ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 640/18024/20
адміністративне провадження № К/9901/3018/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Черпіцька Л.Т.) у справі № 640/18024/20 за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2020 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі альтернативно - АТ "Укртрансгаз", або Товариство, або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича(далі - приватний виконавець Крайчинський С.С., відповідач), третя особа - Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння"), у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Крайчинського С.С. від 21 липня 2020 року ВП № 62621744 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 10 890 725,60 грн (по тексту - спірна постанова);
- стягнути з приватного виконавця Крайчинського С.С. кошти основної винагороди у розмірі 10 890 725,60 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що право приватного виконавця на стягнення з боржника основної винагороди виникає при відкритті виконавчого провадження, за наявності достатніх підстав для прийняття виконавчого документа до виконання. Разом із тим, приватний виконавець Крайчинський С.С. відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі № 910/17533/19 на підставі заяви особи, повноваження якої не були посвідчені документами, які визначені в спеціальній нормі (абзаці 2 частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження"), що, у свою чергу, підтверджує незаконність винесення зазначеної постанови відповідача. Зважаючи на це позивач уважає, що дії відповідача по стягненню з АТ "Укртрансгаз" основної винагороди" є такими, що вчинені без належної та правової на те підстави, а тому спірна постанова підлягає скасуванню, як незаконна.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Крайчинського С.С. від 21 липня 2020 року ВП № 62621744 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 10 890 725,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного виконавця Крайчинського С.С. на користь АТ "Укртрансгаз" понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
Така позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач, під час опрацювання заяви представника ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" - адвоката Джоболди А.В. про відкриття виконавчого провадження, мав пересвідчитися у наявності в останнього належних документів на підтвердження повноважень для здійснення представництва саме як адвокатом, однак цього зроблено не було. Водночас, з положень частин першої та сьомої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" убачається, що безпідставне прийняття заяви про відкриття виконавчого провадження має наслідком не тільки відкриття виконавчого провадження, а й стягнення винагороди приватного виконавця. Ураховуючи неподання адвокатом Джоболдою А.В. документів на підтвердження своїх повноважень, як адвоката, одночасно із заявою про відкриття виконавчого провадження, що відповідачем не заперечується, суд уважає вказані обставини достатньою підставою для визнання протиправною та скасування спірної постанови.
Між тим, відмовляючи у задоволенні позовної вимог про стягнення з відповідача коштів основної винагороди у розмірі 10 890 725,60 грн, суд першої інстанції виходив з того, що суму основної винагороди не може бути повернуто, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження, пункт 3 якої передбачає стягнення такої суми, позивачем не оскаржується і є чинною.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз`яснено АТ "Укртрансгаз", що розгляд його позовних вимог віднесено до господарської юрисдикції та що воно вправі протягом десяти днів з дня отримання постанови апеляційного суду звернутися до цього суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
За висновком апеляційного суду, аналіз правової конструкції частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить, що словосполучення "у тому числі постанов державного виконавця про стягнення основної винагороди, <…> штрафів <…>" (родовий відмінок) стосується словосполучення "щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)" (родовий відмінок), а не "рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби" (називний відмінок). Тобто, положення указаної статті жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, а встановлюють компетенцію адміністративного суду до позовів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання перелічених постанов.
При цьому, суд апеляційної інстанції урахував висновки Верховного Суду з указаного питання, викладені у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 та від 29 вересня 2020 року у справі № 295/6656/14-ц. У цих справах Верховний Суд висловив позицію, що належним судом до подібних спорів є суд адміністративної юрисдикції. Проте, колегія суддів апеляційного суду з такою позицією Верховного Суду не погодилась, адже вважає її такою, що суперечить змісту та суті частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", та є наслідком неправильного синтаксичного розбору відповідного речення, викладеного у ній. У зв`язку з цим, висновки Верховного Суду у справах, що наведені вище, судова колегія у даній справі не застосовує.
Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, застосуванню підлягає частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
АТ "Укртрансгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача коштів основної винагороди в розмірі 10 890 725,60 грн і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року про закриття провадження у справі.
Ухвалою від 08 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/18024/20. Поряд із цим Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року у справі № 640/18024/20, оскільки вказане судове рішення не переглядалось по суті в апеляційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник посилається на необґрунтоване відступлення судом апеляційної інстанції від правової позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних спорах, за якою на спори щодо оскарження постанов про стягнення з боржника основної винагороди поширюється юрисдикція адміністративних судів.
У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець Крайчинський С.С. просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від раніше сформованих нею висновків у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 та № 127/9870/16-ц. Також відповідач просить касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - без змін, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми пункту 1 частини першої статті 19, частини першої статті 287 КАС України, частини першої статті 339 Господарського процесуального кодексу України, частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та обґрунтовано не застосовано норми частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".
У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" просить касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що аргументація суду апеляційної інстанції є більш мотивованою та обґрунтованою з точки зору конструкції саме чинної редакції статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", аніж аргументація Великої Палати Верховного Суду, яка базується виключно на твердженні самого суду та його практичному розумінні підсудності спорів.
Ухвалою від 30 березня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини
Постановою приватного виконавця Крайчинського С.С. від 21 липня 2020 року ВП № 62621744 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого 16 липня 2020 року у справі № 910/17533/19, щодо стягнення з АТ "Укртрансгаз" на користь ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" 108 539 308, 27 грн - суми збитків та 367 947,42 грн - витрат по сплаті судового збору.
Того ж дня приватним виконавцем Крайчинським С.С. прийнято постанову ВП № 62621744 про стягнення з боржника основної винагороди, в якій зазначено, що сума винагороди становить 10 890 725,60 грн., що складає 10 відсотків від суми стягнення та, як наслідок, вирішено стягнути таку суму з позивача на користь відповідача.
Не погодившись із стягненням основної винагороди з викладених у позові підстав, АТ "Укртрансгаз" звернулося до суду з даним позовом.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:
1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;
3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;
4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;
5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;
8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;
9) рішень про конфіскацію майна;
10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;
11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Приписами частин першої-четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII).
Спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з АТ "Укртрансгаз" (боржника) основної винагороди у розмірі 10 відсотків від суми основного боргу одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (ВП №62621744) за виконавчим документом (наказ Господарського суду міста Києва № 910/17533/19), виданого 16 липня 2020 року.
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, мотивувавши це тим, що положення частини другої статті 74 Закону України № 1404-VIII жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, а встановлюють компетенцію адміністративного суду до позовів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання перелічених постанов.
Тому враховуючи, що Господарським процесуальним кодексом України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства, та те, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника основної винагороди прийнята саме в рамках виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що питання оскарження такої постанови належить до юрисдикції господарського суду.
Однак колегія суддів не погоджується з наведеним висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Положеннями частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Як обумовлено статтею 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
За змістом частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою в порядку статті 287 КАС України, оскільки вважає, що постановою приватного виконавця Крайчинського С.С. від 21 липня 2020 року ВП № 62621744 про стягнення з боржника основної винагороди порушено його права та законні інтереси.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу та про стягнення основної винагороди.
Отже, постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців чи приватних виконавців.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця урегульовано статтею 287 КАС України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначених нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, на відміну від оскарження дій виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ГПК України, як це визначено у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, у справі № 127/9870/16-ц та у справі № 2-01575/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц, від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 та № 766/740/17-ц відповідно, від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 766/10138/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 1940/1957/18 та від 29 вересня 2020 року у справі 295/6656/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 344/1016/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 160/4071/20.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 346 КАС України підставами для направлення справи на розгляд Великої Палати є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, або необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Між тим, Суд не знаходить підстав для відступу від наведених вище правових висновків у справі, що розглядається, та відхиляє доводи скаржника про необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд уважає помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди у господарській справі. Звідси є помилковим і висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі та застосування частини першої статті 238 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами частин першої та четвертої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
У зв`язку з цим касаційна скарга АТ "Укртрансгаз" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року підлягає задоволенню, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.