ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 320/2276/19
адміністративне провадження № К/9901/34026/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Аліменка В. О., суддів: Бєлової Л. В., Кучми А. Ю. від 19.11.2019
у справі №320/2276/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, від 29.03.2019 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи внаслідок отримання поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;
- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, від 29.03.2019 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, внаслідок отримання поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії; зобов`язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
4. 06.12.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019.
5. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
6. 03.01.2020 та 13.01.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу та доповнення до нього відповідно, в яких просить залишити її без задоволення.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 26.06.2012 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною якої визначено поранення, контузії, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
8. З 02.10.2018 позивачу довічно встановлено ІІ групу інвалідності із зазначенням тих же причин.
9. У зв`язку з цим ОСОБА_1 30.10.2018 подав до Фастівського об`єднаного міського військового комісаріату заяву та додані до неї документи щодо призначення йому відповідної одноразової грошової допомоги. Разом з тим позивач надав пояснювальну військовому комісару щодо неподання довідки про обставини поранення (контузії) через те, що у 1985 році службові розслідування не проводилися, натомість він надає висновок судово-медичної експертизи.
10. Листом від 13.12.2018 №7/2560 Фастівським об`єднаним міським військовим комісаріатом повідомлено позивача про залишення заяви без розгляду та її повернення з причин подачі документів не в повному обсязі, а саме через відсутність довідки про обставини травми та документа, відповідно до якого можна визначити розмір грошового забезпечення для нарахування одноразової грошової допомоги.
11. На засіданні Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протоколом від 29.03.2019 №40 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, про що позивача повідомлено Фастівським об`єднаним міським військовим комісаріатом шляхом направлення витягу протоколу засідання комісії (лист від 26.04.2019 №7/1040).
12. Відмова вмотивована тим, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, як того вимагає пункт 11 Порядку №975, а протокол засідання військово-лікарської комісії та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи не містять відомостей про обставини його поранення; позивач не має права на одноразову грошову допомогу на підставі пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, оскільки після звільнення зі строкової служби та встановлення інвалідності минуло більше ніж три місяці; позивач після зміни групи інвалідності звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, тому її виплата у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
13. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що з 08.10.2018 йому встановлено довічно ІІ групу інвалідності, причинний зв`язок якої - поранення, контузія, пов`язані з виконанням військового обв`язку. З моменту встановлення ІІ групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги, у призначенні якої відповідач протиправно відмовив. На думку позивача, такі дії Міністерства оборони України є протиправними, оскільки відповідно до положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі також - Закон №2011-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, (далі також - Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трьохмісячний термін для встановлення інвалідності після звільнення з військової служби поширюється лише на осіб, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, а не на осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії отримані під час бойових дій. Архівні документи, які б вказували про обставини поранення, отриманого під час проходження строкової військової служби в 1985 році в Республіці Афганістан, знаходяться в Російській Федерації і позивач не має можливості їх отримати та саме військові комісаріати мають відповідні повноваження і на них також покладено обов`язок підготовки документів, необхідних для отримання відповідної одноразової грошової допомоги.
15. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у разі зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачем не надано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, як того вимагає пункт 11 Порядку №975, а надані позивачем протокол засідання військово-лікарської комісії та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи не містять таких відомостей. Позивач не має права на одноразову грошову допомогу на підставі пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, а саме після звільнення зі строкової служби позивача та встановлення йому інвалідності минуло більше ніж три місяці.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що з огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України обов`язок довести обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Однак позивачем не додано документа, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 158 від 07.02.2012, в обставинах цієї справи не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача. З аналізу частини шостої статті 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) можна дійти висновку, що у разі встановлення відповідної групи інвалідності внаслідок отримання поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, після спливу трьох місяців від дня звільнення з військової служби, як і є в даному випадку, право на отримання одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає. Законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності. Однак, враховуючи, що позивач не набув право на отримання зазначеної допомоги під час первинного встановлення інвалідності, тому таке право позивач не набув після повторного встановлення вищої групи інвалідності. Право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту її первинного встановлення, а тому суд відхиляє доводи позивача, що він набув відповідне право, оскільки між первинним встановленням інвалідності та встановленням вищої групи інвалідності (ІІ групи) минуло більше 6 років.
