Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 937/1056/20
провадження № 51-6001 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Вус С. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Кулаківського К. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року про залишення його апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 червня 2020 року без розгляду та закриття апеляційного провадження.
Зміст судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 червня 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Третього слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, про закриття кримінального провадження відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 28 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 червня 2020 року залишив без розгляду, а апеляційне провадження закрив.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що апеляційний суд, приймаючи рішення про залишення без розгляду апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження, не надав оцінки доводам його апеляційної скарги, всупереч норм Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), прийняв рішення, яке не передбачено чинним законодавством, чим обмежив його доступ до правосуддя.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Кулаківський К. О. заперечував проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод, законних інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як передбачено п. 8 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
Положення ст. 422 КПК України встановлюють особливості порядку апеляційної перевірки ухвал слідчого судді, а саме: отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особі, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду; апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Згідно з нормами ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та ухвалити нову ухвалу.
Проте апеляційний суд не дотримався вищезазначених норм кримінального процесуального закону.
Так, як убачається з матеріалів провадження, слідчий суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ухвалою від 22 червня 2020 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Третього слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, Басюка В. І. про закриття кримінального провадження № 42020080000000017.
Вказану ухвалу слідчого судді ОСОБА_1 оскаржив у апеляційному порядку.
Запорізький апеляційний суд, посилаючись на положення ст. 403 КПК України, ухвалою від 28 вересня 2020 року подану апеляційну скаргу, залишив без розгляду, а апеляційне провадження закрив. При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року (справа № 199/6713/14-ц), мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі, використавши образливі слова, висловив неповагу до слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, та дійшов висновку про зловживання ОСОБА_1 своїм процесуальним правом.
Так, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 березня 2019 року (справа №199/6713/14-ц), повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах із процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК України).
Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні із судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року (справа № 9901/324/19).
Крім того, у розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) звернення до суду з використанням нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні із судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій, констатується як зловживання правом на подання заяви. Так, цей Суд, застосовуючи пп. "а" п. 3 ст. 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі ст. 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. ухвали щодо прийнятності у справах "Ржегак проти Чеської Республіки" від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, "Дюрінже та Грандж проти Франції" від 4 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02, "Guntis Apinis проти Латвії" від 20 вересня 2011 року, заява № 46549/06).
Так, ст. 403 КПК України визначено порядок відмови від апеляційної скарги, а також її зміна і доповнення під час апеляційного провадження особою, яка її подала. Разом з тим положення цієї статті не передбачають можливості ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про залишення апеляційної скарги без розгляду.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах із процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
Водночас використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до їх честі та гідності з боку осіб, які такі дії вчиняють, оскільки вказані дії суперечать основним засадам (принципам) кримінального провадження, а також його завданню.
До того ж відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься повага до людської гідності.
Також положеннями ч. 1 ст. 11 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.
При цьому, як вбачається з ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Тобто на практиці в деяких випадках це може обумовити необхідність ухвалення рішень, які прямо не передбачені КПК України.
Враховуючи викладене та виходячи із загальних засад кримінального провадження, вчинення особою вказаних дій, на думку колегії суддів, може бути визнано судом зловживанням особою своїми процесуальними правами та надалі мати наслідком постановлення судом рішення про залишення такої скарги без розгляду.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 у поданій ним апеляційній скарзі не використовував нецензурної лексики і таких образливих висловів, які з огляду на викладене можна було би вважати зловживанням його процесуальним правом, що надалі могло слугувати підставою для прийняття судом рішення про залишення апеляційної скарги без розгляду.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 403 КПК України суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги.
Також за висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18), якщо після відкриття апеляційного провадження (у разі оскарження ухвали слідчого судді - після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Таким чином, апеляційний суд, приймаючи рішення про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді про відмову в задоволенні його скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, в цьому випадку порушив право ОСОБА_1 на апеляційний перегляд судового рішення, передбачене Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством.
Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що перешкодило апеляційному суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд