ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 815/3599/15
адміністративне провадження № К/9901/18802/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білак М.В. (суддя-доповідач),
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (головуючий суддя - Стефанов С.О., судді: Вовченко О. А., Свида Л.І.)
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (головуючий суддя - Кравченко К. В., судді: Вербицька Н.В., Джабурія О.В.)
у справі № 815/3599/15
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці
третя особа Міністерство юстиції України
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці (далі -УМВС України на Південно-Західній залізниці), третя особа Міністерство юстиції України, з позовом в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ МВС України № 888 о/с від 18 травня 2015 року щодо звільнення начальника Управління МВС України на Одеській залізниці полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України на Одеській залізниці;
- стягнути з МВС України на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послався на те, що оскаржуваним наказом його безпідставно визнано (без жодного доказу наявності та доведеності вини) особою, яка своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла їх здійсненню) спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і яку необхідно в подальшому не допустити до управління державними справами. Внаслідок таких протиправних дій відповідача, який при винесенні оскаржуваного наказу діяв всупереч вимогам пункту 2 статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII) діловій репутації позивача завдано непоправної шкоди. Також позивач зазначає, що обіймаючи посаду начальника Управління МВС України на Одеській залізниці, він не підпадав під критерії здійснення очищення влади (посада, яку він обіймав, не належить до посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України № 888 о/с від 18 травня 2015 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника УМВС України на Одеській залізниці з 18 травня 2015 року та стягнуто з УМВС України на Одеській залізниці на користь позивача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2015 року по 14 листопада 2017 року у розмірі 278761,92 грн.
3. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій МВС України подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
5. У відзиві на касаційну скаргу відповідача позивач зазначив, що не погоджується з нею, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
6. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу до суду не подали.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 25 березня 2010 року до моменту звільнення перебував на посаді начальника Управління МВС України на Одеській залізниці.
8. Наказом МВС України від 18 травня 2015 року № 888 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік), згідно з частиною третьою статті 1, пункту 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII та відповідно до пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (із поставленням на військовий облік).
9. Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 18 грудня 2014 року № 12/ІІІ/1/818 ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій на підставі довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22 жовтня 2014 року № 8/1581 та наказу УМВС на Одеській залізниці від 10 жовтня 2014 року № 699 о/с дск.; витягу з наказу АТЦ при СБУ від 21 жовтня 2014 року № 43; посвідчення про відрядження № 001068 .
10. Наказом Управління МВС України на Одеській залізниці від 22 травня 2015 року № 45 о/с доведено до особового складу, що згідно з частиною третьою статті 1, пункту 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII та відповідно до пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції, начальника Управління МВС України на Одеській залізниці ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) з 18 травня 2015 року.
11. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки зразка Ф-1, наданої Департаментом кадрового забезпечення МВС, ОСОБА_1 у період з червня 2011 року по травень 2015 року обіймав посаду начальника Управління МВС України на Одеській залізниці, до якої відповідно пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII застосовуються заборони, визначені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII.
12. Уважаючи неправомірним наказ щодо звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не дотримано принципів, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист. Суд зазначив, що відповідачами не доведено фактів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню) спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, у свою чергу, порушує конституційні принципи та гарантії та не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а також висновкам Європейської комісії і практиці Європейського суду з прав людини.
14. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3328/16, в якій зазначено, що на момент спірних правовідносин не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття вказаної посади заступника прокурора, а тому, в силу положень статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття.
15. Крім того суд апеляційної інстанції також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17, в якій суд указав на необхідність дотримання принципу індивідуальної відповідальності та співмірності у справах, що стосуються застосування положень Закону № 1682-VII.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Касаційна скарга, за якою відкрито касаційне провадження, подана з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
17. У касаційній скарзі МВС України не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування такої норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 800/63/16, від 13 березня 2019 року у справі № 278/17 та від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17.
18. Відповідач указує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний наказ не відповідає міжнародним принципам проведення люстрації та практиці Європейського суду з прав людини, оскільки за результатами проведеної перевірки встановлений факт належності позивача до переліку осіб, до яких застосовується заборона, передбачена пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, а отже, суди першої та апеляційної інстанцій здійснили неправильне тлумачення норм вказаного Закону № 1682-VII.
19. При цьому МВС України зазначає, що в постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 800/63/16 та від 13 березня 2019 року у справі № 800/278/17 викладено правову позицію, яка не врахована судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зокрема, що люстрація - це встановлена Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Встановлена частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII заборона не потребує необхідності встановлення певних факторів, у тому числі здійснення заходів (чи сприяння їх здійсненню) спрямованих на узурпацію влади, а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріїв, визначених у частинах другій, четвертій, восьмій статті 3 зазначеного Закону.
20. Також МВС України указує, що в оскаржуваних судових рішеннях не застосовано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року. У цьому рішенні Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів та підкреслив, що якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї). На підставі цього суд зробив висновок, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
21. Додатково МВС України посилається на постанову Верховного Суду від 3 червня 2020 року, в якій, на думку відповідача, суд касаційної інстанції висловив правову позицію, яка є тотожною правовій позиції, висловленій у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 800/63/16, від 13 березня 2019 року у справі № 278/17 та від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 та яка не була врахована судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення.
22. Крім того відповідач, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, указує, що з огляду на практику Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 800/63/16, від 13 березня 2019 року у справі № 800/278/17 та від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3328/16, на яку у оскаржуваному рішенні послався суд апеляційної інстанції.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
24. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) у поєднанні з принципом законності, вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
26. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
27. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
28. Пунктом 6 частини першої статті 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
29. Пунктом 72 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
30. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом №1682-VII.
31. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
32. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
33. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
34. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
35. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо начальницького складу органів внутрішніх справ.
36. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
37. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України.
38. При цьому підпунктом 1 пункту 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
39. Підставою для видання спірного наказу № 888 о/с від 18 травня 2015 року слугувала довідка про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII, оскільки позивач в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року посаду, яку віднесено до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) Міністерства внутрішніх справ України", а саме: посаду начальника управління МВС України на Одеській залізниці у період з червня 2011 року по травень 2015 року.
40. Тобто заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.
41. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
42. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
43. За приписами частин одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
44. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
45. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
46. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
47. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
48. Суди попередніх інстанцій врахували, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
49. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
50. На необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
51. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
52. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України") та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
53. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
54. Тобто без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що, у свою чергу, лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
55. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд уважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
56. Підсумовуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний наказ № 888 о/с від 18 травня 2015 року не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
57. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу МВС України від 18 травня 2015 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління МВС України в Одеській залізниці.
58. Стосовно посилання МВС України у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 800/63/16, від 13 березня 2019 року у справі № 800/278/17 та від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17, то колегія суддів зазначає таке.
59. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
60. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
61. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
62. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, у цій справі (№815/3599/15) позивач звернувся до суду з позовом до МВС України, УМВС України на Південно-Західній залізниці, за участю третьої особи Міністерства юстиції України, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ МВС України № 888 о/с від 18 травня 2015 року щодо звільнення з посади начальника Управління МВС України на Одеській залізниці, згідно з частиною третьою статті 1, пункту 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII та відповідно до пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, та поновити на його посаді, а також стягнути з МВС України середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
63. У справі № 800/63/16 позивач звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про його звільнення з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності з підстав його протиправності, визнати незаконним та скасувати подання Вищої ради юстиції від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16.
64. У справі № 800/278/17 позивач звернувся з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 "Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_3 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади".
65. У справі № 800/186/17 позивач звернувся з позовом до Вищої ради правосуддя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства юстиції України, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 "Про визнання порушення суддею Верховного Суду України ОСОБА_4 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади" та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.
66. Верховний Суд вважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та в наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже, й різні висновки, яких дійшли суди.
67. Виходячи з наведеного, правовідносини у цих справах не є подібними.
68. За таких обставин, посилання позивача в касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 800/63/16, № 800/278/17, № 800/186/17, є необґрунтованими.
69. Стосовно наведених скаржником мотивів для відступлення від застосованих судом апеляційної інстанції висновків, зазначених в постанові Верховного Суду у справі №826/3328/16, то колегія суддів зазначає, що правовідносини, які були предметом розгляду у справі № 826/3328/16, пов`язані із звільненням позивача з посади заступника прокурора Подільського району міста Києва на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 1, пункту 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII.
70. Тобто предметом розгляду у вказаній справі є правомірність звільнення позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), що не є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду у постановах Верховного Суду у справах № 800/63/16, № 800/278/17, № 800/186/17.
71. Також є помилковим посилання відповідача в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14, в якій, на його думку, висловлена правова позиція тотожна правовій позиції, зазначеній у постановах Верховного Суду у справах № 800/63/16, № 800/278/17, № 800/186/17, оскільки у справі № 817/3431/14 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
72. При цьому, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції у цій справі та залишаючи його без змін, зробив висновки, які збігаються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 817/3431/14.
73. З урахування викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від правової позиції, висловленої Верховним Судом у правовідносинах щодо правомірності звільнення з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
74. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
75. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
76. Безпосередньо розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, не є предметом касаційного оскарження.
77. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
78. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
79. Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд