ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2021 року
Київ
справа №240/11307/19
адміністративне провадження №К/9901/20759/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Токаревої М. С. від 19.03.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Білої Л. М., суддів: Курка О. П., Гонтарука В. М. від 13.07.2020
у справі №240/11307/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Романівський районний військовий комісаріат,
про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Романівського районного військового комісаріату, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13.09.2019 №118, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності з 21.05.2019 внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності 21.05.2019 внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги, що складає 450 461,00 грн.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020, позов задоволено: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено ІІІ групу інвалідності 21.05.2019, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги; визнано протиправним та скасовано пункт 23 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13.09.2019 №118, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності з 21.05.2019 внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності 21.05.2019 внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.
3. 17.08.2020 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
4. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
5. 23.11.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 зупинено виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020 у справі №240/11307/19 до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку.
7. 25.01.2021 від відповідача надійшли письмові пояснення у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 згідно з довідкою до акта огляду про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії ЖИА №004082 від 02.02.2015 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у вигляді 15% та виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 12789,00 грн.
9. За наслідком первинного огляду відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ №100399 від 04.02.2019 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 11.12.2018, причина інвалідності - поранення, пов`язане із виконання обов`язків військової служби.
10. 21.05.2019 за наслідком повторного огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 підтверджено ІІІ групу інвалідності з 16.05.2019, причина інвалідності - захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджено довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ №548510.
11. ОСОБА_1 звернувся до Романівського районного військового комісаріату із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому 16.05.2019 третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.
12. Згідно з рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом №118 від 13.09.2019, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що дана заява була поданою після спливу дворічного терміну первинного встановлення втрати працездатності, а тому підстави для виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум, відсутні.
13. Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, чим порушено його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку. Зокрема, позивач наголошував на тому, що до нього не застосовується законодавчо встановлене обмеження у вигляді певного відрізку часу (два роки) між первинним та вторинним встановленням ступеня втрати працездатності (його збільшення), оскільки вперше третю групу інвалідності йому встановлено саме 11.12.2018, а 21.05.2019, під час повторного огляду МСЕК, вказану групу підтверджено.
15. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що оспорюване рішення є таким, яке прийняте на підставах, в межах його повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому скасуванню не підлягає.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що в силу вимог статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 11.12.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк. У разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності. Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №825/1380/18, оцінюючи аналогічні правовідносини, дійшов висновку про те, що з урахуванням обставин справи позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням відповідної групи інвалідності. Посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абзаці 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі також - Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є помилковими.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА НЕЇ ТА ПИСЬМОВИХ ПОЯСНЕНЬ
17. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами помилково не враховано, що позивачу вже було виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із втратою працездатності; між датами встановлення позивачу втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності минуло більше ніж два роки, а тому рішення відповідача в оскаржуваній частині є правомірним та не підлягає скасуванню. Також судами допущено порушення норм процесуального права, оскільки не залучено до участі у справі Житомирський обласний військовий комісаріат.
18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу не погоджується із такою, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, такі є законними та обґрунтованими.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
23. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
24. Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI).
25. Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
26. У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
27. Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
28. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".
29. Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
30. З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров?я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я.
31. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне: "Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах".
32. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків: встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
33. Оскільки з дня встановлення позивачеві 15% втрати працездатності (02.02.2015) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (11.12.2018) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
34. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18 та у справі №240/5765/18, у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
35. Посилання судів попередніх інстанцій на необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18) та інших, колегія суддів вважає помилковими, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 відступив від таких.
36. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими.
37. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, рішення у цій справі не вплине на права та обов`язки Житомирського обласного військового комісаріату, а відтак такі не будуть порушені.
38. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
39. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
40. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
41. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
42. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 351 КАС України, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020 необхідно скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
43. Оскільки суд касаційної інстанції приймає рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то, враховуючи відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд