ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 0540/9350/18-а
адміністративне провадження № К/9901/8903/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Чиркіна С. М., Шарапи В. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Циганенка А. І. від 05.12.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т. Г., суддів: Казначеєва Е. Г., Компанієць Е. Г. від 27.02.2019
у справі №0540/9350/18-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації
про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати в повному обсязі рішення відповідача від 05.05.2018 про позбавлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (протокол засідання Комісії з розгляду спірних питань, пов`язаних з виконанням покладених на управління завдань, №6 від 05.05.2018).
2. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.12.2018, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. 22.03.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.12.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Шарапи В. М., Чиркіна С. М.
6. 01.10.2019, 20.01.2020, 14.07.2020 від позивача надійшли заяви про долучення доказів.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є особою з інвалідністю І групи безстроково, причина інвалідності: травма та її наслідки, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, що засвідчується довідкою МСЕК Серії 10 ААБ №055230 від 04.10.2014.
8. 27.04.2012 постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у справі №2-а/0544/141/2012 відмовлено в задоволенні позову Слов`янського міжрайонного прокурора, який діяв в інтересах ОСОБА_1, до Управління праці та соціального захисту населення Слов`янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання надати статус інваліда війни. Постановою суду встановлено, що 27.12.2012 працівниками управління праці та соціального захисту населення Слов`янської міської ради вилучено окремі документи ОСОБА_1, в тому числі посвідчення інваліда війни 1 групи, для проведення перевірки підстав встановлення статусу інваліда війни 1 групи відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", про що складено відповідний акт. За результатами проведеної перевірки у зв`язку з відсутністю будь-яких документів, що свідчать про перебування громадянина ОСОБА_1 у районі бойових дій чи інших країнах, які вели такі дії, рішенням Робочої групи Управління праці та соціального захисту населення Слов`янської міської ради від 28.03.2012 позивачу скасовано статус інваліда війни І групи. ОСОБА_1 у 2002 році помилково віднесено до ветеранів війни та встановлено статус "інваліда війни" на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". В період служби в армії, перебуваючи у статусі "військовослужбовця строкової служби", ОСОБА_1 отримав захворювання в період проходження військової служби (акт огляду № 2942 від 11.11.1993 Слов`янської м/р МСЕК) та мав статус "інваліда радянської армії". Через 10 років потому причину захворювання було змінено (свідоцтво про хворобу №1599 від 21.10.1993 та виписка із протоколу ЦВЛК № 368 від 24.04.2002) на "травма та її наслідки, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби" (акт огляду № 1214 від 15.05.2002 Слов`янською м/р МСЕК). Причинний зв`язок захворювання та інвалідності - скасовано, а довідки медико-соціальної експертизи про виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, ОСОБА_1 не видано через відсутність фактів захисту Батьківщини чи участі у бойових діях в інших країнах. Отримання травми, що спричинила каліцтво у подальшому, в період виконання обов`язків військової служби не викликає у суду заперечень. Однак ОСОБА_1, перебуваючи в армії, виконував обов`язки кухаря і травмувався на робочому місці (облився кип`ятком). Але ця робота ніяким чином не пов`язана з бойовими діями, оскільки на той момент військова частина, в якій проходив службу ОСОБА_1 не перебувала на території іншої держави, яка вела бойові дії і тим паче в зоні бойових дій на території власної держави, що підтверджується документами і поясненнями свідка ОСОБА_2, даними як 14.12.2001, так і в судовому засіданні під час вирішення даної справи.
9. 30.05.2012 ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду постанова суду першої інстанції залишена без змін.
10. 30.05.2013 ухвалою Вищого адміністративного суду України зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишені без змін.
11. 06.11.2013 постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення в порядку статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Верховний Суд України дійшов висновку, що інвалідність ОСОБА_1 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни.
12. 24.02.2014 постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у справі №243/11536/13-а відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального Слов`янської міської ради про визнання незаконним та скасування протоколу Робочої групи управління праці та соціального захисту населення Слов`янської міської ради № 02-20/01 від 28.03.2012. Постановою суду встановлено, що прийняте рішення робочої групи за цим протоколом було предметом оскарження позивачем в суді. Прийняті рішення судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій були предметом перегляду Верховним Судом України з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, який постановою від 06.11.2013 залишив в силі рішення судів, що дійшли висновку про те, що рішення прийняте робочою групою з перевірки правильності встановлення статусу від 28.03.2012 про скасування ОСОБА_1 статусу "інваліда війни" є обґрунтованим. Тобто питання про правомірність та обґрунтованість прийнятого робочою групою з перевірки правильності встановлення статусу рішення згідно з протоколом засідання від 28.03.2012 було предметом розгляду суду, який визначив його правомірність.
13. 02.04.2014 постановою Донецького апеляційного адміністративного суду постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.02.2014 скасовано; позов ОСОБА_1 задоволено.
14. 21.05.2015 ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 скасовано, а постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.02.2014 залишено в силі. Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що виключний перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначено статтею 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Надання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону. З огляду на те, що інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, тому позивач не може вважатися інвалідом війни.
15. 01.03.2017 рішенням Комісії з розгляду спірних питань, пов`язаних з виконанням покладених на управління завдань, Управління соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації, оформленим протоколом №2, ОСОБА_1 надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
16. 05.05.2018 рішенням Комісії з розгляду спірних питань, пов`язаних з виконанням покладених на управління завдань, Управління соціального захисту населення Слов`янської районної державної адміністрації, оформленим протоколом №6, знятий статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 .
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
17. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно позбавив позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та вилучив безтермінове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_1 .
18. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що листом Міністерства соціальної політики України від 13.04.2018 №266/0/167-18/401 рекомендовано розглянути документи ОСОБА_1 та за умови їхньої відповідності вимогам законодавства вирішити питання про правомірність встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Оскільки ОСОБА_1 не подав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 К/800/61061/15, якою було встановлено, що інвалідність ОСОБА_1 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, тому він не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни. Питання встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни було предметом розгляду Верховного Суду України. Згідно з рішенням суду заявнику відмовлено у задоволенні позовних вимог.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
19. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у цій справі, виходив з того, що судовими рішеннями у справах №2-а/0544/141/2012 та №243/11536/13-а стосовно ОСОБА_1 встановлено, що його інвалідність не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, тому останній не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни.
20. Окрім цього суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби. Віднесення особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що суди попередні інстанцій не врахували, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що на позивача поширюється чинність одразу двох пунктів - 1 та 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Суди неправильно застосували пункти 1 та 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у зв`язку із статтею 4 цього Закону та дійшли помилкового висновку, що виконання обов`язків військової служби має відбуватися тільки під час воєнних дій, а не в мирний час, що не відповідає конституційному принципу рівності та міжнародним зобов`язанням України, згідно з якими право на статус інваліда війни для особи, інвалідність якої пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, не ставиться в залежність від входження до складу діючої армії, участі у воєнних діях.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
23. Колегія суддів не враховує докази, подані позивачем безпосередньо до суду касаційної інстанції, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
24. Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі також - Закон №3551, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
25. Відповідно до статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
26. Статтею 7 Закону №3551 визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
27. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на нього поширюється чинність одразу двох пунктів - 1 та 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
28. У даному контексті колегія суддів зазначає наступне.
29. Згідно з пунктами 1 та 2 частини другої статті 7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
30. Зважаючи на наведене, згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" підлягає встановленню те, що, по-перше, особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, та, по-друге, те, що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
31. Як встановлено судами попередніх інстанцій, інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а одержана внаслідок проходження військової служби.
32. Статтею 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
33. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону № 3551-XII; проходження строкової військової служби не обов`язково пов`язане з обставинами, визначеними у пунктах 1 та 2 частини другої статті 7 цього Закону.
34. Водночас колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
35. Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
36. Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.
37. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а та від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18.
38. Окрім цього, колегія суддів враховує, що як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.04.2012 постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у справі №2-а/0544/141/2012, яка залишена без змін за результатами її перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій, відмовлено в задоволенні позову Слов`янського міжрайонного прокурора, який діяв в інтересах ОСОБА_1, до Управління праці та соціального захисту населення Слов`янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання надати статус інваліда війни. Постановою суду встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи в армії, виконував обов`язки кухаря і травмувався на робочому місці (облився кип`ятком). Але ця робота ніяким чином не пов`язана з бойовими діями, оскільки на той момент військова частина, в якій проходив службу ОСОБА_1 не перебувала на території іншої держави, яка вела бойові дії і тим паче в зоні бойових дій на території власної держави. Військовослужбовець ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у мирний час на території держави проживання, яка не перебувала у стані бойових дій і не вела їх на власній території.
39. 24.02.2014 постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у справі №243/11536/13-а, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального Слов`янської міської ради про визнання незаконним та скасування протоколу Робочої групи управління праці та соціального захисту населення Слов`янської міської ради № 02-20/01 від 28.03.2012. Постановою суду встановлено, що Верховний Суд України постановою від 06.11.2013 залишив в силі рішення судів, що дійшли висновку про те, що рішення, прийняте робочою групою з перевірки правильності встановлення статусу від 28.03.2012, про скасування ОСОБА_1 статусу "інваліда війни" є обґрунтованим.
40. Вищий адміністративний суд України, постановляючи ухвалу від 21.05.2015 у зазначеній справі, дійшов висновку, що інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, тому позивач не може вважатися інвалідом війни.
41. Колегія суддів відхиляє посилання позивача на положення додатку №1 до Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців від 15.04.1994, оскільки її дія поширюється на інвалідів і учасників громадянської та Великої Вітчизняної воєн, учасників бойових дій на території інших держав, родини загиблих військовослужбовців та на інші категорії осіб, яким надані пільги законодавством колишнього Союзу РСР згідно з додатком 1 цієї Угоди (пункт 1), та додатку №2 до Угоди про визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, від 12.03.1993, оскільки дія цієї Угоди поширюється на інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, для яких встановлені пільги на проїзд на відповідних видах транспорту, згідно з додатками 1, 2, 3. Водночас позивач не належить до категорії осіб, на яких поширюються дія їх положень. Окрім того, позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та відповідні пільги були надані згідно з Законом №3551-XII, а не згідно з законодавством колишнього Союзу РСР.
42. Зважаючи на помилкове присвоєння позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, який не міг бути наданий йому в силу вимог статті 7 Закону №3551-XII, колегія суддів зазначає, що позбавлення цього права не свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.
43. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою суду апеляційної інстанції щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
44. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
45. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
46. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
47. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
48. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
49. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд