (зі змінами внесеними рішенням Одеською міською радою від 16.04.2015 №6506-VI) КП "Одестранспарксервіс" визнано уповноваженою особою на експлуатацію майданчиків для платного паркування на території міста та укладення договорів балансоутримання місць для паркування транспортних засобів.
Рішенням Одеської міської ради від 25.04.2018 №3221-VII доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, включено до нього земельну ділянку за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1 (площею 1089 м2).
03.01.2019 між Фізичною особою-підприємцем Моллою Інгою Олегівною (оператором) та Комунальним підприємством "Одестранспарксервіс" (уповноваженою особою) укладено договір №72/П-КР-2019/03-01 балансоутримання місць паркування, в п. 1.1. якого зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів", ст. 268-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010, рішення Одеської міської ради від 23.12.2011 № 1631-VI "Про затвердження Правил благоустрою території м. Одеси (текстової частини) у новій редакції", рішення Одеської міської ради від 22.11.2011 № 1534-VI, рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VI "Про затвердження переліку земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції", рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 №1251-VI "Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі" уповноважена особа надає право оператору право організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціально відведена автостоянка), загальною площею 1089 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1.
Судами з`ясовано, що станом на дату розгляду даної справи господарським судом першої інстанції рішення Одеської міської ради від 25.04.2018 №3221-VII та договір балансоутримання місць паркування транспортних засобів є чинними, в судовому порядку не оскаржувались.
Звертаючись до суду з даним позовом, АМПУ стверджує, що з 13.06.2013 до нього перейшла частина майна, прав та обов`язків ДП "Одеський морський торговельний порт", в тому числі, на об`єкт "Митна площа" (інв. № 072525) загальною площею 6200 м2, до складу якого входить спірний об`єкт. На підтвердження своїх доводів позивачем надано розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказ Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163, за яким проведено реорганізацію Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків щодо них та утворено Державне підприємство "Адміністрація морських портів України"; Розподільчий баланс ДП "ОМТП" та ДП "АМПУ" від 13.06.2013, Акти приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 та Наказ ДП "АМПУ" від 13.06.2013 № 17 "Про наділення філій майном, яке є частиною майна Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) Наразі речові права (право власності та право господарського відання) на спірний об`єкт нерухомості не зареєстровані. Позивач стверджує, що спірне майно є державним та належить йому на підставі господарського відання, і діяльність ФОП Молла І.О. щодо використання спірного об`єкта порушує права держави та АМПУ, на яку покладено обов`язок належного утримання державного майна.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 (суддя Щавинська Ю.М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 (судді Поліщук Л.В., Будішевська Л.О., Таран С.В.), в позові відмовлено.
За висновками судів обох інстанцій, позивачем не доведено обставин належності йому на праві господарського відання об`єкта "Митна площа", а також того факту, що спірний об`єкт входить до складу об`єкта "Митна площа", не обґрунтовано площу об`єкта, усунення перешкод у користуванні яким є предметом розгляду даної справи. Відмовляючи у стягненні з ФОП Молла І.О. збитків, суди виходили з недоведеності позивачем порушення відповідачем його прав на спірний об`єкт.
Не погоджуючись з висновками судів, позивач на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій стверджує, що рішення у даній справі ухвалено судами з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 73 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 13-15, 79, 86, 236-238 ГПК України, ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 23 Закону України "Про морські порти України", а також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах. За доводами скаржника, судами зроблено помилковий висновок, що відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право позивача на спірний об`єкт є підставою для відмови в позові, адже такий об`єкт не підлягає реєстрації у вказаному реєстрі; вважає, що ним на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" від 04.10.1995 № 786 зроблено правильний розрахунок суми збитків, що підлягають стягненню з відповідача; просить рішення та постанову скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.01.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення та перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування оскаржених судових рішень.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Отже, підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.
Отже, під час розгляду позову про усунення перешкод у здійсненні власником (титульним володільцем) права користування та розпоряджання своїм майном позивач перш за все має підтвердити своє право власності (інше речове право) на спірне майно, надавши суду відповідні докази.
Наявні матеріали справи свідчать, що позивач на підтвердження виникнення у нього права господарського відання на зазначений в позові об`єкт посилався на: ч. 3 ст. 23 Закону України "Про морські порти України", згідно з якою державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання; адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом; розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказ Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163; розподільчий баланс ДП "ОМТП" та ДП "АМПУ" від 13.06.2013; Акти приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013; наказ ДП "АМПУ" від 13.06.2013 № 17 "Про наділення філій майном, яке є частиною майна Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"; витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна.
Судами враховано, що згідно з ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами; водночас, згідно зі ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема і право господарського відання, підлягають державній реєстрації.
Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів проведення державної реєстрації права господарського відання позивача на об`єкт "Митна площа" (інв. №072525) загальною площею 6 200 м2, суди обох інстанцій дійшли висновків, що позивачем не доведено наявності в нього права на судовий захист у обраний спосіб. Судами також зазначено, що наданими позивачем доказами не підтверджено того факту, що спірний об`єкт входить до складу об`єкта "Митна площа" та не підтверджено дійсну площу об`єкта.
При цьому судами визнано недопустимим доказом наданий позивачем витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, згідно з яким Підприємство є балансоутримувачем об`єкта "Митна площа", розташованого за адресою: м. Одеса, площа Митна 1/2, площею 6200 м2, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467, такий реєстр формується на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, проте перебування майна на балансі підприємства не є беззаперечним доказом належності такого майна юридичній особі на праві власності, на праві господарського відання чи праві оперативного управління, оскільки баланс підприємства є формою ведення бухгалтерського обліку та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Щодо посилання позивача на те, що його право господарського відання прямо передбачене в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про морські порти України", то суди обох інстанцій зазначили, що лише державна реєстрація речових прав є належним підтвердженням такого права. Оскільки саме Державний реєстр речових прав на нерухоме майно є тією єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, відсутність у ньому відомостей про речове право ДП "АМПУ" на об`єкт "Митна площа" свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні цим об`єктом.
Враховуючи, що позивачем не доведено обставин належності йому на праві господарського відання об`єкта "Митна площа", до складу якого, за його твердженням входить спірний об`єкт, факту того, що спірний об`єкт входить до складу об`єкту "Митна площа", а також не обґрунтовано площу об`єкта, усунення перешкод у користуванні яким є предметом розгляду даної справи, суди обох інстанцій дійшли висновків про недоведеність заявлених вимог.
В касаційній скарзі відповідач в якості підстави касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами вказаних норм матеріального права та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у спорах щодо об`єктів, які відповідно до ч. 4 ст. 5 цього Закону не підлягає реєстрації.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі доводи скаржника частково обґрунтованими, з огляду на таке.
Стаття 182 ЦК України встановлює, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частина 4 ст. 334 ЦК України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Таким чином за змістом ст.ст. 182, 334 Цивільного кодексу України основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об`єкта нерухомості (у тому числі й тих об`єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначено) є державна реєстрація прав на нього.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №923/609/17.
Відтак відхилення доводів особи про наявність в неї права на нерухоме майно з посиланням на відсутність державної реєстрації може мати місце лише у тому випадку, коли таке право підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Водночас в силу ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.
Відтак, підтвердження права на такі об`єкти повинно здійснюватися іншими способами, визначеними законом.
Як свідчать встановлені судами обставини, предметом спору у даній справі є об`єкт, який представляє собою мостіння, майданчик з облаштуванням на земельній ділянці, що розташована поза (перед) огородженою територією Одеського морського порту на площі за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1. За доводами скаржника об`єкт площею 1852 м2, що є частиною об`єкта "Митна площа" (інв. № 072525) загальною площею 6200 м2, за адресою: м. Одеса, вул. Митна площа, 1 є об`єктом, що розташований на земельній ділянці, переміщення якого є неможливим без його знецінення та зміни його призначення, відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна об`єкт "Митна площа" належить до категорії "майдани, тротуари та пішохідні зони з плитки та асфальтобетону", та використовується як складова об`єктів, які мають різне функціональне призначення, зокрема - як складова дорожнього покриття, тротуару, площадки, майданчики, тощо, і тому воно належить до об`єктів благоустрою.
Господарськими судами належним чином не досліджено характеристики спірного об`єкта, жодним чином не обґрунтовано висновку, що спірний об`єкт належить до категорії нерухомості, не перевірено, чи не належить зазначений об`єкт до передбачених ч. 4 ст. 5 Закону об`єктів, що не підлягають державній реєстрації, відтак передчасно відмовлено в позові про усунення перешкод у користуванні спірним об`єктом з підстав лише відсутності державної реєстрації права господарського відання.
Також не можна визнати обґрунтованим висновок судів про недоведеність позивачем факту того, що спірний об`єкт входить до складу об`єкту "Митна площа" та необґрунтованість дійсної площі об`єкта, усунення перешкод у користуванні яким є предметом розгляду даної справи, оскільки наявні матеріали справи свідчать, що суди усунулись від належної оцінки наданих позивачем доказів, обмежившись посиланням на відсутність державної реєстрації.
Між тим встановлення вказаних обставин є суттєвим для правильного вирішення спору, адже у разі встановлення, що спірний об`єкт є приналежністю до об`єкта нерухомості в розумінні ст. 186 ЦК України, який підлягає державній реєстрації, відсутність державної реєстрації такого об`єкта нерухомості є достатньою підставою для висновку про недоведеність виникнення такого права.
У разі ж відсутності головної речі (об`єкта нерухомості), до якої приналежить спірний об`єкт, висновок про те, що речове право на такий об`єкт підлягає окремій державній реєстрації, а відтак, і про недоведеність виникнення у позивача речового права лише з підстав відсутності реєстрації такого права, є помилковим. У такому випадку суду належить врахувати положення чинного законодавства та належним чином дослідити докази, якими позивач підтверджує набуття речового права на відповідний об`єкт з урахуванням вимог закону.
Згідно з ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Враховуючи, що за наслідком касаційного перегляду судових рішень у даній справі колегія суддів дійшла висновку про передчасне застосування судами до спірних правовідносин ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та неврахування ч. 4 ст. 5 цього Закону, і відповідні доводи скаржника підтвердились, оскаржені рішення у вказаній частині підлягають скасуванню. Оскільки згідно з приписами ч. 2 ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, справа в частині позовних вимог про усунення перешкод в користуванні спірним об`єктом підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду господарському суду слід врахувати наведене, а також належним чином дослідити питання щодо дійсного правового режиму земельної ділянки, на якій розташовано спірний об`єкт за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1, оскільки з оскаржуваних рішень вбачається, що висновок судів про перебування цієї ділянки у розпорядженні територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради обґрунтовано посиланням на лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.07.2020 №01-18/836, згідно з яким рішення щодо оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою, на якій розташовано паркувальний майданчик за адресою: м. Одеса, площа Митна, 1, Одеською міською радою не приймались.
Суду слід врахувати, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 за №5245-VІ до земель державної власності відносяться земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність. Відтак з`ясування питання чи належить спірний об`єкт до об`єктів нерухомого майна може мати вирішальне значення і для з`ясування питання, до якої форми власності належить земельна ділянка під ним.
З урахуванням встановлених обставин, суду також слід надати належну оцінку доводам позивача про необхідність врахування положень ч. 3 ст. 73 ГК України, згідно з якими майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління; ч. 3 ст. 23 Закону України "Про морські порти", в силу якої державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання; та зробити вичерпний і обґрунтований висновок стосовно наявності або відсутності підстав для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні спірним об`єктом.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача суми збитків у вигляді неотриманої орендної плати за користування державним майном, то скаржником не наведено передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України підстав оскарження судових рішень, водночас суд касаційної інстанції приписами ст. 300 ГПК України обмежений в праві самостійного визначення таких підстав, тому в цій частині судові рішення не підлягають касаційному перегляду.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд