ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 440/1491/20
адміністративне провадження № К/9901/20727/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Супруна Є. Б. від 23.04.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Григорова А. М., суддів: Бартош Н. С., Подобайло З. Г. від 28.07.2020
у справі №440/1491/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавський обласний військовий комісаріат,
про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Полтавського обласного військового комісаріату (далі також - третя особа, Полтавський ОВК), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 43 Протоколу №31 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 28.02.2020 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві";
- зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення такої допомоги з 25.11.2019 йому як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на перше січня календарного року з урахуванням раніше виплаченої суми та вжити заходів до її виплати.
2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020, у задоволенні позову відмовлено.
3. 17.08.2020 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
4. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у період з 15.08.2014 по 24.06.2015 перебував на військовій службі у Збройних Силах України у званні "солдат". Був звільнений наказом командира військової частини - польова пошта В1740 від 24.06.2015 №131 у запас згідно з підпунктом "є" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
6. У періоди з 19.08.2014 по 25.11.2014 та з 20.12.2014 по 26.01.2015 позивач приймав участь в АТО відповідно до довідок Лубенського районного військового комісаріату Полтавської області від 09.01.2020 №23 та Військової частини А 0281 від 14.09.2017 №726/вп.
7. Під час огляду ОСОБА_1 Полтавською обласною МСЕК 07.10.2015 йому встановлено 20% втрати працездатності без встановлення групи інвалідності у зв`язку з пораненням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби, про що свідчить довідка серії ВМ-1 №000954.
8. Позивачу виплачена допомога в сумі 19 292,00 грн у зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності.
9. 25.06.2019 за наслідками огляду позивача Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень контузій, травм, каліцтв встановлено, що захворювання ОСОБА_1, 1972 р.н., так, пов`язані із захистом Батьківщини, що зафіксовано у протоколі №1684 від 25.06.2019.
10. Після повторного огляду ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи вперше у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини з 25.11.2019 до 01.12.2021, про що свідчить довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 703023 від 23.12.2019.
11. Враховуючи обставини отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивач 09.01.2020 подав військовому комісару Лубенського РВК пакет документів разом із заявою про направлення їх на розгляд комісії Міноборони для призначення йому одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №975.
12. 11.01.2020 Полтавським ОВК складено та направлено директору Департаменту фінансів Міноборони висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, згідно з яким командування вважає, що ОСОБА_1 не має права на отримання зазначеної грошової допомоги. Разом із висновком направлено заяву позивача та копії документів.
13. Пунктом 43 протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 28.02.2020 №31 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (Полтавський ОВК) з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, оскільки заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
14. Про прийняте рішення позивача повідомлено листом Полтавського ОВК від 12.03.2020 № 12/777
15. Не погодившись із вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
16. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, чим порушено його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку. На позивача не розповсюджується дія положень пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, оскільки у 2019 році йому первинно було встановлено ІІІ групу інвалідності. Застосування даної норми (з урахуванням прямої дії норм цього Закону) можливе лише у разі повторного встановлення йому інвалідності більшої групи після первинного встановлення інвалідності (після 25.11.2019) або у випадку, якщо б йому було встановлено більший відсоток втрати працездатності після первинного встановлення меншого відсотка працездатності у 2015 році.
17. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що оспорюване рішення є таким, яке прийняте на підставах, в межах його повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому скасуванню не підлягає. Оскільки з дня первинного встановлення ступеня втрати працездатності ОСОБА_1 (07.10.2015) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (25.11.2019) минуло понад два роки, а тому виплата одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не здійснюється.
18. Третя особа заперечувала щодо задоволення позовних вимог, оскільки вважала такі безпідставними.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
19. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що оскільки з дня первинного встановлення ступеня втрати працездатності ОСОБА_1 (07.10.2015) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (25.11.2019) минуло понад два роки, а тому виплата одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не здійснюється.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами не враховано висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 30.09.2019 у справі №825/1380/18 та від 03.04.2020 у справі №640/1596/19. Судами не враховано, що позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, з 25.11.2019, а тому на позивача не розповсюджується дія положень пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та саме з цієї дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення йому інвалідності більшої групи після первинного встановлення інвалідності (після 25.11.2019) або у випадку, якщо б йому було встановлено більший відсоток втрати працездатності після первинного встановлення меншого відсотка працездатності у 2015 році.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
24. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
25. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
26. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI).
27. Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
28. У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
29. Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
30. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".
31. Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
32. З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров?я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я.
33. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне: "Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах".
34. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків: встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
35. Оскільки з дня встановлення позивачеві 20% втрати працездатності (07.10.2015) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (25.11.2019) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
36. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18 та у справі №240/5765/18, від 21.01.2021 у справі №120/3/20-а, у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
37. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, що позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є правильними.
38. Посилання позивача на необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2019 у справі №825/1380/18 та від 03.04.2020 у справі №640/1596/19, колегія суддів відхиляє, оскільки враховує висновки, викладені у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957, в якій Суд відступив від таких.
39. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
40. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
41. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
42. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
43. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
44. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд