Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 639/6111/19
провадження № 51-5047 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Семехи Д.С. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019220500000433 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Зволін Чехословацької Республіки, жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 14 лютого 2019 року близько 13:00, перебуваючи в коридорі на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, на ґрунті раніше сформованих неприязних стосунків з потерпілою ОСОБА_2, будучи ініціатором конфлікту, діючи умисно, заподіяла останній легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу захисника Семехи Д.С. в інтересах засудженої ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Семеха Д.С. ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду, що викладені у судових рішеннях, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду, надав неправильну оцінку обставинам кримінального провадження, зокрема, неправильно оцінив показання засудженої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, вказує, що місцевий суд поклав в основу вироку як доказ винуватості ОСОБА_1 дані слідчого експерименту від 23 серпня 2019 року, проведеного з порушенням вимог ч. 7 ст. 223 КПК України, оскільки у якості статиста до вказаної слідчої дії залучено інспектора ОСОБА_5, який є зацікавленою особою. Вважає, що висновок фахівця № 192-2019 від 15 лютого 2019 року, а також висновки судово-медичних експертиз № 09-880/19 від 17 липня 2019 року та № 09-1039/2019 від 29 серпня 2019 року в частині механізму утворення ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2 носять ймовірний характер, що дає об`єктивні підстави сумніватись у винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, а тому такі докази є недопустимими. Наголошує, що під час досудового розслідування на стадії внесення відомостей до ЄРДР було грубо порушено вимоги ст. 214, 477, 478 КПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Кузнецов С.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, вказуючи про її необґрунтованість, просив судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченої ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідка ОСОБА_4 . При цьому суд критично поставився до показань свідка ОСОБА_3 - матері обвинуваченої ОСОБА_1, оскільки такі показання не узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_4, який є незацікавленою особою.
Судом першої інстанції досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1, співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: протоколах слідчих експериментів від 25 березня 2019 року та 23 серпня 2019 року за участю потерпілої ОСОБА_2 ; висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 192-2019 від 15 лютого 2019 року; висновками судово-медичної експертизи № 09-880/19 від 07 липня 2019 року та № 09-1039/2019 від 29 липня 2019 року.
Таким чином, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй дій, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо неї.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтуються висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
За встановлених фактичних обставин, оцінюючи всі вказані докази у їх сукупності, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження.
У ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник вказує про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи. Вважає, що місцевий суд надав неправильну оцінку обставинам кримінального провадження, зокрема, неправильно оцінив показання засудженої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Такі доводи касаційної скарги захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, у тому числі показань свідків, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій.
Крім того, колегія суддів не може погодитись з доводами касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд поклав в основу вироку дані слідчого експерименту від 23 серпня 2019 року, який проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається з протоколу слідчого експерименту від 23 серпня 2019 року, вказана слідча дія проведена слідчим СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області Воробйовою В.Я. за участю потерпілої ОСОБА_2, судово-медичного експерта ОСОБА_6, в присутності понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також у присутності інспектора ЮП Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 у якості статиста.
При цьому надуманими є твердження захисника про те, що залучивши до проведення слідчого експерименту в якості статиста інспектора ОСОБА_5, було порушено вимоги ч. 7 ст. 223 КПК України є надуманими, оскільки положення вказаної процесуальної норми не містять заборон щодо залучення працівників поліції до участі у проведенні слідчих дій у якості статистів.
Оскільки колегією суддів не встановлено порушень вимог статей 104, 223, 240 КПК України під час складання протоколу та проведення слідчого експерименту, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що висновок фахівця № 192-2019 від 15 лютого 2019 року, а також висновки судово-медичних експертиз № 09-880/19 від 17 липня 2019 року та № 09-1039/2019 від 29 серпня 2019 року в частині механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2 носять ймовірний характер, а тому є недопустимими доказами, то такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, у матеріалах кримінального провадження знаходиться висновок фахівця з питань судово-медичної експертизи № 192-2019 від 15 лютого 2019 року, а також висновок експерта № 09-880/19 від 17 липня 2019 року, які складені лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_9, вищої кваліфікаційної категорії за фахом "Судово-медична експертиза", третього кваліфікаційного класу, зі стажем роботи за фахом з 1999 року.
Крім того, у матеріалах кримінального провадження знаходиться висновок експерта № 09-1039/2019 від 29 серпня 2019 року, складений лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_6, другої кваліфікаційної категорії за фахом "Судово-медична експертиза", п`ятого кваліфікаційного класу, зі стажем роботи за фахом з 2015 року.
У вказаних висновках судові експерти зазначили, що за результатом обстеження ОСОБА_2 у останньої виявлено синці по задній поверхні правого плеча на рівні середньої третини, у правій пахвовій ямці, садна в лобній ділянці по умовно середній лінії, на верхній повіці правого ока біля внутрішнього кута, на правій брові на рівні середньої третини, на спинці носа на рівні верхньої третини в міжбрівних ділянках, на правій молочній залозі в ділянці верхньо-зовнішнього квадранта, в правій пахвовій ямці, по задній поверхні правого плеча на рівні середньої третини, на її передній поверхні в нижній третині, по задньо-внутрішній поверхні правого плеча в нижній третині, по лінії лопатки в проекції 6-7 ребер, та відносяться до легких тілесних ушкоджень. Зазначені ушкодження утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, по механізму удар або удар-стискання, за винятком саден, які утворились за механізмом тертя-ковзання, та могли бути отримані протягом доби з моменту первинного огляду, який проводився 14 лютого 2019 року. Цей висновок підтверджується виглядом, характером ушкоджень, а також стадією загоєння саден і кольором синців.
При цьому у висновках експерта № 09-880/19 від 17 липня 2019 року та № 09-1039/2019 від 29 серпня 2019 року також зазначено, що тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_2 на голові, а також на ділянці правої молочної залози могли утворитися за обставин, про які вона вказувала під час проведення слідчих експериментів 25 березня 2019 року та 23 серпня 2019 року, тобто в цілому не суперечить об`єктивним, судово-медичним даним в частині механізму утворення у неї тілесних ушкоджень.
На підставі зазначених експертних висновків та в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні місцевий суд дійшов висновку про те, що тілесні ушкодження в потерпілої ОСОБА_2 виникли саме за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Зазначені висновки експертів визнано судом належними та допустимими доказами, покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 та у колегії суддів не викликають сумнівів щодо достовірності ступеня тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень, їх локалізації та механізму утворення, про що, зокрема, зазначає захисник у своїй касаційній скарзі.
Крім того, у касаційній скарзі захисник наголошує, що під час досудового розслідування на стадії внесення відомостей до ЄРДР було грубо порушено вимоги статей 214, 477, 478 КПК України, що, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень..
Однак колегія судді не може погодитись з такими твердженнями захисника.
Положеннями ч. 1 ст. 477 КПК України визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 125 КК України.
Дослідженням матеріалів провадження встановлено, що дане кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України розпочате на підставі заяви потерпілої ОСОБА_2 від 14 лютого 2019 року, яка надійшла до Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області та зареєстрована 15 лютого 2019 року в ЖЄО за вхідним номером № 2649.
Як убачається зі змісту зазначеної заяви, ОСОБА_2 просить органи поліції вжити заходів щодо ОСОБА_1, яка 14 лютого 2019 року близько 13:00 в коридорі будинку АДРЕСА_1 хапала її за волосся, дряпала, вдарила ногою в груди, ображала та погрожувала фізичною розправою.
Відповідно до витягу з ЄРДР на підставі повідомлення ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення вказані відомості 15 березня 2019 року внесені до ЄРДР за № 12019220500000433.
Під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема вимог статей 214, 477, 478 КПК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Перевіряючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою захисника Семехи Д.С., ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх та надав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд