ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 640/17150/20
адміністративне провадження № К/9901/26225/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року (головуючий суддя - Костюк Л. О., судді: Бужак Н. П, Кобаль М. І.) у справі № 640/17150/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - Товариство, позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відділ ДВС, відповідач) у виконавчому провадженні № 48898525 та № 53151341 щодо примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2015 року по справі № 911/2765/13 та у виконавчому провадженні № 49762668 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року по справі № 911/3332/14;
- зобов`язати відділ ДВС усунути допущене порушення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що державним виконавцем відділу ДВС порушені строки та порядок вчинення виконавчих дій у вищезгаданих виконавчих провадженнях.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року позивачу відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач є стороною виконавчих проваджень № 48898525,
№ 53151341 та № 49762668, тому контроль за виконанням судового рішення повинен здійснюватися судом, який видав виконавчий документ, тобто Господарським судом міста Києва та Господарським судом Київської області, отже заявлені позовні вимоги повинні вирішуватись у порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відділу ДВС на користь Товариства судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки чинним законодавством не урегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Щодо стягнення судових витрат, суд зазначив, що понесені судові витрати у розмірі
4 204, 00 грн (судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги) підлягають відшкодуванню Товариству за рахунок бюджетних асигнувань відділу ДВС, відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Відповідач, уважаючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року в частині стягнення судових витрат прийнятою з порушенням норм процесуального права, подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відділ ДВС просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року в частині стягнення судових витрат та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог. Також, просив стягнути на його користь понесені у суді касаційної інстанції судові витрати у вигляді судового збору сплаченого за касаційне оскарження у розмірі 2 102,00 грн.
Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що відповідно до статті 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору сплаченого позивачем при поданні позову та апеляційному оскарженню ним ухвали суду першої інстанції з процедурних питань не підлягають стягненню з відповідача до прийняття рішення про задоволення його позовних вимог. Поряд із цим відповідач уважає, що понесені позивачем судові витрати при апеляційному оскарженні рішення суду першої інстанції з процедурних питань має визначатися при розподілі витрат судом першої інстанції при прийнятті рішення по суті.
Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Касаційна скарга відділу ДВС надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 12 жовтня 2020 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Соколов В. М., судді: Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відділу ДВС на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу № 640/17150/20 призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваного рішення.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу ДВС про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчините певні дії.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 28 липня 2020 року відмовив позивачу у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із таким судовим рішенням Товариство подало апеляційну скаргу.
Оскільки суд першої інстанції постановив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 вересня 2020 року скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. У цій же постанові Шостий апеляційний адміністративний суд вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відділу ДВС на користь Товариства судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Не погоджуючись із розподілом судових витрат проведених судом апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у частині розподілу судових витрат, зокрема, статті 139 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
Перевірячи законність здійснення судом апеляційної інстанції розподілу судових витрат, колегія судів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом - Закон України "Про судовий збір".
Порядок вирішення питання щодо розподілу судових витрат визначений статтею 143 КАС України.
Відповідно до частини першої цієї статті суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За приписами частин третьої, п`ятої статті 143 КАС України суд може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Так, з огляду на правила статті 252 КАС України можливе ухвалення додаткової постанови або додаткової ухвали, якщо за результатами розгляду справи суд не вирішив питання про розподіл судових витрат або вирішив без встановлення конкретного розміру таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (за виключенням витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору, які не підлягають розподілу). При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати відшкодовуються відповідачем (суб`єктом владних повноважень). При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень - з відповідача стягуються виключно судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись положеннями наведених норм процесуального права, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за змістом статті 139 КАС України розподіл між сторонами витрат у вигляді судового збору сплаченого позивачем при поданні позову та апеляційному оскарженню ним ухвали суду першої інстанції з процедурних питань, пов`язаний саме з результатами розгляду справи (наслідками задоволення чи відхилення позовних вимог), тобто здійснюється при розгляді справи по суті позовних вимог.
За змістом частини першої статті 14 КАС України судові рішення, якими закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України.
Закінчення розгляду справи у розумінні цієї норми права є вирішення спору по суті судом першої, апеляційної або касаційної інстанції, у тому числі ухвалення додаткового судового рішення, вирішення вимоги апеляційної та касаційної скарг.
Через призму положень статі 14 КАС України можна дійти висновків, що направлення справи для продовження розгляду або на новий розгляд не є закінченням розгляду справи.
Водночас і рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є судовим рішенням - за результатами розгляду адміністративної справи.
З комплексного аналізу указаних норм випливає також, що особливості структури постанови суду апеляційної інстанції визначені статтею 322 КАС України, у частині розподілу судових витрат, стосуються вимог до судового рішення апеляційного суду у разі вирішення спору по суті.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції у відкритті провадження за позовом Товариства - відмовлено.
Разом з тим судом апеляційної інстанції ухвалу суду, яка перешкоджає провадженню у справі скасовано, справу № 1540/4324/18 направлено для продовження її розгляду.
Тобто, зазначена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з процесуальних питань, а не вирішувалась по суті позовних вимог.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції справу направлено для продовження розгляду, одже суд першої інстанції буде розглядати (вирішувати) справу по суті, таким чином розподіл судових є передчасним.
Відтак, оскільки за приписами статті 139 КАС України законодавець пов`язує право позивача на відшкодування судових витрат з фактом задоволення позову, то висновки суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат у вигляді судового збору є помилковими.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції задовольнивши апеляційну скаргу позивача щодо оскарження рішення суду першої інстанції з процедурних питань, при цьому питання про задоволення позовних вимог не вирішував, неправомірно поклав судові витрати на відповідача, застосувавши частину першу статті 139 КАС України.
Отже, у разі задоволення судом першої інстанції позовних вимог позивача, за приписами статті 139 КАС України, відбудеться подвійне стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень одного і того ж самого судового збору у розмірі 2 102,00 грн за подання до суду адміністративного позову (платіжне доручення № 108 від 22 липня 2020 року).
Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки судом апеляційної інстанції прийнято по суті правильне рішення, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, то наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення у частині стягнення судових витрат.