ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 820/6752/16
адміністративне провадження № К/9901/36265/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у складі судді: Мар`єнко Л.М. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Сіренко О.І., Спаскіна О.А., Любчич Л.В., у справі №820/6752/16 за позовом ОСОБА_1 до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 11.07.2016 за №719-132-13-02, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлового нерухомого майна у розмірі 78164,00 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, яку було залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення - рішення Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 11.07.2016 №719-132-13-02.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку в Лозівській ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області як платник податків, є платником єдиного податку 2 групи та здійснює господарську діяльність шляхом вирощування зернових культур та насіння олійних культур.
Позивач є власником нежитлової будівлі МТФ бр. №3 (молочно - товарної ферми), що підтверджується відповідним договором купівлі - продажу нежитлової будівлі від 28.07.2008, витягом з Державного реєстру правочинів, технічним паспортом.
На праві приватної власності позивачу належить земельна ділянка, цільове призначенням якої є ведення торгового сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка розташована на території Бунаківської сільської ради, Лозівського району Харківської області. На вказаній земельній ділянці позивач вирощує зернові культури для подальшої реалізації.
На підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп.266.7.2 п. 266.7 ПК України, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 11.07.2016 №719-132-13-02, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлового нерухомого майна у розмірі 78164,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення - рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Харківській області.
Рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 27.10.2016 №3440/П/20-40-10-01-14 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди невірно застосували приписи ст. 5, пп.14.1.235 п.14.1 ст. 14, ст. 266 Податкового кодексу України, ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем були подані заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на обґрунтованість та законність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2021 замінено Лозівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За змістом п. 41.1. ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.
Так, відповідно до положень п. 21.1 ст. 21 ПК України, зокрема, посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Згідно з п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).
За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.
Так, підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Суд зауважує, що встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Підпунктом 14.1.76 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до положень пп.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ "Податок на майно").
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис":
виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року (справа №560/168/19).
Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.
Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Водночас, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис").
Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18.
Таким чином, нежитлова будівля (корівник) МТФ бр. № 3, за адресою: село Святушине, Лозівського району, Харківської області, вулиця Будьонного, будинок 47а, (Бунаківська сільська рада), що належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно з пп. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником, виходячи з положень ст. 1 ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис", тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.07.2016 №719-132-13-02 є необґрунтованим і підлягає скасуванню.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Положення статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються Верховним Судом з урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,