ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа №813/1610/15
адміністративне провадження №К/9901/19798/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Яворського І.О., суддів Носа С.П., Онишкевича Т.В. від 02 червня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства "Візовий Сервіс Центр" до начальника Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів Юристовського Олександра Володимировича, Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Приватного підприємства "Візовий Сервіс Центр" (далі - позивач, Підприємство) до начальника Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів Юристовського Олександра Володимировича (далі - відповідач 1, начальник СДПІ), Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач 2, СДПІ) про: визнання протиправним рішення начальника СДПІ від 02 березня 2015 року №01/2997/25-00/175 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення безготівкових коштів за правилами пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України); визнання протиправними дій начальника СДПІ по стягненню коштів з Підприємства у рахунок погашення податкового боргу.
У доводах позовної заяви Підприємство вказувало на протиправність рішення відповідача 1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу Підприємства, а також вчинених на його підставі дій по стягненню таких коштів і наведене обґрунтовувало наступним: у позивача станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, а також на час звернення до суду не існувало податкового боргу із сплати авансових внесків з податку на прибуток; наявністю у підприємства помилково та надміру сплачених до бюджету грошових зобов`язань, що виключало можливість прийняття рішення на підставі пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України; постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року у справі №813/8205/14 податкова вимога №72-25 від 13 листопада 2014 року визнана судом протиправною та скасована, тому, на думку позивача, така вимога не могла бути підставою для стягнення спірної суми боргу.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення тим, що у зв`язку із несплатою у встановлений законодавством строк самостійно визначеного зобов`язання по авансовим внескам з податку на прибуток у позивача виник податковий борг у розмірі 6117043,09 грн.; оскільки станом на момент прийняття оскаржуваного рішення постанова Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року у справі №813/8205/14 не набрала законної сили й податкова вимога не вважалась відкликаною з підстав, передбачених пунктом 60.5 статті 60 ПК України, податковий борг перевищував 5 мільйонів грн. та, беручи до уваги відсутність доказів наявності зобов`язань держави щодо повернення Товариству помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, у відповідності до положень пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що набрання законної сили на момент вирішення цього спору постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року у справі №813/8205/14, якою визнано протиправною та скасовано податкову вимогу №72-25 від 13 листопада 2014 року, та встановлені у вказаному рішенні суду обставини відсутності у Підприємства неплаченого податкового боргу по авансових внесках з податку на прибуток не може бути залишено поза увагою при розгляді даної справи, адже наведене виключає умови для застосування процедури погашення податкового боргу на підставі пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, СДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального права, просила його скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог Підприємства.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач 2 посилається на помилковість позиції апеляційного суду у даній справі про наявність підстав для задоволення позовних вимог, адже як на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення, так і на час списання коштів з рахунку позивача постанова Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року у справі №813/8205/14 не набрала законної сили, відтак податкова вимога №72-25 від 13 листопада 2014 року не вважалась відкликаною з підстав, передбачених пунктом 60.5 статті 60 ПК України. При цьому визнає, що у Підприємства були помилково та надміру сплачені платежі по податку на додану вартість (код платежу 14010100), єдиному соціальному внеску (код платежу 71010000) та податку на прибуток (код платежу 11020500), однак з огляду на неподання податковому органу заяви про повернення таких грошових зобов`язань у порядку статті 43 ПК України, зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань відсутні.
Підприємство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 лютого 2014 року Підприємство подало до контролюючого органу податкову декларацією з податку на прибуток за 2013 рік, у якій у рядку 14 задекларовано суму від`ємного значення з податку на прибуток підприємств у розмірі 5705645,00 грн.
13 листопада 2014 року СДПІ прийнято податкову вимогу № 72-75, відповідно до якої визначено, що станом на 12 листопада 2014 року сума податкового боргу Підприємства за узгодженими грошовими зобов`язаннями по авансовим внескам з податку на прибуток приватних підприємств становить 5780266,88 грн., у тому числі за основними платежем - 5705644,56 грн. та пенею в сумі 74622,32 грн.
02 березня 2015 року відповідачем 1 прийнято рішення №01/2997/25-00/175 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу Товариства шляхом стягнення безготівкових коштів за правилами пункту 32 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
На підставі вказаного рішення контролюючим органом оформлено та направлено обслуговуючому банку інкасове доручення від 10 березня 2015 року №985/03, згідно якого з рахунку Підприємства, відкритого у ПАТ "Кредобанк", було списано на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області 6117043,09 грн. У інкасовому дорученні вказано, що за ним стягуються авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Як установлено пунктом 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання;
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).
Згідно з пунктом 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тимчасово, до 01 липня 2015 року, встановлено особливості застосування деяких норм цього Кодексу та передбачено додатковий механізм погашення податкового боргу платників податків.
Так, відповідно до пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до 1 липня 2015 року, встановлено, що у випадках, коли податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов`язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у встановлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків та/або коштів з рахунків такого платника у банках, здійснюється за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду за умови, якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.
У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зміст наведених положень свідчить про те, що стягнення коштів за рахунок готівки, що належить платнику податків та/або коштів з рахунків такого платника у банках за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду може бути здійснене за таких умов: 1) виникнення податкового боргу у результаті несплати грошового зобов`язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку; 2) податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень; 3) платнику податків направлено податкову вимогу, з дня надіслання якої минуло не менше 60 календарних днів; 4) відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.
Лише сукупність вказаних обставин обумовлює правомірність рішення контролюючого органу про стягнення коштів платника податків за рахунок готівки або з рахунків, які йому відкриті в банках, на погашення податкового боргу.
Як вже зазначалося вище, СДПІ 13 листопада 2014 року прийнято податкову вимогу №72-75, несплата визначеної у якій суми грошового зобов`язання й слугувала підставою для прийняття начальником СДПІ оскаржуваного рішення про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу позивача шляхом стягнення безготівкових коштів за правилами пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
Позивач не погодився із згаданою податковою вимогою контролюючого органу і оскаржив її у судовому порядку. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2015 року по справі №813/8205/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року, визнав протиправною та скасував податкову вимогу №72-75. Суди у вказаній справі, дослідивши подані позивачем податкові декларації з податку на прибуток підприємства за 2012-2013 року, встановили, що сума узгоджених податкових зобов`язань станом на 01 листопада 2014 року становила 9132524,00 грн., що дорівнює сумі фактично сплачених зобов`язань у 2014 році (3426879,00 грн.) та переплати з податку на прибуток, зазначеної у податковій декларації за 2013 рік (5705645,00 грн.), внаслідок чого дійшли висновку про сплату позивачем сум узгоджених податкових зобов`язань у повному обсязі та безпідставність доводів контролюючого органу про наявність у підприємства податкового боргу, оскільки останнє мало право зменшувати суму щомісячних авансових платежів з податку на прибуток підприємств у 2014 році на суму переплати з цього податку, що була вказана у податковій декларації за 2013 рік.
Згідно із інформацію із Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 серпня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі №813/8205/14 залишено без змін.
За приписами частини першої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення апеляційним судом оскаржуваного судового рішення) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Статтею 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Тобто законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання та поширюється на всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. При цьому одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Водночас рішення суду про визнання протиправним та скасування правового акта індивідуальної дії (у тому числі податкової вимоги), яке набрало законної сили, означає, що такий акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, у тому числі до набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Застосувавши норму статті 72 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень у цій справі), суд апеляційної інстанції, виходячи із установлених судами по справі №813/8205/14 обставин, визнав встановленим у цій справі факт відсутності у Підприємства податкового боргу із сплати авансових внесків з податку на прибуток й, як наслідок, дійшов правильного висновку про відсутність умов для застосування процедури погашення податкового боргу на підставі пункту 32 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України та правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про стягнення безготівкових коштів та вчинення дій по його реалізації.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи СДПІ не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а також не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення вимог касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд