ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/16351/16
адміністративне провадження № К/9901/54598/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 лютого 2018 року (суддя Бояринцева М.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді: Аліменко В.О., Земляна Г.В.) у справі № 826/16351/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №0004631404 та №0004641404.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу про безтоварність господарських операцій підприємства з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс". Зазначає про протиправність збільшення позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки спірні господарські операції підтверджуються наявними первинними документами. Вказує на те, що рішення про результати розгляду скарги не було вручене позивачу, а тому вважається, що скарга задоволена, а податкові повідомлення-рішення скасовані.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагента. Суди дійшли висновку щодо правомірності висновків контролюючого органу про безпідставність включення платником податків відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, складених Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс".
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року повністю і ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №0004621404, №0004631404 та №0004641404. Просив стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 42 353,91 грн.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що позивачем документально підтверджено реальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс". Вважає, що відсутність певних реквізитів у видатковій накладній при наявності інших первинних документів, зокрема, договорів купівлі-продажу, специфікацій, податкових накладних та документів, що підтверджують оплату товарів, не може вказувати на відсутність господарської операції. Зазначає, що висновки суду про відсутність реальних господарських операцій та відсутність підтвердження факту виконання договорів через відсутність транспортних накладних суперечить позиції викладеної в ухвалах Вищого адміністративного суду України. Посилається на ненадання звітів про виконану роботу за договором про надання послуг у зв`язку з тим, що договором про надання послуг така форма звіту не передбачена. Посилається на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10 травня 2018 року у справі №820/1763/16, де суд касаційної інстанції зазначив, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Акт наданих послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.
Відповідачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 22 березня 2016 року по 28 березня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс" за період з 1 січня 2014 року по 31 березня 2014 року та з 1 червня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт від 4 квітня 2016 року № 44/26-15-14-04-02/35007717.
Платником податків подані до податкового органу заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких, листом від 20 квітня 2016 року за №9316/10-26-15-14-04-02 повідомило підприємство про відсутність підстав для задоволення заперечень.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року № 0004621404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 92 965 грн; № 0004631404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 345466,25 грн, з яких 276373 грн за основним платежем та 69093,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004641404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 189 033,75 грн, з яких 151 227 грн за основним платежем та 37 806,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 13 червня 2016 року №13089/6/99-99-11-01-01-29.
Перевіркою встановлено порушення платником податків пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 276 373 грн та завищено від`ємне значення з податку на додану вартість на загальну суму 92 965 грн; пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 151227 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс" (експедитором) укладено договір від 1 вересня 2012 року № 09/12-03 щодо надання транспортно-експедиторських послуг по території України згідно заявок замовника.
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс" (продавець) укладено договори купівлі-продажу товару від 28 травня 2014 року № 14/2805-1 та від 25 липня 2014 року №14/2507-1.
Між підприємством (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс" (виконавець) укладено договори про надання послуг від 8 січня 2014 року № 14/01-01-08 та від 3 лютого 2014 року № 14/02-01-03, яким передбачено надання послуг з пошуку потенційних клієнтів.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Плюс" (виконавець) укладено договір про надання консультаційних послуг від 3 лютого 2014 року № 14/02-01-03/2, предметом якого є надання дослідження та наданні інформації.
На виконання умов наведених договорів позивачем надані акти надання послуг, товарно-транспортні накладні, звіти, видаткові накладні, податкові накладні. Судами надано оцінку вказаним первинним документам та встановлено невідповідність цих документів нормативно-правовим актам, які регламентують їх складання.
Судами встановлено, що позивач не підтвердив факти виконання зазначених договорів у зв`язку з відсутністю первинних документів, необхідність яких передбачена умовами цих договорів. Встановлено відсутність оплати за договорами, доказів відображення спірних господарських операцій у бухгалтерському обліку позивача та доказів в підтвердження того, що інформація, отримана позивачем за договором про надання консультаційних послуг пов`язана з його господарською діяльністю та не використана у процесі такої діяльності.
Судами встановлено відсутність необхідних трудових ресурсів та основних засобів у контрагента позивача для виконання умов договорів. Також встановлено, що за договором про надання транспортно-експедиторських послуг послуги надавалися контрагентом на транспортному засобі замовника.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 Закону №996-ХІV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Головною умовою для врахування у складі податкових витрат на послуги є їх документальне підтвердження та зв`язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.
Скаржник у касаційній скарзі наполягає на підтвердженні первинними документами надання позивачу послуг та придбання товару за вказаними вище договорами з наведеними вище суб`єктом господарювання.
Суд касаційної інстанції не приймає посилання скаржника на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10 травня 2018 року у справі №820/1763/16 з огляду на різні встановлені у справах обставини.
У даному випадку судами встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги відсутність звітів про надання послуг, документів, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг) та використання такого результату у господарській діяльності позивача. Встановлено відсутність будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника податків. Не встановлено факту оплати за договорами та встановлено невідповідність первинних документів вимогам статті 9 Закону №996-ХІV, зокрема первинні документи не містять обов`язкові реквізити щодо змісту та обсягу господарської операції, інформацію про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та ідентифікувати характер та обсяг здійснення таких операцій. Встановлено відсутність трудових ресурсів, основних засобів та доказів відображення у податковому обліку та використання у господарській діяльності придбаного товару. Не встановлено використання придбаного товару у господарській діяльності позивача та встановлено надання транспортних послуг позивачу транспортними засобами самого позивача, що не відповідає діловій меті та самому визначенню господарської операції.
Наведені встановлені обставини у даній справі не є подібними обставинами у справах, на рішення касаційного суду яких посилається позивач.
З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені судами обставини не підтверджують реальне виконання умов договорів та зазначає, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку.
Суд не приймає посилання скаржника на підтвердження належними первинними документами виконання умов договорів, оскільки наведені доводи позивача досліджено судами першої та апеляційної інстанцій та надано їм відповідну оцінку.
Позивачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності надання позивачу послуг та виконання умов договорів поставки, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -