ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2021 року
м. Київ
справа № 654/1320/18
провадження № 51-5443 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Подоляка М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора, потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхніх представників - адвокатів Бузіна О.В., Кисельова М.Ю., Дробікова Д.С. на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 серпня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року стосовно
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Кобзарівка Тернопільського району
Тернопільської області, який зареєстрований та
проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 серпня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Херсонського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та виправдано за відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільні позови ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без розгляду.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що він 28 червня 2017 року приблизно о 06:55, керуючи технічно справним автомобілем "CHEVROLET CAPTIVA", державний номер НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі зі сторони м. Гола Пристань у сторону м. Олешки Херсонської області на 13 км + 287 м автодороги Р-57, порушуючи вимоги п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.3, 12.1, 14.2 (в) Правил дорожнього руху, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, перед зміною напрямку руху для здійснення маневру обгону виїхав на смугу зустрічного руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав перевагу в русі автомобілю "MAZDA 3", державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7, який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху, в результаті чого допустив зіткнення з останнім, яке відбулося на смузі руху транспортного засобу "MAZDA 3".
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля "MAZDA 3" - ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події, його пасажири: ОСОБА_9 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла у медичному закладі, ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- не спростував усіх доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення та потерпілих і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України;
- безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів;
- не взяв до уваги доказів, наданих стороною обвинувачення, та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, зокрема, про недопустимість доказів - висновків експертів № 225 від 12 серпня 2017 року щодо тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_10, №№ 721, 890 від 14 липня 2017 року, № 1521 від 29 червня 2017 року, № 399 від 03 липня 2017 року щодо причин смерті ОСОБА_8, № 787 від 03 липня 2017 року щодо причин смерті ОСОБА_9 ;
- безпідставно врахував висновки судової комплексної комісійної автотехнічної та трасологічної експертизи № 28268/19-52/33679/19-52 від 20 березня 2020 року, яка є недопустимим доказом, оскільки була проведена з урахуванням висновків № 5982 від 07 грудня 2018 року та № 10.1/10.4-0168:18 від 30 липня 2018 року, які були отримані без дотримання вимог кримінального процесуального закону;
- не взяв до уваги висновки експертиз №№ 17-520, 17-4350/17-4352 від 15 лютого 2018 року, які є належними доказами;
- безпідставно врахував показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 .
У спільній касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бузін О.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивують тим, що:
- суд першої інстанції:
- не зазначив обґрунтованих мотивів, через які відкинув докази винуватості ОСОБА_4, надані стороною обвинувачення;
- у резолютивній частині вироку застосував формулювання "за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення", яке не передбачено КПК України;
- в основу вироку поклав висновки судової комплексної комісійної автотехнічної та трасологічної експертизи № 28268/19-52/33679/19-52 від 20 березня 2020 року, яка є недопустимим доказом, оскільки була проведена з урахуванням висновків № 5982 від 07 грудня 2018 року та № 10.1/10.4-0168:18 від 30 липня 2018 року, які були отриманні без дотримання вимог кримінального процесуального закону;
- не врахував висновків експертиз №№ 17-520, 17-4350/17-4352 від 15 лютого 2018 року, які є належними доказами, показань свідків дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_14, ОСОБА_5 та безпідставно послався на показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_12, які є підлеглими ОСОБА_4, а також проігнорував той факт, що ОСОБА_4 не мав права керувати транспортним засобом, що належить підприємству, на якому він працював;
- безпідставно визнав недопустимими доказами висновки експертиз щодо причин смерті ОСОБА_8, ОСОБА_9 та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 без врахування позиції Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року (провадження № 754/14281/1);
- суд апеляційної інстанції не спростував належним чином доводи апеляційних скарг учасників процесу та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У спільній касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 та його представник - адвокат Дробіков Д.С., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивують тим, що:
- суд першої інстанції:
- призначив автотехнічну та трасологічну експертизу із порушенням вимог КПК України та безпідставно поклав їх висновки в основу вироку;
- визнав допустимим доказом висновки судової комплексної автотехнічної та трасологічної експертизи № 28268/19-52/33679/19-52 від 20 березня 2020 року, не зважаючи на те, що вона була проведена з урахуванням висновків № 5982 від 07 грудня 2018 року та № 10.1/10.4-0168:18 від 30 липня 2018 року, які були отримані без дотримання вимог кримінального процесуального закону;
- необґрунтовано відхилив показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16 та безпідставно врахував показання свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_12 ;
- постановив вирок, який не відповідає вимогам кримінального процесуального закону;
- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, провів апеляційний розгляд без участі потерпілого ОСОБА_3, якого в судове засідання не викликав, не спростував доводів апеляційних скарг учасників процесу та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
У спільній касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кисельов М.Ю., не погоджуючись із судовими рішеннями через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимог мотивують тим, що:
- суд першої інстанції:
- вибірково та поверхнево здійснив оцінку доказів, наданих стороною обвинувачення;
- безпідставно поклав в основу вироку висновки судової комплексної комісійної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 28268/19-52/33679/19-52 від 20 березня 2020 року, яка є недопустимим доказом, оскільки була проведена з урахуванням висновків № 5982 від 07 грудня 2018 року та № 10.1/10.4-0168:18 від 30 липня 2018 року, які отримані без дотримання вимог кримінального процесуального закону;
- не взяв до уваги висновків експертиз №№ 17-520, 17-4350/17-4352 від 15 лютого 2018 року, які є належними доказами та безпідставно визнав недопустимими доказами висновки експертиз щодо причин смерті ОСОБА_8, ОСОБА_9 та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 ;
- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, не спростував доводів апеляційних скарг учасників процесу та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
На подані касаційні скарги прокурора, потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхніх представників - адвокатів Бузіна О.В., Кисельова М.Ю. захисниками ОСОБА_17 та ОСОБА_18 подано спільне письмове заперечення, в якому вони просять залишити скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав свою касаційну скаргу, касаційні скарги потерпілих та їхніх представників - частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положенням ч. 1 ст. 438 КПК України встановлено, що підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
Частино 2 статті 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі доказами, та дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Як убачається з матеріалів провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_4 було пред`явлене обвинувачення за ч. 3 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб та заподіяння потерпілій тяжкого тілесного ушкодження.
Суд першої інстанції, заслухавши показання обвинуваченого, потерпілих, свідків, експерта та дослідивши письмові докази, виправдав ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 286 КК України, мотивуючи своє рішення тим, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_4, які б підтверджували ту обставину, що саме він порушив вимоги Правил дорожнього руху, і його дії знаходяться у причинному зв`язку з наслідками, які настали, а також наявності таких наслідків.
Прокурор, потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхні представники - адвокати Бузін О.В., Кисельов М.Ю., не погоджуючись із указаним вироком суду першої інстанції через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подали апеляційні скарги, які за своїм змістом є ідентичними, та в яких із відповідним обґрунтуванням просили: повторно дослідити докази, призначити повторну комісійну автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу, скасувати оскаржуване судове рішення, визнати ОСОБА_4 винуватим за ч. 3 ст. 286 КК України і призначити йому реальну міру покарання із позбавленням права керувати транспортними засобами.
Свої доводи апелянти мотивували, зокрема, тим, що суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 286 КК України, безпідставно визнав недопустимими доказами висновки експертиз щодо причин смерті ОСОБА_8, ОСОБА_9, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 та неправомірно врахував висновок судової комплексної автотехнічної та трасологічної експертизи № 28268/19-52/33679/19-52 від 20 березня 2020 року, не зважаючи на те, що вона була проведена з урахуванням висновків № 5982 від 07 грудня 2018 року та № 10.1/10.4-0168:18 від 30 липня 2018 року, які були отримані без дотримання вимог кримінального процесуального закону.
Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив наведених в апеляційних скаргах доводів, не дав на них вичерпної відповіді й залишив їх без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, при цьому не навів переконливих підстав прийняття такого рішення.
Також суд апеляційної інстанції не спростував належним чином доводів апеляційних скарг щодо вибірковості оцінки доказів судом першої інстанції, наданих стороною обвинувачення.
Суд апеляційної інстанції, на думку Суду, погоджуючись із вироком у частині визнання висновків експертиз №№ 17-520, 17-4350/17-4352 від 15 лютого 2018 року недопустимими доказами по справі та врахування висновків судової комплексної комісійної автотехнічної та транспортно- трасологічної експертизи № 28268/19-52/33679/19-52 від 20 березня 2020 року, як належного та допустимого доказу, не врахував того, що саме з цих підстав прокурор, потерпілі та їхні представники під час апеляційного розгляду заявляли клопотання із наведенням відповідних обґрунтувань про повторне дослідження доказів та призначення повторної експертизи.
Крім того, суд апеляційної інстанції взагалі не перевірив доводи апелянтів про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимими доказами висновків експертів: № 255 від 12 серпня 2017 року щодо тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_10, № 1521 від 29 червня 2017 року, № 399 від 03 липня 2017 року №№ 721, 890 від 14 липня 2017 року щодо причин смерті ОСОБА_8, № 787 від 03 серпня 2017 року щодо причин смерті ОСОБА_9 через невстановлення джерела отримання медичних карток, на підставі яких були складені вказані висновки, та невідкриття їх у порядку ч. 12 ст. 290 КПК України стороні захисту.
Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року № 51-218 км 19) відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 цього Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
У цій же постанові Об`єднана палата зазначила про те, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 цього Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону може бути невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що потягне за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 цього Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку вказав про те, що виключає допустимість залучення в якості доказів як самих медичних документів, так і висновків експертів, оскільки вони були отримані експертом самостійно, не в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.
Суд апеляційної інстанції із таким висновком суду першої інстанції погодився, залишивши поза увагою те, що він фактично ґрунтується на припущеннях суду, що є неприпустимим. Під час судового розгляду обставини, пов`язані з появою в матеріалах кримінального провадження медичних карток, не досліджувались і не перевірялись.
Крім того, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, в тому числі й з висновками експертів, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої було сформовано висновок. Про ненадання на ознайомлення медичної документації сторона захисту заявила лише під час судового розгляду.
Щодо доводів, висловлених у касаційних скаргах, про необґрунтовану відмову в повторному дослідженні доказів, Суд зазначає про таке.
За змістом ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України № 5-249 кс 15 від 21 січня 2016 року, апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими.
Суд уважає, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду заявленого клопотання про повторне дослідження доказів та не навів обґрунтованих мотивів відмови в його задоволенні.
Суд наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції для вмотивування своїх висновків використав загальні формулювання, що не свідчить про ретельність і ґрунтовність підходу до виготовлення ухвали.
Наведене свідчить про те, що ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити усі доводи, наведені в апеляційних скаргах, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд