ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа №1540/4324/18
адміністративне провадження №К/9901/537/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року (головуючий суддя - Шевчук О. А., судді: Бойко А. В., Федусик А. Г.) у справі № 1540/4324/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, треті особи: Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУ МВС України в Одеській області, відповідач) яка полягає у невиплаті позивачу за період з 01 січня 2008 року по 15 травня 2018 року (фактичний день сплати заборгованості) індексу інфляції, з відрахуванням встановлених законом податків, зборів та обов`язкових платежів;
- зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити за його рахунок податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 %, військовий збір - 1,5 %, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - 22 %, які перерахувати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму невиплаченої інфляції у розмірі 25 924,72 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що після його звільнення зі служби, на той час Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, усупереч вимогам чинного законодавства невиплачено грошове забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року. Належна позивачу до сплати сума грошового забезпечення була перерахована відповідачем на виконання рішення суду у справі № 815/5914/17. Водночас, указані кошти у розмірі 25 315,00 грн зараховані позивачу лише 15 травня 2018 року. Крім того, на думку позивача, рішення суду у справі № 815/5914/17 було виконано не у повному обсязі, оскільки до виплачених коштів не було ураховано індексу інфляції та не відраховано обов`язкових платежів. У зв`язку з цим позивач уважає, що має право на виплату індексу інфляції за період з 01 січня 2008 року по день фактичного розрахунку з ним, а саме: 15 травня 2018 року, з відрахуванням встановлених законом обов`язкових платежів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексу інфляції грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індекс інфляції грошового забезпечення за такий період. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що під час розгляду справи відповідач не довів, що ним було здійснене нарахування та виплата ОСОБА_1 індексу інфляції грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року. Уважаючи, що вимоги про стягнення індексу інфляції за період з 26 серпня 2015 року по 15 травня 2018 року є передчасними, суд відмовив у їх задоволенні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року скасовано, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову повністю. Суд зазначив, що оскільки за період з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року у суму 25315,00 грн увійшов індекс інфляції, то відсутні підстави для його врахування рішенням суду у цій справі, адже він вже врахований рішенням у справі № 815/5914/17. Що стосується відрахування установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що указані дії не стосуються і не порушують прав апелянта. Апеляційний суд зауважив, що правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльність та стягнення суми невиплаченої інфляції за період з 27 серпня 2015 року по 15 травня 2018 року (день виплати заборгованості по грошовому забезпеченню) немає.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції не ураховано, що на виконання рішення у справі № 815/5914/17 суму індексу інфляції, що виникла за спірний період відповідачем розраховано не було, та відповідно і сплачено не було. Скаржник зауважив, що суд апеляційної інстанції спутав поняття інфляції та індексації, наголосивши, що він не звертався з позовними вимогами щодо стягнення індексації за невиплату грошового забезпечення. Саме індекс інфляції за період утворення боргу починаючи з 01 січня 2008 року по 15 травня 2018 року є його позовною вимогою. Скаржник зазначає, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" має право на визначену у законі компенсацію яка обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції у період невиплати доходу. Вважає, що відповідачем рішення суду у справі № 815/5914/17 виконано не у повному обсязі, а саме: відповідачем не здійснено нарахування сум інфляції та не здійснено відрахування установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що підтверджується відповідними доказами, у тому числі відповіддю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Обґрунтовуючи свої доводи скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем у скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо вирішення питання наявності чи відсутності підстав для задоволення цього позову, просив судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух касаційної скарги
Касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 02 січня 2020 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Соколов В. М., судді: Білак М. В., Калашнікова О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у цій справі.
Ухвалою від 30 березня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
У 2017 році ОСОБА_1 звертався до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області про стягнення сум грошового забезпечення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 815/5914/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення, яке повинно було бути нараховане та виплачене йому за період служби в органах внутрішніх справ з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року у розмірі 25 315,00 грн з урахуванням індексу інфляції та відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Крім того, 27 грудня 2017 року судом прийнято додаткове рішення у справі № 815/5914/17 про стягнення на користь ОСОБА_1 суму несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 12 657, 50 грн з відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Ухвалою цього ж суду від 11 квітня 2018 року змінено спосіб та порядок виконання указаних судових рішень у справі № 815/5914/17 шляхом заміни боржника з ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії на ГУ МВС України в Одеській області.
Указані судові рішення суду набрали законної сили. Видано виконавчі листи.
Стягнуті (на виконання вищезазначених судових рішень) кошти зараховані на банківську карту ОСОБА_1 15 травня 2018 року.
Уважаючи, що такі кошти нараховані позивачу не у повному обсязі, а саме: без урахування індексу інфляції, як указано у рішенні суду від 14 грудня 2017 року, позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, у якій просив здійснити виконання рішення суду у справі №815/5914/17 у повному обсязі, як цього вимагає діюче законодавство.
Листом від 15 червня 2018 року № 16-08/1226-3712 Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області повідомило, що на виконання вимог чинного законодавства було здійснено безспірне списання коштів з рахунків відповідача у загальному розмірі 37 972,50 грн, який був зазначений у звернутих до виконання виконавчих листах. Зауважено, що у виконавчих листах визначено конкретну суму яка підлягала стягненню з рахунків боржника на користь позивача, однак нарахування та виплата індексу інфляції за вказаними судовими рішеннями не віднесено до їх повноважень.
Відтак позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що відповідачем було допущено бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та несплаті йому за період з 01 січня 2008 року по 15 травня 2018 року (фактичний день сплати заборгованості) індексу інфляції та відрахування встановлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону № 1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону № 1282-XII індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі грошове забезпечення індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відтак відповідно до законодавчого визначення індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення, є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судами попередніх інстанцій установлено, що у день звільнення позивачу не було виплачено грошове забезпечення за період служби з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованого грошового забезпечення. Судовим рішенням у справі № 815/5914/17 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідне грошове забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року з урахуванням індексації та відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішення у справі набрало законної сили.
Підставою для звернення з цим позовом до суду, на думку позивача, слугувало ненарахування та невиплата відповідачем сум інфляції та невідрахування встановлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 815/5914/17.
Водночас в контексті спірних правовідносин, співставляючи позовні вимоги у вищезазначеній справі із вимогами заявленими частково у цій справі, можна дійти висновків, що вони є ідентичними, а тому вимоги заявлені у цьому позові вже вирішенні під час розгляду справи № 815/5914/17.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що судовим рішенням у справі № 815/5914/17 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року з урахуванням індексації та відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Розділом 4 (процесуальні питання пов`язані з виконанням рішень у адміністративних справах) КАС України урегульовано питання, що стали підставою для звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, зокрема, стаття 383 КАС України обумовлює, що особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Виходячи з положень цієї процесуальної норми бездіяльність суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі, пов`язана з виконанням судового рішення є підставою для звернення позивача до суду із заявою, форма і зміст якої визначено частиною другою статті 383 КАС України.
Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права на стягнення сум індексації у зв`язку із невиконанням у повному обсязі рішення суду про їх виплату, оскільки існує інший порядок вирішення такого питання, тому у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
На переконання колегії суддів, правові наслідки для позивача створює саме рішення у справі № 815/5914/17 яким стягнуто на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 26 серпня 2015 року з урахуванням індексації та відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Аналізуючи доводи позивача про бездіяльність відповідача у частині невиплати за період з 26 серпня 2015 року по 15 травня 2018 року індексу інфляції, з відрахуванням встановлених законом податків, зборів та обов`язкових платежів та стягнення суми невиплаченої інфляції, колегія суддів зауважує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставами позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначенні положеннями статей 116, 117 КЗпП України.
Так, указаними положеннями передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток (відшкодування/компенсацію) за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, ураховуючи заявлені позовні вимоги, уточнення позовних вимог 27 грудня 2018 року форму та матеріально-правову вимогу позивача до відповідача яка полягає у стягненні за період з 26 серпня 2015 року по 15 травня 2018 року індексу інфляції, з відрахуванням встановлених законом податків, зборів та обов`язкових платежів, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Приписами статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів наголошує, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Колегія суддів вважає посилання скаржника в касаційній скарзі на норми статті 625 Цивільного кодексу України та на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі № 686/21962/15-ц як за суб`єктним складом так і за правовою природою (характером) спору.
Наведені в касаційній скарзі мотиви і доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених судами обставин справи.
Ураховуючи наведене, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.