ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа №260/1587/19
адміністративне провадження №К/9901/15420/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (головуючий суддя - Мікула О. І., судді: Заверуха О. Б., Кушнерик М. П.) у справі № 260/1587/19 за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
08 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати всіх сум, належних йому у день звільнення (грошової компенсації за речове майно) та стягнути компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 30 липня по 24 вересня 2019 року у розмірі 27 846, 24 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу за контрактом у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та перебував на речовому забезпеченні. З 26 червня 2019 року його було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, а з 30 липня 2019 року виключено із списків особового складу і всіх видів забезпечення. У день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку та лише 24 вересня 2019 року виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно. На переконання позивача, відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). З огляду на це вважає, що має право на отримання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 липня по 24 вересня 2019 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні та зобов`язано відповідача сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 липня по 24 вересня 2019 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій, а сума середньомісячного заробітку, яка належить до виплати ОСОБА_1 у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, підлягає стягненню, оскільки позивач навів достатньо обставин на підтвердження позовних вимог.
Не погодившись із винесеним судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернулось з апеляційною скаргою.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 травня 2020 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове - позовні вимоги ОСОБА_1 залишив без розгляду.
Приймаючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що остаточний розрахунок із позивачем проведений 24 вересня 2019 року, а з адміністративним позовом про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся до суду 08 листопада 2019 року, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Отже, оскільки позивач звернувся з цим позовом поза межами місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку та не навів обставин, які би свідчили про поважність причин його пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
На зазначене рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що спір щодо несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України і становить три місяці з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У зв`язку з цим уважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував при вирішенні цього спору, який не стосується звільнення з публічної (військової) служби, місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові врахував лише правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 (де застосовано місячний строк звернення до суду) і не звернув увагу на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в останніх ухвалених рішеннях Верховного Суду: від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 814/480/17 (де застосовано строк звернення - три місяці).
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач Яковенко М. М., судді Дашутін І. В., Шишов О. О.) від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У зв`язку із введенням судді-доповідача Яковенка М. М. до складу іншої судової палати на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року № 12, у справі призначено повторний автоматизований розподіл, згідно з протоколом проведення якого від 01 жовтня 2020 року визначено колегію суддів у складі: Соколова В. М. (судді-доповідача), Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.
Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Соколова В .М. від 29 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до статі 345 КАС України.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року по 31 липня 2019 року проходив військову службу за контрактом у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 червня 2019 року № 277-ОС позивача звільнено з військової служби та на підставі наказу начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 липня 2019 року № 311-ОС виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 01 серпня 2019 року.
Згідно з довідкою-розрахунком (№ 79 від 30 серпня 2019 року) загальна сума компенсації замість належного до видачі речового майна становить 32 975, 40 грн (з них: ПДФО - 18% 5 935, 57 грн, військовий збір - 1,5% 494, 63 грн, виплачена сума - 32480, 77 грн).
19 вересня 2019 року в.о. начальника Мукачівського прикордонного загону видано наказ №249-к "Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно".
Відповідач здійснив нарахування компенсації (у тому числі позивачу) за неотримане речове майно платіжним дорученням від 20 вересня 2019 року № 2019-1813 на розрахунковий рахунок ПАТ КБ "Приватбанк". Відповідно до виписки по картковому рахунку позивача зазначену компенсацію позивач отримав - 24 вересня 2019 року.
Уважаючи, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив належні суми коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення, відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який тривав з 30 липня по 24 вересня 2019 року.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про наявність постанов Верховного Суду, у яких викладено висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, що не були враховані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, зокрема застосування положень статті 122 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.
Спірним питанням, яке стало предметом касаційного розгляду, є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб?єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17), постанова Верховного Суду від 30 листопада 2020 року (справа № 480/3105/19).
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права позивач на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
У зв?язку з цим суд апеляційної інстанції вірно застосував та врахував у своєму рішенні постанови, у яких викладена правова позиція з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України (місячний строк) у подібних правовідносинах, а не частини першої статті 233 КЗпП України (строк у три місяці).
У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 07 листопада 2019 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (24 вересня 2019 року), не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує, що позивачем не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.
Ураховуючи викладене та виходячи з приписів пункту 8 частини першої статті 240, частини першої статті 319 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про скасування рішення суду першої інстанції, прийняте по суті позовних вимог, та залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.