ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/8586/17
адміністративне провадження № К/9901/49003/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року (суддя Качур І.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року (головуючий суддя Горяйнов А.М., судді: Костюк Л.О., Файдюк В.В.) у справі №826/8586/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Палс ЛТД" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Палс ЛТД" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 квітня 2017 року №0012331407.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю спірного податкового повідомлення-рішення з підстав наявності всіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, на підставі яких було сформовано податковий кредит. Висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 6 квітня 2016 року №0012331407.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт по встановленню, монтажу, ремонту та демонтажу обладнання. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання. Зазначає про відсутність оплати та наявність кредиторської заборгованості за укладеними договорами між позивачем та його контрагентами. Зауважує про відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей контрагентів до вчинення дій за умовами укладених договорів.
Позивач надав до суду письмові пояснення, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" за період з 1 травня 2016 по 31 серпня 2016 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Варлус" за період з 1 серпня 2016 по 31 серпня 2016 року, за результатами якої складено акт від 14 березня 2017 року №139/10-36-14-08/25592898 (надалі - акт перевірки).
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 6 квітня 2016 №0012331407, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2 018 998,50 грн, у тому числі за основним платежем у сумі 1 345 999 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 672 999,50 грн.
Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 345 999 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між підприємством (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Варлус" (виконавець) укладено договір про виконання робіт від 29 липня 2016 року №8909/09, за умовами якого виконавець виконує роботи по наповненню торговельних вітрин продукцією відповідно до встановлених замовником стандартів та здійснювало встановлення, монтаж, ремонт, демонтаж обладнання, необхідного для розміщення продукції та змінних елементів до цього обладнання у місцях роздрібної торгівлі тютюновими виробами відповідно до адресної програми.
На підтвердження виконання робіт позивачем надано до суду звіти про виконані роботи з переліком виконаних робіт, акти приймання-здачі виконаних робіт (послуг) та податкові накладні. В підтвердження оплати наданих послуг надано картку рахунку: 63, банківські виписки та платіжні доручення.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" (виконавець) укладено договори про виконання робіт від 5 травня 2016 року №8909/06, від 31 травня 2016 року №8909/07 та від 30 червня 2016 року №8909/08, за умовами яких підрядник виконує роботи по наповненню торговельних вітрин продукцією відповідно до встановлених замовником стандарти та здійснювало встановлення, монтаж, ремонт, демонтаж обладнання, необхідного для розміщення продукції та змінних елементів до цього обладнання у місцях роздрібної торгівлі тютюновими виробами відповідно до адресної програми, наведеної у додатку № 1.
На виконання умов договору позивачем надано звіти про виконані роботи, акти приймання-здачі виконаних робіт (послуг) та податкові накладні. На підтвердження оплати отриманих послуг позивачем надано відповідні банківські виписки.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" (виконавець) укладено договір про надання послуг від 27 квітня 2016 року №05/2016-01, за умовами якого виконавець надає замовнику маркетингові послуги з просування продажу та популяризації пасти торгівельних марок "Європейські макарони" шляхом проведення промоакцій у торгівельних мережах " Велика Кишеня", " Фудмаркет", " Рукавичка", "Таврія", направлених на ознайомлення клієнтів (покупців продукції) відповідно до договору.
На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано маркетинговий звіт про виконані роботи з переліком виконаних послуг/робіт, акт виконаних робіт (послуг) та податкові накладні. В підтвердження оплати за договором позивачем надані банківські виписки.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" укладено договори про надання послуг від 27 квітня 2016 року №05/2016-02, від 31 травня 2016 року №06/2016-01, від 30 червня 2016 року №07/2016-01, від 29 липня 2016 року №08/2016, за умовами яких виконавець надавав замовнику послуги по моніторингу дистрибуції товару (наявність продукції в торгівельних точках різної категорії, стандарт розміщення, дотримання рекомендованого запасу, обсяг реалізації, наявність продукції конкурентів, наявність інформаційних матеріалів Нестле, наявність інформаційних матеріалів конкурентів), а саме кави торгівельних марок "Нескафе Класик", "Нескафе Голд", Нескафе 3 в 1" сухих сніданків Нестле та батончиків Нестле, відповідно до договору.
На підтвердження виконання умов згаданих договорів позивачем долучено до матеріалів справи звіти про виконані роботи, акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, банківські виписки. Встановлено сплату суми податку на додану вартість по податковим накладним в ціні придбання товару (послуг), у зв`язку з чим включено їх до складу податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до абзацу 2 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Положеннями пунктів 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Скаржник у касаційній скарзі наполягає на неможливості виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними договорами, оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє, не доведено факту виконання робіт (надання послуг) та відсутня оплата за даними договорами. Вказаний висновок базується, у тому числі, на отриманні в ході проведення перевірки податкової інформації, за якою встановлено відсутність оформлення контрагентами позивача податкових зобов`язань за цими правовідносинами.
Зазначеним обставинам судами надано оцінку та встановлено, що у контрагентів наявні відповідні трудові ресурси, ними подана податкова звітність за період, у яких мали місце відповідні господарські операції, та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував податковий кредит, зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних. Встановлено і підтвердження факту оплати за виконані роботи (надані послуги). Дослідивши наявні первинні документи, обставини справи та надавши оцінку господарським відносинам, суди дійшли висновку про те, що підприємства мали можливість організувати виконання робіт, які є предметом договорів, укладених із позивачем. Також судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" доручало іншим особам виконання саме тих робіт, які замовив позивач.
Крім того, судами встановлено, що окрім наведених документів, на підтвердження виконання робіт, визначених у договорах, позивачем надані адресні програми, Стандарт розміщення продукції та інформаційних матеріалів, Інструкцію з установлення та експлуатації обладнання, акти приймання-передачі виконаних робіт (послуг), які містять опис та обсяг фактично виконаних робіт, матеріали "Механіка консультації кінцевих споживачів щодо властивостей та переваг вживання пасти", "Покриття та вартість", "Адресна програма та кількість промо годин", а також акти виконаних робіт, звіти про проведення маркетингових заходів та фото з локацією проведення акцій, у яких відображені місце та період проведення робіт, а також результати моніторингу дистрибуції товару.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що підприємством на виконання вимог суду апеляційної інстанції надано письмові пояснення про те, що зазначені договори були укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Варлус" з метою належного виконання позивачем своїх зобов`язань перед Публічним акціонерним товариством "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" за договором від 23 травня 2016 року №8909/015668, компанією "LARQ S.A." за договором від 15 лютого 2016 року № 8858 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" за договором від 29 березня 2004 року №2903-1. Встановлено, що дохід від господарських операцій із Публічним акціонерним товариством "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна", компанією "LARQ S.A." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" у відповідні періоди є вищим, ніж витрати, понесені позивачем на оплату послуг контрагентів.
Приймаючи до уваги встановлені судами обставини, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів реальності господарських операцій та неправомірність формування податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій зустрічними перевірками контрагентів досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.
Суд не приймає до уваги доводи податкового органу на недоліки у актах здачі - прийняття (робіт, послуг) з виконання робіт, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи та перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не формальному оформленню такої операції.
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з Товариствами з обмеженою відповідальністю "Маршал Консалдінг" та "Варлус".
Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -