ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 640/25354/19
адміністративне провадження № К/9901/969/21
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №640/25354/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Шейко Т.І.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Лічевецького І.О., суддів: Мельничука В.П., Оксененка О.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора України (далі - відповідач), у якому просила:
1.1. стягнути з відповідача на користь позивачки вихідну допомогу в зв`язку з звільненням в розмірі 35266,00 грн;
1.2. стягнути з відповідача на користь позивачки середньомісячний заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 35266,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка указує, що вона звільнена з Генеральної прокуратури України наказом від 14 листопада 2019 року №1487ц з 18 листопада 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII. Проте, при звільненні їй не виплачена вихідна допомога, яка, на переконання позивачки, повинна бути сплачена при звільненні на підставі норм трудового законодавства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись правовою позицією, висловленою Верховним Судом постановах від 19 листопада 2015 року справа №К/9991/18577/12, від 15 вересня 2015 року справа К/9991/20127/11, постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 26 листопада 2019 року №824/19/16-а, дійшов висновку, що відсутність норми про виплату вихідної допомоги при звільненні прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" не свідчить про прогалину закону щодо конкретного виду правовідносин, а враховуючи те, що позивачку звільнено з підстав та у порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивачка не набула права на її отримання.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
4. 11 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржниця просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржниця вказує на те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 26 листопада 2019 року у справі № 824/19/16-а. А також указує на наявність підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.
5.1. Скаржниця наполягає, що Закон України "Про прокуратуру" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX не передбачають жодних виключень щодо застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України.
5.2. На переконання скаржниці, на момент звільнення вона набула право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому відповідач зобов`язаний був виплатити їй відповідну вихідну допомогу при звільненні. Тому, не виплата позивачці вихідної допомоги, зумовлює нездійснення повного розрахунку при звільненні, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку.
6. 11 січня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.
7. Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. 18 лютого 2021 року від ОСОБА_1 надійшло доповнення до касаційної скарги, у якому просить урахувати висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19 та від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29 березня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
10. 17 лютого 202і року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
10.1. Зокрема, наполягає на тому, що позивачка не набула право на отримання вихідної допомоги, оскільки була звільнена на підставі та у порядку встановленими Законом України "Про прокуратуру", якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.
Установлені судами фактичні обставини справи
11. ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури.
12. Наказом Генерального прокурора України від 14 листопада 2019 року №1487ц ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 листопада 2019 року.
13. Цим же наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
14. Генеральною прокуратурою України не надано відповідь на запит позивачки від 10 грудня 2019 року щодо надання довідки (розшифровки) нарахованих обов`язкових виплат при звільненні, у тому числі вихідної допомоги, про середньомісячну та середньоденну заробітну плату.
Джерела права
15. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
17. Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
18. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
19. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
20. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: "на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
21. Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
22. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
23. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
24. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
25. При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
26. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.
27. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
28. Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
29. Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
30. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
31. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.