ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 818/395/15
адміністративне провадження № К/9901/11187/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року (суддя Соп`яненко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя Старостін В.В., судді: Рєзнікова С.С., Бегунц А.О.) у справі №818/395/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турбомаш" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Турбомаш" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 січня 2015 року №0000511502/3182, №0000501502/3178 та №000501502/3186.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях про нереальність здійснення господарських операцій, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 20.01.2015 року № 0000511502/3182, №0000501502/3178 та № 0000501502/3186.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що податковим органом не надано доказів в підтвердження виявлених порушень та не спростовано відомості, що містяться у первинних документах, які були досліджені в ході перевірки та копії яких були надані позивачем в ході судового розгляду справи. Суд зазначив, що посилання відповідача на недоліки товарно-транспортних накладних у вигляді не заповнення усіх наявних граф, як на доказ вчинення позивачем порушень податкового законодавства є безпідставним. Товарно-транспортна накладна супроводжує товар на шляху прямування від постачальника до покупця, не є підставою для формування податкового кредиту та податкових зобов`язань за договорами постачання.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року апеляційну скаргу податкового органу задоволено, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з придбання товару у контрагентів з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів щодо їх фактичного здійснення.
Не погодившись з рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, за результатами розгляду якої, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 серпня 2017 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції зробивши висновок про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій в межах укладених позивачем договорів з контрагентами не повинен був обмежитись лише певними недоліками в оформленні первинних документів, ненаданням окремих документів, а також інформацією про відсутність необхідних трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів. Зазначив, що суду слід перевірити реальність вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів та зміною зобов`язань чи власного капіталу, зокрема, встановити за яких обставин і в який спосіб було налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентом, встановити подальше використання позивачем придбаних робіт (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; оцінити, надані позивачем у підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи, зокрема, щодо належного їх оформлення, надати оцінку факту складення та підписання первинних документів; дослідити матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості таких контрагентів щодо можливості виконання договірних зобов`язань, залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення ними витрат, пов`язаних із таким залученням.
За результатами нового розгляду справи, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на наявність недоліків у податкових і товарно-транспортних накладних, неврахування судами фактичних обставин, встановлених актом перевірки, зокрема, щодо транспортування товару. Посилається на непідтвердження фактичного відвантаження товарів, їх реальне транспортування, а також прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Вважає, що у позивача відсутні товаросупровідні документи, на підставі яких встановлюється походження та рух товару від постачальника до покупця. Зазначає про неврахування судами фактичної неможливості здійснення господарських операцій контрагентами позивача у зв`язку із відсутністю майна, трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, необхідних для виконання умов договорів.
Від позивача 12 березня 2018 року надійшло заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку правомірності нарахування позивачем від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за травень - грудень 2013 року, січень - жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 грудня 2014 року №5229/18-19-15-02/30452280 (надалі - акт перевірки)
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення- рішення від 20 січня 2015 року №0000511502/3182, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 66627 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33314 грн; №0000501502/3178, яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2014 року на 803351 грн; №0000521502/3186, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 149 288 грн за період з травня 2013 року по жовтень 2014 року та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 287324 грн.
Висновки контролюючого органу про порушення товариством вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що проведені позивачем господарські операції з контрагентами, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортекс ЛТД", Товариством з обмеженою відповідальністю "Бінер", Товариством з обмеженою відповідальністю "Вортекс ЛТД", Товариством з обмеженою відповідальністю "Армада-С", Приватним підприємством "Константа-2007", Приватним підприємством "Ресурс-імпорт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Бахмацький машинобудівний завод", Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаш" фактично не спричинили реальних правових наслідків, оскільки такі господарські операції не підтверджені належно оформленими первинними документами, зокрема товарно-транспортними і податковими накладними, крім того, у зазначених контрагентів відсутні необхідні трудові та матеріальні ресурси для проведення відповідної господарської діяльності, а в Єдиному державному реєстрі наявна інформація про кримінальне провадження стосовно службових осіб позивача та Приватного підприємства "Ресурс-імпорт".
Судами встановлено, що в межах договорів купівлі-продажу, поставки та надання послуг, укладених позивачем з наведеними вище контрагентами проведено господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг.
На підтвердження фактичного здійснення вказаних господарських операцій позивачем надано копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортні накладні, платіжні документи.
Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, задовольняючи позов, рішення мотивував доведеністю позивачем реальності здійснення господарських операцій з придбання товару та послуг у вищезазначених контрагентів з огляду на надання належних доказів щодо їх фактичного здійснення.
Щодо кримінального провадження відносно службових осіб підприємства, суд апеляційної інстанції вказав на те, що 10 серпня 2015 року прокуратурою Сумської області прийнято постанову про закриття кримінального провадження від 14 січня 2015 року у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб товариства складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, частиною п`ятою статті 191, частини другої статті 15 Кримінального кодексу України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону №996-ХІV).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.
Колегія суддів не погоджується із доводами податкового органу про недоліки у товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки судами встановлено, що за умовами договорів поставки транспортування товару здійснюється власними транспортними засобами позивача.
Формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції.
Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями.
Колегія суддів не приймає доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, що не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та укладання таких договорів встановлено судами попередніх інстанцій.
Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податкового кредиту.
Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які товарно-матеріальні цінності придбавались, за якою ціною, між якими контрагентами, також надано належні докази на підтвердження використання товарів в господарські діяльності.
Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.
Суд зазначає, що відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -