Постанова
іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 428/11944/19
провадження № 51-4442км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника (у режимі відеоконференції) Толокольнікова С.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Толокольнікова С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019130370001252, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що відповідно до ст. 89 КК не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 18 травня 2017 року № 2046-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання період попереднього ув`язнення з 22 липня 2019 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів за заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 липня 2019 року в період часу з 19:30 до 20 години, перебуваючи за місцем свого мешкання, в кімнаті АДРЕСА_2, де він проживав разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 та її матір`ю - ОСОБА_3, під час сварки з останньою, вийшов разом з нею із вищевказаної кімнати та разом спустилися сходами на майданчик між другим та третім поверхом, де у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_3, реалізуючи який, обвинувачений схопив потерпілу за шию та умисно тричі вдарив її потилицею об кут поряд розташованої з ним бетонної стіни майданчика, після чого наніс ще 4 удари кулаками у шию та обличчя ОСОБА_3, від яких остання втратила рівновагу та впала на бетонну підлогу, а ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заподіяння смерті потерпілої, підійшов до лежачої на підлозі ОСОБА_3 і наніс їй не менше 6 ударів ногами в грудну клітку, тулуб та ноги. У результаті протиправних дій ОСОБА_1, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 9 вересня 2019 року № 214/1, потерпілій були спричинені численні тілесні ушкодження, і смерть ОСОБА_3 настала від травматичного шоку, який розвинувся внаслідок тупої поєднаної травми тіла з переломами кісток лицьового черепа, під?язикової кістки, щитоподібного хряща та ребер.
Луганський апеляційний суд ухвалою від 17 червня 2020 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника Толокольнікова С.В., а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційних скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник вказує на те, що місцевий суд не правильно кваліфікував дії особи, оскільки злочин було вчинено без застосування будь-яких знарядь і жодна обставина не свідчить про наявність у особи умислу саме на вбивство, а тому дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК. Зазначає, що вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях, оскільки жоден із свідків не вказав, що саме ОСОБА_1 вчинив інкримінований злочин, тому вважає висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченого такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені дослідженими під час судового розгляду доказами.
Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів, не надав на них вичерпних відповідей, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення вказаної касаційної скарги, вважав рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими та умотивованими, і просив залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були; даними протоколів слідчих дій; висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК підтверджується об`єктивними доказами.
Згідно з висновком судово-цитологічної експертизи від 20 вересня 2019 року № 72 піднігтьового вмісту, змивів з обох рук та тіла підозрюваного ОСОБА_1, які отримано в результаті відібрання біологічних зразків відповідно до вимог ст. 245 КПК та які надалі постановою слідчого від 15 жовтня 2019 року були визнані речовими доказами, кров потерпілої ОСОБА_3 відноситься до групи А (ІІ) з ізогемаглютиніном анти-В, за ізосерологічною системою АВ0. При дослідженні піднігтьового вмісту правої руки підозрюваного ОСОБА_1 (об. № 1) та змиву з його тіла (об. № 5) виявлена кров людини, статева належність якої не встановлена через відсутність в препаратах її клітинних елементів. Також в об?єктах № 1, 5 знайдений піт. При встановленні групової належності крові та поту (об. № 1, 5) виявлені антигени А та В, за ізосерологічною системою АВ0. Враховуючи групову властивість крові потерпілої ОСОБА_3 (група А), домішок її крові в об?єктах № 1, 5 не виключається.
Згідно з висновком судово-імунологічної експертизи від 3 жовтня 2019 року № 8 на парі шкарпеток та парі капців підозрюваного ОСОБА_1, які він добровільно видав співробітникам поліції, виявлені плями крові потерпілої ОСОБА_3 .
Слід зазначити, що на правій і лівій шкарпетках були виявлені плями буровато-коричневого кольору різної форми, що місцями зливаються між собою, просочують та ущільнюють тканину.
Вищенаведене, як правильно дійшов висновку місцевий суд, спростовує твердження обвинуваченого про те, що він не вбивав потерпілу, а намагався надати їй першу допомогу, коли виявив останню на місці події.
Сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК.
Твердження сторони захисту про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК є необґрунтованими та спростовуються встановленими фактичними обставинами кримінального правопорушення.
Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_1 до (постійні сварки з потерпілою, неодноразове застосування фізичного насильства як по відношенню до ОСОБА_2, так і щодо її матері - потерпілої ОСОБА_3 ) та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб завдання, кількість ударів (3 удари потилицею об кут бетонної стіни, 4 удари кулаками у голову та шию потерпілої, не менше 6 ударів ногами в грудну клітку, тулуб та ноги)та локалізацію тілесних ушкоджень, переважна більшість яких заподіяна обвинуваченим у життєво-важливі органи (голову та шию), безумовно, вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілої.
Також про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на заподіяння смерті потерпілій свідчить і той факт, що обвинувачений не припинив свої протиправні дії після того, як, заподіявши ОСОБА_3 численні удари, остання впала на бетонну підлогу, а навпаки підійшов до лежачої на підлозі потерпілої та, розуміючи те, що вона ще жива і не може здійснювати опір, з достатньою силою наніс ногами не менше 6 ударів в область грудної клітки, тулубу та ніг ОСОБА_3, тобто бажав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті від вчиненого ним діяння.
Таким чином, урахувавши всі встановлені обставини кримінального провадження, суди правильно встановили, що ОСОБА_1 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_3, а тому його дії за ч.1 ст.115 КК кваліфіковано правильно.
Даних про неправильне застосування кримінального закону колегією суддів не встановлено.
Доводи сторони захисту про неврахування показань ОСОБА_2 (дочки потерпілої), надання суперечливих показань свідками, відсутність даних про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, є безпідставними та спростовуються доказами, детально дослідженими і наведеними у вироку місцевого суду.
При цьому сам ОСОБА_1 у судах попередніх інстанцій не оспорював обставини вживання ним разом із ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спиртних напоїв із самого ранку 21 липня 2019 року (в день події злочину), що також підтверджується показаннями свідків.
Кримінальне провадження місцевим судом розглянуто у відповідності до вимог ч. 2 ст. 31 КПК колегіально у складі трьох професійних суддів. Порушень вимог КПК під час розгляду справи місцевим судом колегія суддів не встановила.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі сторони захисту, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується Верховний Суд.
При цьому апеляційний суд ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі захисника про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК та визнав їх безпідставними, навівши обґрунтовані мотиви свого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.
Доводи захисника у касаційній скарзі про те, що висновки місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтуються на припущеннях, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи сторони захисту також були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанцій, який належним чином їх розглянув, визнав ці доводи необґрунтованими, належним чином умотивувавши свої висновки.
При цьому апеляційний суд не надавав іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки дослідженим письмовим доказам та показанням свідків, а лише оцінив ці докази кожен окремо та в сукупності і дійшов до обґрунтованого висновку, що доказів, які є належними та допустимими і обґрунтовано покладені місцевим судом в основу вироку, достатньо для визнання ОСОБА_1 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та ці докази у своїй сукупності беззаперечно "поза розумним сумнівом" доводять його винуватість.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується Верховний Суд.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд