Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 759/9952/20
провадження № 61-635св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
представник заявника - ОСОБА_2,
заінтересована особа - Святошинський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Святошинський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Святошинський PB ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області).
Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Солнечногорськ Московської області, Російська Федерація, і є громадянином Російської Федерації. На даний час має намір отримати громадянство України на підставі того, що його мати ОСОБА_3 народилася у селі Перга Олевського району Житомирської області, тобто на території України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
На виконання вимог щодо набуття громадянства України він звернувся до Святошинського PB ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Однак, 26 травня 2020 року справа про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" була повернута до Святошинського PB ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на доопрацювання, оскільки під час проведеної перевірки встановлено, що за даними, що містяться у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, про державну реєстрацію народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відсутня інформація про місце її народження.
Вказував, що об`єктивно не може підтвердити місце народження матері лише за наявними у нього документами, оскільки на момент її народження відомості про конкретне місце народження особи (населений пункт) не вносилися до актового запису про народження. Зокрема, в актових записах про народження за 1953 рік графа "Місце народження" була відсутня. Зазначена обставина перешкоджає йому реалізувати своє право на набуття громадянства України.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявником не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його мати народилася на території України до 24 серпня 1991 року. Більше того, ОСОБА_4 є громадянкою Російської Федерації, постійно там проживає та зареєстрована, має цивільну дієздатність, а тому не позбавлена можливості звернутися до органів РАГСу з заявою про доповнення актового запису про її народження, а у разі відмови у внесенні доповнень, оскаржити таке рішення у передбаченому законами України порядку. Оскільки за загальним правилом у судовому порядку можливо установити факт, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення, а внести зміни до актового запису про народження матері заявника можливо, тому підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 немає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили надані заявником докази і не надали їм належної правової оцінки, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що заявник не довів факту народження своєї матері на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України". Судами також не прийнято до уваги те, що станом на 1953 рік (рік народження матері заявника) до актового запису про народження не вносились дані про місце народження особи, що у свою чергу обумовило відсутність таких даних у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.
Визнання судом факту, що має юридичне значення, в умовах відмови компетентного органу у зв`язку з невстановленими обставинами є останньою юридичною можливістю забезпечити реалізацію права заявника на отримання громадянства.
При цьому, відмовляючи у задоволенні його заяви, суд фактично поставив його право на встановлення юридичного факту в залежність від дій третіх осіб, які не є учасниками справи. Таким чином, невчинення іншими особами цих дій позбавляє заявника можливості отримати громадянство України, передбачене Законом України "Про громадянство".
Відзив на касаційну скаргу заінтересованими особами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів стану громадян про державну реєстрацію народження ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, про що було 28 липня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Олевського районного управління юстиції Житомирської області складено актовий запис № 19.
Згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 22 грудня 1993 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, його мати записана як ОСОБА_4, українка.
24 лютого 1976 року прізвище матері заявника було змінене з " ОСОБА_3" на " ОСОБА_4" у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 від 24 лютого 1976 року.
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області заявнику було повернуто заяву про отримання громадянства України на доопрацювання, оскільки під час перевірки встановлено, що за даними, що містяться у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про держану реєстрацію народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відсутня інформація про її місце народження.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження суд розглядає, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за умови, що такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Статтею 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлено, що документом, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
У стаття 8 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено, що особа, яка народилися або постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження або під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і така особа є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, реєструється громадянином України.
Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", яким затверджено, зокрема, Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Метою встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 зазначив набуття (оформлення) громадянства України за територіальним походженням, вказавши на неможливість підтвердження факту народження своєї матері на території України.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані заявником докази не підтверджують факту народження його матері на території України.
Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у частині другій статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" судам роз`яснено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: 1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; 4) встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
З указаного вбачається, що у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, за умови, що діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
У справі, що переглядається, судом установлено, що ОСОБА_4 є громадянкою Російської Федерації, де постійно проживає та зареєстрована, має цивільну дієздатність, отже, має можливості звернутися до органів РАГСу з заявою про доповнення актового запису про її народження, а у разі відмови у внесенні доповнень, оскаржити таке рішення у передбаченому законом порядку.
З огляду на вказане, оскільки, за загальним правилом, у судовому порядку можливо установити факт, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення, а внести зміни до актового запису про народження матері заявника можливо, тому суд обґрунтовано вважав, що підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 немає.
Доводи касаційної скарги про те, що суд поставив його право на встановлення юридичного факту в залежність від дій третіх осіб є безпідставним, оскільки заявник самостійно визначає коло заінтересованих осіб і факт, який просить встановити ОСОБА_1, безпосередньо стосується ОСОБА_4, оскільки встановлення цього факту може безпосередньо вплинути на її права та обов`язки. Таким чином, суд позбавлений можливості встановити факт, що, окрім, заявника стосується й іншої особи, без залучення цієї особи до участі у справі.
Крім того, у частині другій статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, п. 45).
Так, ЦПК України визначені умови, за наявності яких особа може встановлювати факт, що має юридичне значення, у судовому порядку за відсутності юридичного спору, тому недотримання заявником цих умов не свідчить про порушення його права на доступ до суду.
Оскільки законом передбачено інший порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки законодавством встановлено інший порядок його встановлення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду