Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 553/2339/16
провадження № 61-7405св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Полтавська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради, департамент архітектурно - будівельного контролю в Полтавській області, приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Управління земельних ресурсів та земельного кадастру,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М., від 20 лютого 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради, департамент архітектурно - будівельного контролю в Полтавській області, приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Управління земельних ресурсів та земельного кадастру, про визнання права власності на частину житлового будинку та права користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що рішенням № 172 виконкому Ленінської районної ради народних депутатів від 24 травня 1989 року її матері ОСОБА_3 було дозволено в домоволодінні АДРЕСА_1 побудувати новий двоквартирний житловий будинок замість старого.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради № 234 від 21 червня 2005 року було внесено зміни у вказане рішення, якими до складу забудовників включено її та ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_3 померла.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 червня 2015 року, яке набрало законної сили, за нею визнано в порядку спадкування після смерті матері всі права, які належали останній, як забудовнику 1/3 частини спірного житлового будинку.
Щодо земельної ділянки зауважила, що відповідно до будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1 перші відомості датовані 1926 роком, що свідчить про початок проживання в будинку та користування земельною ділянкою.
Стверджувала, що у прийнятті в експлуатацію побудованого житлового будинку їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, що є підставою для визнання права власності на будинок в судовому порядку.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, житловою площею 153, 3 кв. м, у складі: літньої кухні площею 27, 6 кв. м, сараю - прибудови площею 17, 3 кв. м, погребу площею 10, 3 кв. м, сараю площею 15, 8 кв. м, сараю - прибудови площею
6, 1 кв. м, сараю площею 4, 9 кв. м, вбиральні, огорожі, колодязю; визнати за нею право користування на 2/3 частини земельної ділянки за вказаною адресою; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину вказаного житлового будинку та право користування 1/3 частиною земельної ділянки.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Полтавську міську раду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави, у складі судді Крючко Н. І., від 26 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено розмір частки у правах забудовника та звернення до компетентних органів із заявою про введення спірного будинку в експлуатацію. Також суд вказав, що будинок не прийнятий в експлуатацію у встановленому законом порядку, тому визнання на нього права власності та визнання права користування на земельну ділянку, на яку відсутні правовстановлюючі документи, в судовому порядку є неможливим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Приймаючи постанову від 20 лютого 2020 року, колегія суддів виходила з того, що місцевий суд посилався на невизначеність розміру часток сторін у правах забудовників, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належать права забудовників домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 2/3 та 1/3 частин відповідно. Однак житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва, не був прийнятий до експлуатації та право власності на нього не зареєстроване.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину житлового будинку та права користування частиною земельною ділянкою скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 553/2339/16 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У листопаді 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність на час розгляду справи апеляційним судом висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
При цьому, ОСОБА_1 звертає увагу, що після ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду Верховний Суд прийняв постанову
від 18 березня 2020 року у справі № 520/16281/15-ц, яка свідчить про помилковість висновків апеляційного суду.
Також заявник вказує, що апеляційний суд, встановивши частки співвласників житлового будинку, вирішив справу по суті, але не захистив її права. Стверджує, що можливість експлуатації спірного будинку підтверджена висновком будівельно-технічної експертизи № 80 від 02 листопада 2017 року.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до акту обстеження від 11 березня 1988 року, проведеного Управлінням головного архітектора м. Полтави, домоволодіння у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня
1985 року. У даному акті вказано, що площа земельної ділянки становить
1 260 кв. м. У відповідності до даного акту, управління головного архітектора вважало за можливе дозволити будівництво нового будинку замість старого.
Рішенням виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 172
від 24 травня 1989 року ОСОБА_3 було дозволено у домоволодінні АДРЕСА_1 побудувати новий двоквартирний житловий будинок замість старого.
Рішенням виконкому Ленінської районної у м. Полтаві ради № 234
від 21 червня 2005 року внесено зміни у рішення № 172
від 24 травня 1989 року в частині включення до складу забудовників
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Будівництво будинку АДРЕСА_1 завершене у 2005 році.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 червня 2015 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 всі права, які належали останній як забудовнику на 1/3 частину спірного житлового будинку.
Житловий будинок за АДРЕСА_1, житловою площею 153, 3 кв. м, не прийнятий до експлуатації та право власності на нього не зареєстровано.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини другої статі 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами
статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі
№ 450/2307/15 (провадження № 61-5287св18).
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 вересня 2004 року, (в редакції, чинній на час закінчення будівництва спірного будинку), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Згідно з Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року (в редакції, чинній на час закінчення будівництва спірного будинку), державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
Подібні вимоги були передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22 червня 2011 року (був чинним у період із 01 січня
2012 року по 11 лютого 2014 року), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (був чинним у період з 11 лютого
2014 року по 01 січня 2016 року), а також чинним на теперішній час Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Листом департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області № 1016-1.14/97 від 30 березня 2016 року, який був досліджений судами попередній інстанцій, ОСОБА_1 було роз`яснено, що спірний житловий будинок потребує прийняття в експлуатацію.
При цьому суд не є органом уповноваженим на прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна чи реєстрацію права власності.
Встановивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку не прийнятий в експлуатацію, тобто фактично є об`єктом незавершеного будівництва, апеляційний суд дійшов правильного по суті висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на цей будинок, як новостворене нерухоме майно.
Обґрунтованою є і відмова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що така земельна ділянка є сформованою в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, зокрема визначена її площа, межі та інформація внесена про неї до Державного земельного кадастру.
Колегія суддів відхиляє як нерелевантні, посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 520/16281/15, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд вказав на можливість поділу об`єкта незавершеного будівництва (виділу окремих частин) або визнання права на будівельні матеріали і конструктивні елементи такого об`єкту.
Проте у розглядуваній справі ОСОБА_1 позовні вимоги про поділ об`єкта незавершеного будівництва (виділ окремих частин) або визнання права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку не заявлялись та судами відповідно не вирішувались.
Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, який встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного
суду - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду