ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 340/2153/19
адміністративне провадження № К/9901/19902/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (судді: Юрко І.В., Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1405 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
28 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини А 1405 (далі відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1405 щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 09 липня 2019 року включно;
- зобов`язати Військову частину А 1405 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 09 липня 2019 року включно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 грудня 2017 року №484 позивача звільнено у запас за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини восьмої статті 26 вказаного Закону. Однак, в день звільнення з позивачем не проведено повний розрахунок по грошовому забезпеченню. Рішеннями Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №811/1152/18 та по справі №1140/3146/18 встановлено, що невиплата грошового забезпечення відбулась з вини командування військової частини А 1405, однак фактичний розрахунок по належному грошового забезпеченню та індексації грошового забезпечення здійснено лише 09 липня 2019 року, що свідчить про затримку розрахунку при звільненні.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А 1405 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 09 липня 2019 року включно. Зобов`язано Військову частину А 1405 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 09 липня 2019 року включно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення ОСОБА_1, а з порушенням строків встановлених статтею 116 КЗпП. Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем становить з 30 грудня 2017 року по 09 липня 2019 року, оскільки 10 липня 2019 року, є днем припинення правопорушення щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу військової частини А 1405 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року в адміністративній справі №340/2153/19 задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року в адміністративній справі №340/2153/19 скасовано. Позов ОСОБА_1 до військової частини А 1405 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини пов`язані із звільненням з публічної служби, тому строк звернення до адміністративного суду з позовом цієї категорії є спеціальним та відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивач звернувся з цим позовом поза межами місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку та не навів обставин, які би свідчили про поважність причин його пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Провадження в суді касаційної інстанції.
Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
За доводами позивача, спір щодо несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України і становить три місяці з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У зв?язку з цим уважав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував при вирішенні цього спору, який не стосується звільнення з публічної (військової) служби, місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 22 вересня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
На стадії касаційного провадження спірним у цій справі є виключно питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним (а.с.30-32).
Наказом командира військової частини А 1405 (по стройовій частині) від 02 січня 2018 року №3 майора ОСОБА_1, заступника штабу з мобілізаційної роботи, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 грудня 2017 року №484 у запас пунктом "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини восьмої цієї ж статті (у зв`язку із закінченням строку контракту), вважати, що 30 грудня 2017 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Кропивницького міського військового комісаріату м. Кропивницький; з 30 грудня 2017 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).
Судами встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року по справі №811/1152/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1405 про визнання протиправними дій військової частини А 1405 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, адміністративний позов задоволено повністю, а саме:
- визнано протиправними дії військової частини А 1405 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України, передбаченою постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ МВС та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій";
- зобов`язано військову частину А 1405 здійснити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН - НОМЕР_1 ) перерахунок грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ МВС та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", з урахуванням виплаченої суми;
- зобов`язано військову частину А 1405 виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60 % щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ МВС та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", з урахуванням виплаченої суми (а.с.16-19).
Вказане рішення набрало законної сили 17 липня 2018 року, розрахунок за вказаним рішенням було здійснено 28 серпня 2019 року, що підтверджується копією банківської виписки по рахунку (а.с.20).
При цьому, 27 лютого 2019 року Кіровоградським окружним адміністративним судом по справі №1140/3146/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А1405 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини А 1405 стосовно не проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 30 грудня 2017 року;
- зобов`язано військову частину А 1405 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 грудня 2017 року (а.с.21-24).
Розрахунок за вказаним судовим рішенням з позивачем здійснено 09 липня 2019 року, що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с.25).
В свою чергу, 18 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини А1405 із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, якою просив здійснити відповідні нарахування та виплату за період з 30 грудня 2017 року по 09 липня 2019 року (а.с.26-27).
Однак, на таку заяву командир військової частини А 1405 листом від 09 серпня 2019 року №235/ФЕС повідомив ОСОБА_1, що відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань, при цьому відповідно до статті 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Стаття 3 Кодексу законів про працю України, визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Наголошує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Тому, Кодекс законів про працю України не поширюється на дані правовідносини, вказано, що таку позицію займає Міністерство соціальної політики у листі від 24 липня 2013 року №774/13/84-13, яким коментує питання поширення на військовослужбовців Кодексу законів про працю, відтак військова частина не має правових підстав для задоволення такої заяви (28-29).
Не погоджуючись із такою позицією відповідача, вважаючи її неправомірною та такою, що суперечить діючому законодавству, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 дійшов висновку про відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 806/2164/16), від 11 лютого 2020 року (справа № 420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа № 813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 806/2164/16), від 11 лютого 2020 року (справа № 420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа № 813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 керувався таким.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб?єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17), постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19).
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Отже, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України. Крім того, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок Третього апеляційного адміністративного суду є обґрунтованим, відповідає нормам процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.