ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 340/970/20
адміністративне провадження № К/9901/35815/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №340/970/20
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1405 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Притулою К.М.
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1405 (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1405 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року, включно;
1.2. зобов`язати Військову частину А1405 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року, включно.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач указує, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволені його заяви про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вказані нарахування передбачені Кодексом законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись висновками, здійсненими Європейським суду з прав людини у рішенні від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" (заява №377/02), а також Верховним Судом у постановах від 27 червня року 2018 у справі № 810/1543/17, від 24 січня 2018 року у справі №807/1502/15, дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Відтак, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
4. 24 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 120/579/19-а, від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
5.1. Скаржник наполягає, що за наявності підтверджених всіх юридично значимих обставин щодо невиплати належних працівникові сум при звільненні з вини власника або уповноваженого ним органу у зазначені строки, є підстави для застосування визначеної статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
5.2. На переконання позивача, висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати є помилковими та суперечать обов`язковій до врахування останній позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також у постановах Верховного Суд від 22 травня 2020 року по справі №320/1263/19, від 03 вересня 2020 року у справі №120/579/19-а.
6. 24 грудня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.
7. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 30 березня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
9. Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Установлені судами фактичні обставини справи
10. Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 серпня 2018 року № 362 ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду).
11. Наказом командира військової частини А1405 (по стройовій частини) від 21 вересня 2018 року № 211 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
12. На виконання вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" Військовою частиною А 1405 з позивачем було проведено розрахунок по грошовому забезпеченню.
13. Однак, в день звільнення з позивачем такий розрахунок проведено не у повному обсязі, а саме: не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року.
14. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду 09 вересня 2019 року у справі № 340/1994/19, залишеного в силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1405. Визнано протиправними дії Військової частини А1405 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року, включно. Зобов`язано Військову частину А1405 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року, включно.
14.1. Окрім цього, вказаним рішенням встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум грошового забезпечення відбулася з вини командування військової частини.
15. На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду 09 вересня 2019 року у справі № 340/1994/19 24 лютого 2020 року Військовою частиною А1405 була виплачена ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення у сумі 39930,20 грн.
16. 05 березня 2020 року позивач звернувся до військової частини А1405 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року.
17. Листом від 10 березня 2020 року №59/ФЕС відповідач відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року.
Джерела права
18. Відповідно до частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
20. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
21. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
22. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
23. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, про застосування судом апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 120/579/19-а, від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
26. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
27. Спір у цій справі стосується дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 24 лютого 2020 року у частині індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року згідно з рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у справі № 340/1994/19.
28. Колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, то норми статей 116 та 117 КЗпП України як загальні поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
29. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а.
30. Разом з тим, вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. За наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
31. Колегія суддів вважає указаний висновок судів попередніх інстанцій помилковим, з огляду на таке.
32. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
33. Тобто, вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
34. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
35. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
36. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується до випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
37. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
38. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
39. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
40. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
41. Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
42. Крім того, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду указала на те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
43. Натомість, ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередні інстанцій вважали, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення 117 КЗпП передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
44. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
45. Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Меньшакова проти України" вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
46. Тому, за висновком Європейського суду з прав людини не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
47. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
48. Підсумовуючи наведене, колегія суддів визнає такими, що знайшли підтвердження доводи касаційної скарги про те, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими і такими, що здійсненні за наслідком неправильного тлумачення норм матеріального права.
49. При цьому, обставина невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у справі № 340/1994/19, яке набрало законної сили.
50. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 лютого 2020 року відповідач виконав указане судове рішення та провів перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 39 930,20 грн.
51. За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1405 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 24 лютого 2020 року (дата виплати позивачу індексації грошового забезпечення) є такою, що підлягає задоволенню судом.
52. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 520/80/20, від 03 вересня 2020 року у справі № 120/579/19-а, від 16 липня 2020 року у справа № 400/2884/18, від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.
53. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не вирішували питання щодо обрахунку розміру середньоденного заробітку для обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.
54. Отже, судом як першої так і апеляційної інстанції не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме для здійснення обчислення середньоденного заробітку позивача та розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.