ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 440/5875/20
адміністративне провадження № К/9901/36768/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 440/5875/20
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, постановлену суддею Довгопол М.В.
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді - Спаскіна О.А., суддів Присяжнюк О.В. та Перцової Т.С.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - відповідач, ТУ ДБР), де просив:
1.2. визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1, як інваліда війни від 28.07.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10996177;
1.3. визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1, як інваліда війни від 28.07.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10996177;
1.4. визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 реєстраційний № ФИ-10996177 від 28.07.2020, до повноважень якої входить вирішення викладених питань у зверненні, згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян";
1.5. визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, щодо ненадання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 05.08.2020 за вих. №Ф-7867/кц/Ф-7868/кц/15-02-2-20, згідно вимог статті 15 Закону України "Про звернення громадян";
1.6. визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1, як інваліда війни, реєстраційний №ФИ-10996177 від 28.07.2020 за підписом керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві;
1.7. зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, повторно розглянути звернення ОСОБА_1, як інваліда війни, реєстраційний № НОМЕР_1 від 28.07.2020, вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановлених судом та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
3. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки звернення позивача фактично стосується дії чи бездіяльності органів дізнання під час досудового розслідування, які підлягають оскарженню у порядку, встановленому КПК, що, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
4. 31 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 440/5875/20.
5. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що судом першої інстанції та апеляційної інстанції не було взято до уваги вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ряд інших обставин, які мають суттєве значення для ОСОБА_1, як позивача та суб`єкта звернення при встановленні істини та з`ясування всіх обставин справи викладених у самому позові з посиланням на статтю 55 Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та сталу практику Європейського суду з прав людини. Вказує, що відповідних вимог чинного законодавства та позиції Європейського суду з прав людини безпосередньо Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві під час розгляду звернення позивача від 28.07.2020 направленого через Урядовий контактний центр реєстраційний № ФИ-10996177, дотримано не було, тому є підтвердження протиправна відповідь відповідача від 05.08.2020 за вих. № Ф-7867/кц/Ф-7868/кц/15-02-2-20, що є неприпустимим фактом та суперечить чинному Законодавству України, вимогам Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів, практики Європейського суду з прав людини та позиції викладеної в Рішенні Конституційного суду України від 27.02.2020 справа № 1-247/2018(3393/18).
6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 440/5875/20.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 31 березня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
8. Від відповідача 01 лютого 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують, що правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ТУ ДБР у м. Полтаві регулюються кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді. Вказаний висновок, на думку відповідача, узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 808/3351/17
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
9. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
10. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 12 січня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України
11. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
12. Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
13. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
14. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
15. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.07.2020 через Державну установу "Урядовий контактний центр" Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади ОСОБА_1 направив звернення реєстраційний номер ФИ-10996177 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, в якому зазначав про те, що на його дружину ОСОБА_2 скоєно напад невідомими особами з вчиненням насильства та погроз за переконання ОСОБА_1 щодо неефективності проведеної реформи поліції Урядом, але винні особи не встановлені. У зв`язку з цим позивач просив ініціювати проведення перевірок по кожному факту окремо ініціюванням притягнення до відповідальності винних осіб та надання завірених належним чином копій матеріалів перевірок. Крім того, ОСОБА_1 просив повторно провести перевірки по всім його зверненням за останні 4 роки з приводу незаконності дій працівників поліції з наданням окремих матеріалів службових перевірок.
17. З аналізу суті позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що предметом позову у цій справі є бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.07.2020 №ФИ-10996177, адресованої Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, та не вжиття заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 . Водночас, зі змісту самого звернення від 28.07.2020 №ФИ-10996177 встановлено, що заявник фактично повідомляє про злочин, зокрема, про скоєння нападу невідомими особами з вчиненням насильства та погроз на дружину позивача - ОСОБА_2 та містить вимоги про вжиття заходів реагування, а саме, ініціювання проведення перевірок по кожному факту окремо та притягнення до відповідальності винних осіб.
18. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки звернення позивача фактично стосується дії чи бездіяльності органів дізнання під час досудового розслідування, які підлягають оскарженню у порядку, встановленому КПК, що, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
19. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
20. Предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.07.2020 №ФИ-10996177, адресованої Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, та не вжиття заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 .
21. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
22. Отже, законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
23. З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у рішенні від 23.05.2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
24. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
25. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
26. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі.
27. Таким чином правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
28. Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
29. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
30. За правилами частин першої - четвертої статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
31. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
32. Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
33. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
35. Згідно із частиною другою, третьою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.
36. Відповідно до частини першої статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
37. Наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
38. Отже правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
39. У межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
40. Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 808/3351/17.
41. За висновками Великої Палати Верховного Суду, яка є судом, визначеним законом щодо визначення юрисдикції спорів, у межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
42. За встановлених судами обставин та доводів касаційної скарги колегія суддів не знаходить підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду сформульованої, зокрема у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 808/3351/17.
43. Отже, вимоги позивача пов`язані не з управлінською діяльністю відповідача, а з діями та прийняттям рішення, порядок вчинення яких визначений кримінальним процесуальним законодавством України.
44. Щодо доводів скаржника про не взяття до уваги протиправності відповіді відповідача від 05.08.2020 за вих. № Ф-7867/кц/Ф-7868/кц/15-02-2-20, що є неприпустимим фактом та свідчить про порушення його прав, який є учасником бойових дій та інвалідом війни 2-ї групи, що суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини, Конвенції про права осіб з інвалідністю та Декларації про права інвалідів, а також положень Закону України "Про звернення громадян".
45. Статтею 12 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
46. З матеріалів справи слідує, що заява ОСОБА_1 від 28.07.2020 містить повідомлення про злочин, зокрема, про скоєння нападу невідомими особами з вчиненням насильства та погроз на дружину позивача - ОСОБА_2 та бездіяльність у зв`язку з цим працівників поліції, а також містить вимоги про вжиття заходів реагування, а саме, ініціювання проведення перевірок по кожному факту окремо та притягнення до відповідальності винних осіб.
47. Водночас правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
48. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" Державне бюро розслідувань вирішує завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.
49. Частиною четвертою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених, зокрема, працівником правоохоронного органу.
50. Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
51. Аналогічний підхід застосовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 705/406/18 відповідно до якої та обставина, що відповідь на заяву позивача була надана відповідно до Закону України "Про звернення громадян", не змінює суті спірних правовідносин, оскільки незалежно від того, якими нормами керувався відповідач, надаючи відповідь на заяву позивача про порушення кримінального провадження, це не впливає на його процесуальний статус, а відтак і на те, що його дії і рішення за результатами розгляду цієї заяви можуть бути оскаржені лише за правилами і в порядку, визначеному КПК.
52. Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 у справі № 21-989во10, від 16.09.2015 у справі № 21-1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
53. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
54. Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
55. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
56. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).
57. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).
58. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
59. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
60. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
61. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
62. Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.
63. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
64. Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
65. На підставі наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.