ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 826/1145/18
адміністративне провадження № К/9901/32561/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Кобаля М.І., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.),
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі -ГУ ДФС у м.Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №103812-13 від 23.10.2017, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за податковий період 2016 рік в сумі 33615,26 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №103812-13 від 23.10.2017.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у м.Києві подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначив, що спірні рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені податковим законодавством України.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, подану вперше 27 травня 2020 року (що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду м.Києва), ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору, а в подальшому, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року повернуто апелянту (а.с. 75).
07 вересня 2020 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про усунення недоліків, які були зазначені в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року.
Вдруге апеляційна скарга (разом з платіжним дорученням про сплату судового збору) була подана Головним управлінням Державної фіскальної служби у м.Києві 15 вересня 2020 року (що підтверджується відбитком штемпеля на поштовому конверті, (а.с.103).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху (а.с.102) та надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме: подання заяви про поновлення строку, у якій необхідно вказати підстави для поновлення строку та роз`яснено, що протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
На виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, скаржником 13.10.2020 року апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що відповідачем постійно вживалися заходи із реалізації свого права на апеляційне оскарження, проте через недосконалість системи адміністративного апарату та обмежуючих карантинних заходів, що вживаються для подолання коронавірусної хвороби, з`явились складності у поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року відмовлено задоволенні клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2020 року, а також відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року по справі №826/1145/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Податковий орган подав касаційну скаргу до Верховного Суду на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року, у якій із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Так, податковий орган указує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що строк на апеляційне оскарження був пропущений відповідачем через відсутність коштів на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки операції з бюджетними коштами за всіма рахунками були зупинені. До того ж скаржником вживалися заходи щодо сплати судового збору шляхом направлення до відповідного структурного підрозділу листа про сплату судового збору.
Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2021 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача, справу № 826/1145/18 витребував з суду першої інстанції.
25 лютого 2021 року справа № 826/1145/18 надійшла на адресу Верховного Суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною другою статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України).
При цьому за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною третьою статті 298 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України).
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Стаття 44 КАС України передбачала обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Також, слід зазначити те, що при обмеженні, зокрема, апеляційного оскарження судового рішення порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Невиконання судом апеляційної інстанції своїх, законодавчо закріплених, обов`язкових повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції, нівелює можливість у поновлені порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті апеляційного провадження посилався на неповажність причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою вдруге, оскільки скаржником не було виконано вимоги ухвали судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року та не було усунено недоліки апеляційної скарги, а саме: не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Зробивши вказаний висновок, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що первісна апеляційна скарга повернута скаржнику ухвалою від 03 вересня 2020 року у зв`язку з несплатою судового збору за її подання. При цьому ухвала про повернення апеляційної скарги від 03 вересня 2020 року направлена судом на адресу скаржника лише 07 вересня 2020 року.
Крім того, 07 вересня 2020 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про усунення недоліків, які були зазначені в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року, а саме оригінал платіжного доручення від 25 серпня 2020 року №4602 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у справі №826/1145/18.
При цьому судовий збір відповідно до платіжного доручення від 25 серпня 2020 року №4602 був сплачений. Отже повертаючи апеляційну скаргу з висновком про несплату скаржником судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не був позбавлений права перевірити в електронній базі ДСС сплату та зарахування судового збору за подання апеляційної скарги, тоді як відповідно до платіжного доручення від 25 серпня 2020 року №4602 судовий збір вже був сплачений станом на час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги.
До того ж повернення апеляційної скарги не позбавляло право скаржника у відповідності до вимог статті 169 КАС України на повторне звернення до суду в порядку, встановленому законом, чим скористувався скаржник звернувшись вдруге з апеляційною скаргою в найкоротший термін після повернення апеляційної скарги. З урахуванням викладеного не можна погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, що апеляційна скарга податкового органу повернута позивачу 03.09.2020 року, проте повторно з апеляційною скаргою останній звернувся до суду лише 15.09.2020 року, що спростовує обставини повторного звернення скаржника з апеляційною скаргою без зволікань.
Зазначене дає підстави вважати, що вдруге апеляційна скарга подана відповідачем у максимально короткий строк з моменту повернення попередньо поданої апеляційної скарги з незалежних від його волі причин та є свідченням того, що відповідач намагався вчинити усі залежні від нього процесуальні дії у розумний строк для реалізації свого права на апеляційне оскарження.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що і при первинному зверненні з апеляційною скаргою і вдруге, в діях відповідача убачається сумлінне добросовісне ставлення до наявних у нього до прав і обов`язків, встановлених законом або судом та вчинено усі можливі та залежні від нього дії для вчасного подання апеляційної скарги.
Отже висновок суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску строку звернення скаржника з апеляційною скаргою вдруге 15 вересня 2020 року (до якої ним додана квитанція про сплату судового збору) є передчасним, що свідчить про відсутність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Одночасно, Верховний Суд зазначає, що оформлення апеляційної скарги у відповідності до вимог КАС України (форма та зміст), дотримання строків апеляційного оскарження при первинному зверненні до суду та бажання заявника, що підтверджується сукупністю послідовних та регулярних дій спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, реалізувати своє права на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі після постановлення Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали від 03 вересня 2020 року у найкоротші строки, є підставою для поновлення пропущеного строку та відкриття апеляційного провадження.
За змістом частини восьмої статті 169 КАС України повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення в порядку, встановленому законом.
Тобто, скаржник має право на повторне звернення з апеляційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги і таке звернення відбувається без зволікання.
Вдруге апеляційну скаргу відповідачем було подано 15 вересня 2020 року, тобто відразу після постановлення Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали від 03 вересня 2020 року, та заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
На думку колегії суддів, сам факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також характер процесуальної поведінки скаржника щодо виконання своїх обов`язків.
Скаржник у цьому випадку вживав заходи та залежні від нього дії щодо сплати судового збору, усунув недоліки вперше поданої апеляційної скарги, а після сплати судового збору без зволікань звернувся з апеляційною скаргою повторно, тому колегія суддів не погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що підстави для поновлення строку апеляційного оскарження відсутні.
Отже, колегія суддів знаходить помилковим висновок апеляційного суду про неповажність причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 КАС України, Суд