ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2021 року
Київ
справа №806/1197/18
адміністративне провадження №К/9901/430/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Чиркіна С. М., Шарапи В. М.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Попової О. Г. від 25.04.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацького Є. М., суддів: Охрімчук І. Г., Капустинського М. М. від 23.11.2018
у справі №806/1197/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирський обласний військовий комісаріат,
про визнання дій неправомірними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Житомирського обласного військового комісаріату, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 20 % втрати працездатності в сумі 17 052,00 грн) як військовослужбовцю, якому з 15.09.2017 встановлено інвалідність III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975;
- скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі від 02.02.2018 №12, про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 20 % втрати працездатності в сумі 17052,00 грн) як військовослужбовцю, якому з 15.09.2017 встановлено інвалідність III групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, (з урахуванням виплаченої раніш суми одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 20 % втрати працездатності) як військовослужбовцю, якому з 15.09.2017 встановлено інвалідність III групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційним сум, від 02.02.2018 №12; зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року як військовослужбовцю, якому з 15.09.2017 встановлено інвалідність III групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі також - Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" із вирахуванням раніше здійснених виплат; у задоволенні решті заявлених вимог відмовлено.
3. 02.01.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
4. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач з 22.05.2014 по 04.08.2014, будучи солдатом військової служби за контрактом, перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом частини п/п В1740, де приймав участь у антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях по врегулюванню кризової ситуації в Україні.
6. 04.08.2014 під час виконання обов`язків військової служби в ході ведення бою ОСОБА_1 отримав травми та поранення, що підтверджується довідками військової частини п/п В1740 за № 1040/вос від 02.09.2014 та за № 1039/вос від 02.09.2014.
7. Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1955 від 14.07.2017 травма та захворювання солдата запасу ОСОБА_1 - мінно-вибухова травма, вогнепальне багатоосколкове поранення передньої поверхні правої гомілки, вогнепальний перелом пальця правої стопи та інші визначені у протоколі травми, поранення та захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини.
8. 25.03.2015 під час первинного огляду Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 позивачу встановлено втрату 20 % професійної працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії ЖИА №004212 від 25.03.2015, виданою Житомирською обласною МСЕК №2.
9. У зв`язку з встановленням втрати ОСОБА_1 20 % професійної працездатності позивачу виплачена одноразова допомога у розмірі 17 052,00 грн.
10. 15.09.2017 під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААА № 61654 від 11.10.2017.
11. ОСОБА_1 звертався через Житомирський обласний військовий комісаріат до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, яка зумовлена захворюваннями, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби щодо захисту Батьківщини.
12. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №12 від 02.02.2018 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги з посиланням на те, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку № 975 у разі зміни ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Також зазначено, що допомога у зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності виплачена ОСОБА_1 в сумі 17 052,00 грн.
13. На думку позивача, вказана відмова у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною та підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, чим порушено його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.
15. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що оспорюване рішення є таким, яке прийняте на підставах, в межах його повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому скасуванню не підлягає. Право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду вищої групи інвалідності виникає за умови, якщо встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
16. Третя особа заперечувала щодо задоволення позовних вимог, оскільки вважала такі необґрунтованими.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. В силу статті 58 Конституції України норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 15.09.2017. Враховуючи неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов частково.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій помилково не враховано, що позивачу вже було виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із втратою працездатності; між датами встановлення позивачу втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності минуло більше ніж два роки, а тому рішення відповідача в оскаржуваній частині є правомірним та не підлягає скасуванню.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
23. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
24. Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI).
25. Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
26. У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
27. Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
28. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".
29. Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
30. З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров?я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я.
31. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне: "Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах".
32. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків: встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
33. Оскільки з дня встановлення позивачеві 20% втрати працездатності (25.03.2015) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (15.09.2017) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
34. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18 та у справі №240/5765/18, у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
35. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими.
36. Посилання судів попередніх інстанцій на необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.03.2018 у справі №295/3091/17, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 відступив від таких.
37. Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
39. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
40. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
41. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
42. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
43. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 351 КАС України, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018 необхідно скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
44. Оскільки суд касаційної інстанції приймає рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то, враховуючи відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд