Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 667/6644/15-ц
провадження № 61-22223св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Коротуна В. М., (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 травня 2019 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Семеженка Г. В.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідно до укладеного кредитного договору від 25 квітня 2007 року №НЕН2GK00000080 ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 29500,00 доларів США на термін до 25 квітня 2027 року, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ "Приватбанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Станом на 09 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором становила 109185,77 доларів США, що складається з наступного:
-заборгованість за кредитом -27125,90 доларів США;
-заборгованість за процентами за користування кредитом - 25232,18 доларів США;
-заборгованість з комісії за користування кредитом - 4084,65 доларів США;
-пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 47532,43 доларів США;
-штраф (фіксована частина) - 11,85 доларів США;
-штраф (процентна складова) - 5198,76 доларів США.
У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 109185,77 доларів США, що за курсом 21,10 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09 червня 2015 року складала 2303819,67 грн за кредитним договором від 25 квітня 2007 року №НЕН2GK00000080, а також судові витрати.
Під час судового розгляду справи позивач уточнив заявлені позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 109185,77 доларів США, що за курсом 21,10 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09 червня 2015 року №НЕН2GK00000080 складала 2303819,67 грн за кредитним договором від 25 квітня 2007 року, а також судові витрати.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15 лютого 2017 року позовну вимогу ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), виходив із того, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, отримав судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому банк позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 травня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову з інших підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно зазначив, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, отримав судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків, однак залишив поза увагою той факт, що вимоги банку, визнані судом у справі № 2114/2-2712/11 станом на 16 січня 2012 року, за рахунок предмету застави не були задоволені. Банк позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування, однак не позбавлений право на стягнення на його користь сум, нарахованих станом на момент закінчення строку кредитування, а отже має право на стягнення грошових коштів з боржника нарахованих на момент звернення про дострокове стягнення кредиту. При цьому посилаючись на те, що 16 травня 2011 року позивачем було направлено вимогу ОСОБА_1 про стягнення простроченої заборгованості, вважав, що місцевим судом залишено поза увагою заперечення проти позову, представника відповідача ОСОБА_4, яка посилалась на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 рокуАТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було належним чином досліджено докази у справі, невірно витлумачено та застосовано норми матеріального права. Так, за відсутності належного виконання боржником кредитних зобов`язань право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів та інших передбачених договором платежів залишилося дійсним і підлягає судовому захисту, оскільки звернення стягнення на предмет застави не призводить до зміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Рішення суду про звернення стягнення не виконано, матеріали справи не містять доказів про погашення кредитної заборгованості за договором, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.1 кредитного договору від 25 квітня 2007 року №НЕН2GK00000080 ОСОБА_1 було надано кредит на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2027 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 30900,00 доларів США на наступні цілі: купівля житла 29500,00 доларів США, а також у розмірі 5900,00 доларів на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека - чотирикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ПАТ "Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №НЕН2GK00000080.
Згідно з актовим записом про смерть №559, зробленим 11 березня 2011 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з розрахунком, наданим позивачем до позовної заяви, станом на 09 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 109185,77 доларів США, що складається з наступного: заборгованість за кредитом -27125,90 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 25232,18 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 4084,65 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 47532,43 доларів США; штраф (фіксована частина) - 11,85 доларів США; штраф (процентна складова) - 5198,76 доларів США.
Також судами встановлено, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона у справі №2114/2-2712/11 від 16 січня 2012 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 квітня 2007 року в сумі 46791,19 доларів США звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 61,10 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ " "Приватбанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Херсон.
Встановлено, що 16 травня 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направлено вимогу ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 29 лютого 2012 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 січня 2012 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінено, викладено його в такій редакції: "У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2007 року в розмірі 44564,53 доларів США, що складається із: 28575,54 доларів США - заборгованість за кредитом, 9386,49 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1264,86 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 5306,28 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 31,37 доларів США - штраф (фіксована частина) звернути стягнення на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 з застосуванням процедури продажу шляхом надання права ПАТ КБ "Приватбанк" на продаж квартири з початковою її ціною 186218,00 грн для її подальшої реалізації." Це ж рішення суду в частині виселення ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані і проживають в квартирі АДРЕСА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку скасувати і ухвалити нове. Відмовити ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині це ж рішення суду залишити без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру. В ухвалі встановлено, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішень суду першої та апеляційної інстанції.
Вказане рішення суду боржником не виконано.
Представником відповідача ОСОБА_4 заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина
може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.
Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
За таких обставин звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням немає.
Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-224цс17.
3 огляду на норми статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном,
що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку").
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").
Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").
Отже, наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).
Саме такого висновку про застосування норм матеріального права також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 654/3512/16-ц (касаційне провадження № 61-46573св18).
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс 18), у якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування заборгованості за тілом кредиту після зміни строку виконання зобов`язання є неправильним та суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (касаційне провадження № 14-10цс18).
Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не виконано боржником не припиняє основне зобов`язання сторін, однак змінює щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору і відсутності підстав для нарахування заборгованості (пені, процентів, штрафів) після зміни строку виконання зобов`язання.
При цьому, судом встановлено, що представником відповідача - ОСОБА_4 заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Установивши, що банк, пред`явивши 16 травня 2011 року боржнику досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором протягом 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, змінив строк виконання основного зобов`язання, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ПАТ КБ "ПриватБанк" пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач міг пред`явити позов до боржника, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 16 червня 2011 року) протягом трьох років (до 16 червня 2014 року), проте до суду звернувся з позовом у серпні 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
3 огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Щодо вимоги про стягнення заборгованість з комісії за користування кредитом
колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року У справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) сформовано правовий висновок такого змісту: "Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику".
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Отже, положення кредитного договору від 25 квітня 2007 року №HEH2GK00000080 про сплату позичальником на користь банку комісії за розрахунково-касове обслуговування не відповідає вимогам закону, оскільки вказаний платіж є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.