ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа №520/12078/19
адміністративне провадження №К/9901/12501/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 520//12078/19
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Іванова Дмитра Аркадійовича, який діє в інтересах громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1, на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, прийняту у складі: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів Бартош Н.С., Григорова А.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 12.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просив суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 № 347/19;
- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .
2. Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 № 347/19, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
3. Зазначає, що має cвої побоювання повертатися до країни громадської належності пов`язує з тим, що у Сирії його можуть переслідувати проурядові сили через небажання брати участь в війні представники радикальних ісламістських груп через те, що позивач за національністю курд. Крім того позивачем зазначено, що у випадку повернення на Батьківщину його буде призвано до армії і він буде змушений вбивати своїх співгромадян, а може й сам загинути, а це суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
4. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 року №347/19, зобов`язано Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 скасовано в частині зобов`язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
В цій частині прийнято нове рішення, яким зобов`язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 залишено без змін
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Також суд вважає обґрунтованими побоювання позивача стати жертвою переслідувань, отже серед фактів, повідомлених ОСОБА_1, присутні підстави для набуття статусу біженця у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону.
7. Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становила ризик для людини, яку висилають в цю країну, відповідач не взяв до уваги поточну та актуальну інформацію по країні походження позивача, натомість надав перевагу відсутності фактів того, що позивач та члени його родини не переслідувались; звернення до органів міграційної служби було пов`язано лише з бажанням тимчасової легалізації на території України, а не з військовими діями, які мають місце в країні громадянської належності; будь-якої інформації щодо переслідування заявник не надав.
8. Крім того суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач належним чином не дослідив та не проаналізував інформацію, повідомлену позивачем в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколах співбесід, не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирійській Арабській Республіці й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
9. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження відповідного суб`єкта владних повноважень, зобов`язавши ДМС України визнати позивача біженцем, обрав неправильний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки вирішення цього питання з урахуванням висновків суду про неповноту дослідження ситуації у країні походження позивачів є компетенцією Державної міграційної служби України, повноваження якої в цих правовідносинах є дискреційними.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись з постановою Другого апеляційного адміністративного суду, представник громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 адвокат Іванова Дмитра Аркадійовича подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019.
11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не врахував правові позиції Верховного Суду у справах з тотожними обставинами обставинам позивача, не зважив на обставини неодноразової, протиправної відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що призводить до неефективного захисту прав та інтересів позивача та порушення ч.1 ст. 2 КАС України.
IV. Позиція інших учасників справи
12. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 - без змін.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
13. 12 травня 2020 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючого судді), Радишевська О.Р., Шевцова Н.В.
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15. Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено у попереднє судове засідання за наявними у справі матеріалами на 31 березня 2021 року.
VI. Установлені судами фактичні обставини справи
16. ОСОБА_1 громадянин Сирійської Арабської Республіки, 24.12.2015 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Рішенням Державної міграційної служби України від 24.05.2016 №237-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 в справі №820/3465/16, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2016, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області. Даною постановою рішення від 24.05.2016р. №237-16 Державної міграційної служби України скасовано та зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. 18.09.2018 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №76 від 18.09.2018 про те, що відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу вдруге відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні, на підставі рішення ДМС України від 23.08.2018 №324-18.
20. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2018, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 в справі № 2040/7981/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України; третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018р. №324-18. Зобов`язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
21. 07.11.2019 позивачем було отримано повідомлення від Головного управління ДМС України у Харківській області від 11.10.2019 № 97 про те, що відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу втретє відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні, на підставі рішення ДМС України від 11.10.2019 року № 347-19.
22. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
VII. Джерела права та акти їхнього застосування
23. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР.
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
Пункт 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частина перша статті 5 Закону №3671-VI. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частина п`ята статті 5 Закону №3671-VI. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Статтею 6 Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Частини перша та друга статті 7 Закону №3671-VI. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження
Частина одинадцять статті 9 Закону №3671-VI. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частина п`ята статті 10 Закону №3671-VI. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.