17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, виходив з того, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким доповнено пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом другим, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Однак зазначена норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2013 року по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 15.01.2018 і саме з цього моменту необхідно відраховувати дворічний строк.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
18. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи таке, не врахував, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії та висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи не містять відомостей про обставини поранення, відтак позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, що відповідає позиції, сформованій Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18. Окрім того, позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки проходив строкову військову службу, а інвалідність йому встановлено більш, ніж через три місяці після звільнення. Також судом апеляційної інстанції не враховано, що інвалідність позивача первинно встановлена у 2012 році, а повторний огляд та встановлення інвалідності відбулось у 2018 році, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
19. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує щодо її задоволення, посилаючись на те, що не має можливості надати документи, які свідчать про обставини його поранення. Трьохмісячний строк, на який посилається відповідач у касаційній скарзі, не застосовується до осіб, які зазнали поранення внаслідок контузії. У доповненнях до відзиву позивач зазначає, що під час подання апеляційної скарги заявляв клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження, оскільки необхідно було допитати свідків, які були очевидцями подій, під час яких позивач отримав контузію, однак дане клопотання судом було відхиленим та справу розглянуто в порядку письмового провадження.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
21. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
24. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
25. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі також - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
26. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно зі статтею 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, причиною відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги стало, зокрема, те, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, як того вимагає пункт 11 Порядку №975, а протокол засідання військово-лікарської комісії та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи не містять відомостей про обставини його поранення.
28. У даному контексті колегія суддів зазначає наступне.
29. Статтею 41 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
30. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
31. Частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначені випадки та категорії осіб, яким призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
32. Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
33. Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
34. На виконання вимог цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердив Порядок № 975.
35. Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.
36. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
37. Подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону № 2011-XII, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
38. Однак Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
39. Разом із тим, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
40. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №751/1670/17, від 31.07.2019 у справі №808/1995/18, від 17.10.2019 у справі №735/372/17, від 20.11.2019 у справі №806/2512/18 та №808/1226/18.
41. Згідно із правовою позицією Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18, відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату. Відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.
42. З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
43. З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 729/426/17, від 21.08.2018 у справі № 295/13892/16-а, від 23.10.2018 у справі № 822/3005/17, від 11.12.2018 у справі № 740/1538/17, від 29.01.2019 у справі № 293/342/17, та у розвиток позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.10.2018 у справі № 265/7930/16-а, сформулювала наступний правовий висновок.
44. Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
45. При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребовування.
46. У зазначеній справі Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також зазначила, що надана відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, копія витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії не містить інформацію про обставини поранення позивача, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
47. Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 01.02.2012 №98/Ж вказує лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце у 1985 році.
48. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки надані позивачем документи на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 01.02.2012 №98/Ж та рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 158 від 07.02.2012, не містять відомостей про обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, відтак такі в обставинах цієї справи не є належними документами, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
49. Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, причинами відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги стало, зокрема, і те, що позивач після зміни групи інвалідності звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності та позивач не має права на одноразову грошову допомогу на підставі пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, оскільки після звільнення зі строкової служби та встановлення інвалідності минуло більше ніж три місяці.
50. У даному контексті колегія суддів зазначає наступне.
51. Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI).
52. Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
53. У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
54. Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
55. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".
56. Ухвалюючи вказану постанову, судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
57. Застосовуючи ці висновки до обставин справи, колегія суддів враховує, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, відбувся 02.10.2018, а первинно інвалідність ІІІ групи встановлено з 26.06.2012. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
58. Аналогічний висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19, у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 806/3742/17, від 11.03.2021 у справі №295/1514/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого.
59. Окрім цього, з 01.01.2017 після набрання чинності Законом № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, протягом якого у разі настання інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
60. У разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
61. Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання ІІ групи інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
62. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 815/85/18, від 30.07.2020 у справі № 806/2653/18 та від 11.03.2020 у справі №813/1488/18.
63. Позивачу ІІ групу інвалідності встановлено 02.10.2018 в період, коли законодавством не було передбачено отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
64. Зважаючи на вищевикладене, відповідачем доведено правомірність своїх дій, а тому Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Висновки суду апеляційної інстанції за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими, а відтак суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
65. Колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у доповненнях до відзиву, щодо того, що він під час подання апеляційної скарги заявляв клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження, оскільки необхідно було допитати свідків, які були очевидцями подій, під час яких позивач отримав контузію, однак дане клопотання судом було відхиленим та справу розглянуто в порядку письмового провадження з огляду на наступне. Оскільки позивачем касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції не подавалась, відповідні доводи у касаційній скарзі відповідача відсутні, а згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
66. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
67. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
68. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
69. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
70. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 необхідно скасувати, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 залишити в силі.
71. Оскільки суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то, враховуючи відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд