Ухвала
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
Справа №801/12226/12
Провадження № 51-3626км18
Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,
за участю:
прокурора Чабанюк Т. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Хіжнякова І. В.,
цивільного відповідача Пєєва С. М.
розглянув у судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Хіжнякова І. В. на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2020 року по обвинуваченню
ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бердянська Запорізької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого;
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (в редакції закону, який діяв на час вчинення злочину);
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробувальним терміном на 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України. Також вироком вирішено питання щодо цивільного позову.
Згідно з вироком суду 11 липня 2010 року, близько 00 год. 10 хв., ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем "ЗАЗ-ДЕУ", р. н. НОМЕР_1, рухався в темну пору доби з увімкненим ближнім світлом фар зі швидкістю 79,4 км/год по правій смузі руху проїжджої частини вул. Макарова в м Бердянську Запорізької області, з боку Дальньої коси в сторону центру міста.
Під`їжджаючи до літнього кафе "Солом`яний пляж", розташованому по вул. Макарова в м Бердянську Запорізької області, водій ОСОБА_1, виявивши пішохода ОСОБА_2, який переходив проїжджу частину дороги, в порушення вимог п. п. 12.2, 12.3, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, не зменшив швидкість руху автомобіля аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода, в результаті чого, автомобіль "ЗАЗ-ДЕУ", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, в результаті чого пішоходу ОСОБА_2 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2016 року вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.
На зазначені судові рішення захисником засудженого було подано касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року зазначену касаційну скаргу задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Зазначене рішення суд касаційної інстанції мотивував тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляцію без задоволення, не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування доводів захисника та засудженого і не зазначив підстав, на яких визнав апеляції необґрунтованими, а лише навів перелік доказів, якими обґрунтовано вирок, не проаналізувавши і не співставивши їх із наявними у справі.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та його захисник порушують питання про скасування судових рішень та закриття справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю належних та допустимих доказів його вини та неможливості отримання їх у майбутньому.
В обґрунтування касаційних скарг зазначають про незаконність судових рішень, вказують, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного вироку не врахував вимоги суду апеляційної інстанції, які були викладені в ухвалі, якою скасовано попередній вирок відносно ОСОБА_1, а справу спрямовано для проведення додаткового розслідування, безпідставно послався на судову автотехнічну експертизу, яка вказаною ухвалою була визнана неспроможною. Також зазначають, що органом досудового розслідування при проведенні додаткового розслідування не виконані всі вимоги апеляційного суду, що в подальшому залишилося поза увагою як суду першої інстанції при постановленні ним вироку, так і суду апеляційної інстанції. Вказують на можливість фальсифікації підпису прокурора свистуна А. В. на обвинувальному висновку. Крім того сторона захисту стверджує про порушення строків досудового розслідування.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник, а також цивільний відповідач підтримали касаційні скарги.
Прокурор, яка взяла участь у судовому засіданні, заперечувала проти задоволення касаційних скарг і просила судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники судового розгляду були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
За змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог кримінально-процесуального закону, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на відповідні встановлені обставини та досліджені докази.
Як свідчать матеріали кримінальної справи вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 вересня 2011 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. В подальшому зазначений вирок був скасований ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року через неповноту досудового та судового слідства, а справу направлено для проведення додаткового розслідування. При цьому суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що судом першої інстанції не була надана належна оцінка даним, які містяться у висновку авто-технічної експертизи від 17 лютого 2011 року, а також при проведенні вказаної експертизи не було враховано те, що на місці дорожньо-транспортної пригоди знаходилися припарковані автомобілі, які могли створювати певні перешкоди видимості та через які пішохід міг з`явитися на проїжджій частині раптово. У зв`язку з наведеним апеляційний суд вказав на необхідність проведення додаткової авто-технічної експертизи, а також на необхідність встановлення всіх транспортних засобів, що знаходилися у безпосередній близькості від місця дорожньо-транспортної пригоди, та допиті певних осіб, на основі показань яких міг бути зроблений зовсім інший висновок авто-технічної експертизи.
В подальшому в ході додаткового розслідування було проведено додаткову авто-технічну експертизу (висновок від 31 травня 2012 року), встановлені водії, автомобілі яких перебували біля місця події, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_4, які були допитані щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, також на виконання вказівки апеляційного суду було проведено відтворення обстановки та обставин події з участю потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_1 щодо встановлення траєкторії руху потерпілого. Також з метою усунення протирічь були допитані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 .
В ході нового розгляду справи судом першої інстанції було встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та ухвалено обвинувальний вирок від 28 вересня 2015 року.
Місцевий суд, визнаючи вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину доведеною, послався не лише на показання потерпілого ОСОБА_2, а й на показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, які були безпосередньо допитані в суді, а також на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 ; які були оголошені відповідно до вимог ст. 306 КПК України 1960 року, на письмові докази, зокрема, протоколи огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, висновки авто-технічних експертиз.
При цьому свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_19 та ОСОБА_9 чітко вказували, що потерпілий переходив проїжджу частину зліва на право по ходу руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1, вказані показання спростовують твердження ОСОБА_1 щодо траєкторії руху потерпілого. Більше того, свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_9 під час дорожньо-транспортної пригоди перебували в якості пасажирів в салоні автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .
Крім того, свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23 приймали участь в ході проведення відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_1, який спочатку вказував на те, що потерпілий вийшов на проїжджу частину з лівого боку автомобіля, але потім після спілкування з захисником ОСОБА_1 змінив показання щодо траєкторії руху ОСОБА_2 .
Також суд першої інстанції послався на висновки як авто-технічної експертизи від 17 лютого 2011 року, так і додаткової авто-технічної експертизи від 31 травня 2012 року, згідно з якими дії ОСОБА_1 не відповідають вимогам п. п. 12.3, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, останній мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду за максимально допустимої швидкості руху транспортних засобів у межах населеного пункту 60 км/год.
При цьому суд першої інстанції перевірив твердження ОСОБА_1 в частині того, що саме потерпілий порушив Правила дорожнього руху і саме в результаті дій останнього настали небезпечні наслідки, зокрема, потерпілий раптово вийшов на проїжджу частину і ОСОБА_1 не мав технічної можливості запобігти наїзду.
Спростовуючи вказані твердження ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив, що під час дослідчої перевірки по факту дорожньо-транспортної пригоди, досудового розслідування, в ході судового слідства підсудний неодноразово змінював свою позицію захисту, змінював свої показання та вказував: різну швидкість керованого ним транспортного засобу - від 80 км/год до 50 км/год, відстань, на якій побачив потерпілого, напрям руху останнього, наявність інших транспортних засобів на проїжджій частині, які завадили йому вчасно побачити потерпілого та уникнути наїзду на нього.
Крім того суд зазначив, що згідно з постановою Апеляційного суду Донецької області від 13 травня 2011 року в діях ОСОБА_2 порушень Правил дорожнього руху не встановлено, останній переходив проїжджу частину у відповідності з п. 4.8 Правил дорожнього руху, оскільки на вказаній частині дороги відсутній пішохідний перехід та перехрестя, а проїжджа частина дороги має дві смуги (по одній у кожному напрямку).
Також судом були перевірені й твердження захисту щодо законності доказів, які отримані в ході додаткового розслідування, щодо порушення строків досудового розслідування, невиконання вказівок, викладених в ухвалі апеляційного суду від 31 жовтня 2011 року. При цьому суд зазначив, що наведені доводи сторони захисту спростовуються, зокрема, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2014 року про скасування постанови місцевого суду щодо направлення справи на додаткове розслідування. В зазначеній постанові вказані мотиви наводились як підстава для спрямування справи на повторне додаткове розслідування і ці мотиви були визнані апеляційним судом необґрунтованими.
Не погоджуючись з наведеними висновками суду першої інстанції, засуджений та його захисник подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи, що є аналогічні доводам касаційних скарг.
Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, яка в подальшому була скасована судом касаційної інстанції через допущені апеляційним судом порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саму у зв`язку з тим, що апеляційний суд у своєму рішенні не навів мотивів, з яких відхилив доводи апеляційних скарг засудженого та захисника.
При новому апеляційному перегляді суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи поданих апеляційних скарг та навів відповідні мотиви на їх спростування.
Зокрема апеляційний суд погодився, з наведенням відповідного обґрунтування, з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Більше того апеляційний суд цілком слушно зазначив, що факт здійснення наїзду на пішохода не оскаржується. Що стосується доводів ОСОБА_1 про швидкість руху транспортного засобу 50 км/год., то вони, на думку апеляційного суду, є неспроможними, оскільки на такій швидкості ОСОБА_1 мав би можливість уникнути наїзду на потерпілого.
Також апеляційним судом відхилені твердження сторони захисту щодо неможливості врахування даних авто-технічних експертиз, оскільки вони не вказують на причинно-наслідковий зв`язок між діями водія, порушеннями Правил дорожнього руху та наслідками. Апеляційний суд зазначив, що вказані експертизи чітко вказують на невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п. п. 12.3, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, а невиконання ОСОБА_1 вимог п.п. 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку з подією пригоди і він мав у своєму розпорядженні технічну можливість запобігти наїзду.
З наведеними висновками погоджується і суд касаційної інстанції, вважає їх мотивованими та обґрунтованими і такими, що підтверджуються матеріалами справи.
Поряд з тим, твердження сторони захисту щодо неналежності висновку авто-технічної експертизи з тих підстав, що неналежною вони були визнані ухвалою апеляційного суду від 31 жовтня 2011 року, не знайшли своє підтвердження. Так, суд апеляційної інстанції вказав на певні суперечності, що містяться у висновку, і надав вказівку для проведення додаткової авто-технічної експертизи, проте жодних тверджень, що первинна експертиза визнана неналежною, ухвала апеляційного суду не містить.
Що стосується твердження сторони захисту про необхідність закриття справи зокрема з підстав порушення строків досудового розслідування, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Кримінально-процесуальним законом, ст. 6 КПК України 1960 року, чітко встановлені підстави, з яких кримінальна справа підлягає закриттю, і закриття справи з підстав порушення строків досудового розслідування кримінально-процесуальним законом не передбачено.
Поряд з наведеним, відповідно до вимог ч. 4 ст. 120 КПК 1960 року при поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.
Згідно з ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року кримінальну справу спрямовано для проведення додаткового розслідування. Зазначена справа надійшла до місцевого суду 18 листопада 2011 року, в подальшому, 05 грудня 2011 року, постановою прокурора було встановлено місячний строк додаткового слідства з моменту прийняття справи слідчим. Лише 02 квітня 2012 року справа була прийнята слідчим. 03 травня 2012 року було продовжено строк досудового слідства до трьох місяців.
Всі необхідні процесуальні дії: повторний допит свідків, встановлення власників автомобілів, які перебували на місці події, проведення додаткової експертизи, про які вказував апеляційний суд в своїй ухвалі, були проведені у строк з 03 травня 2012 року до 04 червня 2012 року, тобто не вбачається підстав визнавати результати цих процесуальних дій недопустимими через проведення їх поза межами строків досудового розслідування.
Таким чином, хоча після направлення кримінальної справи на додаткове розслідування в 2011 році дійсно мало місце необґрунтовано тривале вирішення питання щодо прийняття справи слідчим до свого провадження, та в цілому орган досудового розслідування порушив строки додаткового розслідування, це з урахуванням положень КПК України 1960 року не є підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень у цій кримінальній справі.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками як суду першої інстанції, так і апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, вважає судові рішення законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування чи зміни з мотивів, наведених в касаційних скаргах, не знаходить.
Керуючись статтями 394-396, 398, 400-2 КПК України 1960 року,