ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 922/1017/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Скрипки М.В.,
ОСОБА_1 - не з`явився,
Головного управління Держгеокадастру
у Харківській області - не з`явився,
Фермерського господарства "Планета" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (у складі колегії суддів: Чернота Л.Ф. (головуючий), Зубченко І.В., Радіонова О.О.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 (суддя Сальнікова Г.І.)
у справі № 922/1017/20
за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури
до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Планета"
про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2020 року Керівник Дергачівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фермерського господарства "Планета" (далі - ФГ "Планета"), у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області від 27.05.2014 № 654-СГ про надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 30.05.2014, загальною площею 12,4968 га, кадастровий номер 6322055600:02:000:0845, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 30.05.2014 з кадастровим номером 6322055600:02:000:0845, загальною площею 12,4968 га;
- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 03.06.2014 з кадастровим номером 6322055600:02:000:0845, загальною площею 12,4968 га, укладений між ОСОБА_1 і ФГ "Планета";
- скасувати державну реєстрацію договору суборенди земельної ділянки від 03.06.2014 з кадастровим номером 6322055600:02:000:0845, загальною площею 12,4968 га;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6322055600:02:000:0845, загальною площею 12,4968 га шляхом складання акта прийому-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані наказ ГУ Держземагентства, договори оренди та суборенди земельної ділянки не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для скасування наказу, визнання цих договорів недійсними та скасування їх державної реєстрації, а також зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки прокурор в цій справі є самостійним позивачем і про порушення інтересів держави дізнався у червні 2017 року за наслідками проведення перевірки щодо правомірності передачі в оренду земельних ділянок державної власності, розташованих на території Дергачівського району Харківської області.
ОСОБА_1 і ФГ "Планета", заперечуючи проти позову, заявили про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2020 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/1017/20 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.03.2021.
ОСОБА_1, ФГ "Планета" та ГУ Держгеокадастру у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
ОСОБА_1, ФГ "Планета" та ГУ Держгеокадастру у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є засновником і керівником (головою) ФГ "Планета", державна реєстрація якого проведена 01.07.1997.
Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР № 009469 від 01.12.1999 та державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 696496 від 11.05.2001 ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства надано земельні ділянки площею, 40,0 га, 6,0 га, 7,38 га, які розташовано на території Козачолопанської селищної ради, ФГ "Планета".
У подальшому згідно з рішенням Козачолопанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 11.06.2002 вилучено із земель запасу селищної ради земельну площею 12,5 га та надано в оренду ФГ "Планета" для вирощування сільськогосподарських культур строком на 10 років, а на підставі розпорядження від 05.08.2002 № 183 між Дергачівською районною державною адміністрацією та ФГ "Планета" укладено договір оренди земельної ділянки площею 12,5 га, розташованої на території Козачолопанської селищної ради, який зареєстровано в Дергачівському районному відділі земельних ресурсів 29.08.2002 за № 63.
14.05.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства і наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області від 27.05.2014 № 654-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), загальною площею 12,4968 га (кадастровий номер 6322055600:02:000:0845), розташовану за межами населених пунктів Козачолопанської селищної ради на території Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.
Відповідно до цього наказу 30.05.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком на 49 років, за умовами якого, зокрема, земельна ділянка державної власності передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цей договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.06.2014 за № 5931593, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
03.06.2014 між ОСОБА_1 і ФГ "Планета" укладено договір суборенди земельної ділянки12,4968 га (кадастровий номер 6322055600:02:000:0845), за умовами якого фермерському господарству зазначену земельну ділянку передано в суборенду, строком на 49 років.
При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що на час видачі Головним управлінням Держземагентства у Харківській області оспорюваного наказу від 27.05.2014 № 654-СГ та укладення оспорюваного договору оренди землі від 30.05.2014 ОСОБА_1 вже було створено і зареєстровано ФГ "Планета", засновником і керівником якого він є з 1997 року, тобто у спірних правовідносинах на дату укладення правочину щодо користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства, що і було в подальшому засвідчено договором суборенди спірної земельної ділянки. При цьому судами достеменно встановлено факт порушення, передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, оскільки можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства не фізичним, а юридичним особам, після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації, без проведення земельних торгів законодавством, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на цей час, не передбачена. Такі обставини, за висновками судів, свідчать про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи та є підставою для визнання незаконним і скасування наказу від 27.05.2014 № 654-СГ, визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди, та її повернення у державну власність.
Разом із тим судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, за відсутності поважних причин пропущення позовної давності.
У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Харківської обласної прокуратури послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 20 Закону України "Про прокуратуру" та необґрунтованість їх висновку, що прокурор в силу повноважень, передбачених спеціальним законом, мав можливість звернутися до суду за захистом порушених прав держави з дотриманням строків для такого звернення. Водночас судами не було досліджено поважності причин пропуску позовної давності та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними. Судами не було враховано, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про порушення її прав. Під час розгляду справи прокурором неодноразово наголошувалося, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 21.06.2017 після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі земельної ділянки державної власності у користування ОСОБА_1, на підтвердженні чого прокурором надано відповідні докази, яким судами попередніх інстанцій не було надано відповідної оцінки. Судами залишено поза увагою, що прокурор у цій справі звернувся до суду за захистом інтересів держави як самостійний позивач, а уповноважений державою орган у спірних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру є тією особою, яка допустила порушення законодавства, та є відповідачем у справі. Також судами не було враховано, що відповідачем ГУ Держгеокадастру не заявлялося про застосування позовної давності до вимог про визнання незаконним і скасування наказу, тому суди в порушення статті 267 ЦК безпідставно застосували позовну давність до цих вимог. При цьому скаржник послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права про позовну давність, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі, скасуванням всіх реєстраційних дій і повернення земельної ділянки у власність держави. Судами зазначено, що прокурор з 27.05.2014 мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, висновками у яких прокурором обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган
Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц, висновками у якій прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога, заявлена прокурором в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 і ФГ "Планета", про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди і суборенди землі, скасування державної реєстрації цих договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку державі.
Як установлено судами попередніх інстанцій і це підтверджується матеріалами справи про застосування позовної давності до вимог прокурора було заявлено двома відповідачами у справі, а саме: ОСОБА_1 і ФГ "Планета".
ГУ Держгеокадастру за вимогами, які заявлені до нього, такої заяви до суду не подавало.
Отже, суд першої інстанції у порушення зазначених вище положень закону, без урахування відповідних висновків Верховного Суду, застосував строк позовної давності до вимог прокурора, заявлених до ГУ Держгеокадастру, і відмовив у задоволенні таких позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, хоча останнє з відповідною заявою про застосування позовної давності не зверталося.
Такі порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють наслідки спливу позовної давності, залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.
Крім того, при обґрунтуванні клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор, зокрема послався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, зокрема ОСОБА_1, йому стало відомо 21.06.2017 після отримання певної інформації та документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого до позову надано відповідні докази, у тому числі постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 про закриття провадження у справі № 619/264/18 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру, ФГ "Планета" про визнання незаконними і скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди, зобов`язання вчинити дії, у зв`язку з тим, що зазначений спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Також прокурором наголошено, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.
У частині 5 статті 267 ЦК встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, за приписом зазначеної норми позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.
Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.
За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).
Проте суди у справі, яка розглядається, обмежившись посиланням на те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом без поважних причин, а також те, що прокурор відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, належним чином не вирішили клопотання прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не надали відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не приймають до уваги.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.
Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд