Постанова
Іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 501/2706/17
провадження № 51-10256км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Єременка М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Чугунова В. В. на вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 27 грудня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 7 травня 2020 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160160001304, № 12017160160001103, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2014 року за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК - на строк 4 роки 10 місяців, звільненого 10 лютого 2016 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено: за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1900 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 14 серпня 2017 року приблизно о 19:20 з квартири АДРЕСА_2 таємно повторно викрав майно потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 500 грн.
Крім того, 1 жовтня 2017 року приблизно о 02:00 біля будинку № 49, лінія № 7 СК "Портовик" у м. Чорноморську ОСОБА_1 спільно з невстановленою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (далі - особа), підійшли до ОСОБА_2 і розпочали хаотично завдавати останньому ударів руками та ногами, від чого він упав на землю. Після цього особа продовжила бити ногами потерпілого у ділянку обличчя, а ОСОБА_1 викрав у ОСОБА_2 майно на загальну суму 3400 грн, завдавши останньому матеріальної шкоди на вказану суму. У результаті таких дій ОСОБА_1 та особи ОСОБА_2 було заподіяно легкі та легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 7 травня 2020 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційні скарги захисника та обвинуваченого - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, доводи та вимоги яких є аналогічними, засуджений ОСОБА_1 і його захисник Чугунов В. В. просять скасувати зазначені вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказують на те, що прокурор, не дотримуючись вимог ст. 416 Кримінального кодексу України (далі - КПК), під час судового розгляду подав до суду обвинувальний акт, погоджений 27 листопада 2019 року зі зміненим обвинуваченням, у якому змінив не останню редакцію обвинувального акта за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК, а первинний обвинувальний акт за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК, тобто, на думку сторони захисту, змінив уже змінене обвинувачення. Вважають, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 337 КПК вийшов за межі висунутого обвинувачення, викладеного в чинній на момент ухвалення вироку редакції зміненого обвинувального акта, оскільки у рішенні послався на обставини, щодо яких обвинувачення ОСОБА_1 не висувалося. Зазначають, що апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, не дав відповідей на доводи сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.
Також захисник Чугунов В. В. подав до суду касаційної інстанції (далі - Суд) клопотання про розгляд справи без його участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК Суд переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки за епізодом від 14 серпня 2017 року, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 185 КК та призначене покарання за цим законом у касаційному порядку не оспорюються. Тому Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судових рішень у цій частині.
За частиною 1 ст. 433 КПК Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи, викладені у касаційній скарзі сторони захисту, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягало в тому, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі висунутого обвинувачення, є необґрунтованими і не відповідають матеріалам кримінального провадження з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Стаття 3 КПК визначає державне обвинувачення як процесуальну діяльність прокурора, що полягає в доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Відповідно до змісту таких засад кримінального провадження, як змагальність і диспозитивність, сторони процесу самостійно обстоюють свої правові позиції, права, свободи і законні інтереси засобами, передбаченими КПК, а також є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зі свого боку суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Із реалізацією зазначених засад кримінального провадження пов`язано право прокурора на коригування початкового обвинувачення в суді з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення у зв`язку зі встановленням нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа (ч. 1 ст. 338).
Як убачається з матеріалів справи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017160160001304 щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, був складений слідчим та затверджений прокурором місцевої прокуратури 30 листопада 2017 року (т. 1, а. п. к. п. 2-5). 5 грудня того ж року зазначене процесуальне рішення надійшло до Іллічівського міського суду Одеської області та було об`єднано в одне провадження з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12017160160001103 від 10 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК (т. 1, а. к. п. 9, 51).
У ході судового розгляду прокурор, дійшовши переконання, що обвинувачення потрібно змінити, склав новий обвинувальний акт від 1 березня 2018 року щодо ОСОБА_1, в якому сформулював змінене обвинувачення та перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 187 КК (т. 1, а. к. п. 150-156).
За результатами судового розгляду Іллічівський міський суд Одеської області вироком від 31 серпня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року, засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ч. 1 ст. 70 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого (т. 1, а. к. п. 216-219, 239-244).
Верховний Суд постановою від 28 березня 2019 року згадану ухвалу апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Підставою для скасування цього рішення було те, що апеляційний суд не з`ясував суті обсягу пред`явленого обвинувачення й обставин, які належать до предмета доказування в юридичному розумінні, з урахуванням усіх зазначених у зміненому обвинувальному акті кваліфікуючих ознак злочину та належно не перевірив правильності встановлення у вироку фактичних обставин кримінального провадження (т. 2, а. к. п. 56-59).
На виконання вказівок Суду Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2019 року скасував вирок суду першої інстанції та призначив новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в суді першої інстанції (т. 2, а. к. п. 80-82).
При цьому в судовому засіданні місцевого суду 12 липня 2019 року прокурор оголосив обвинувальний акт саме за зміненим обвинуваченням, відповідно до якого дії ОСОБА_1 кваліфікувалися за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст.187 КК і за яким останній визнав себе винним повністю (т. 2, а. к. п. 156-157).
У судовому засіданні 4 листопада 2019 року ОСОБА_1 надав пояснення щодо висунутого йому обвинувачення та визнав повністю заявлений потерпілим ОСОБА_2 цивільний позов (т. 2, а. к. п. 185-186).
Надалі в судовому засіданні 28 листопада 2019 року прокурор змінив обвинувачення, зокрема надав суду обвинувальний акт, складений 15 листопада 2019 року та затверджений керівником місцевої прокуратури 27 листопада 2019 року, де фактично містилися уточнення щодо обставин скоєного правопорушення, які були викладені в попередньому зміненому обвинувальному акті за ч. 2 ст. 187 КК (т. 2, а. к. п. 195-203).
Отже, місцевий суд обґрунтовано розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за зміненим обвинуваченням. Підстав вважати, що внаслідок такої зміни обвинувачення було якимось чином погіршено становище засудженого, оскільки він був змушений захищатися від незрозумілого обвинувачення, і це порушило його право на захист, Суд не вбачає.
Згідно з частинами 1 і 2 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Усупереч доводам скаржників суд апеляційної інстанції дотримався цих вимог закону, ухвалюючи судове рішення,
Під час перегляду вироку за апеляційними скаргами сторони захисту, апеляційний суд ретельно перевірив наведені в них доводи, які аналогічні тим, що викладені в касаційних скаргах засудженого і захисника, дав на них умотивовані відповіді та дійшов обґрунтованого висновку про залишення цих скарг без задоволення, виклавши у своїй ухвалі докладні мотиви та підстави для прийняття такого рішення.
Так, апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту про недотримання судом ст. 337 КПК, зазначив, що під час судового розгляду, прокурором з урахуванням обставин, які були встановлені судом у ході розгляду справи, фактично було висунуто уточнене формулювання обвинувачення, за результатами якого ОСОБА_1 було визнано винним та засуджено оскаржуваним вироком.
Також згаданий суд констатував, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не обмежує прокурора у праві змінити обвинувачення під час судового розгляду в разі необхідності. При цьому цей суд зазначив, що у разі такої зміни не змінюється обвинувальний акт, на чому наполягає сторона захисту, а змінюється висунуте обвинувачення.
З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що в цьому випадку, зміненим обвинуваченням ОСОБА_1 за останнім обвинувальним актом не було висунуто додаткове обвинувачення, а лише уточнено обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, що жодним чином не вплинуло на кваліфікацію дій обвинуваченого та не погіршило його становища. З такими висновками погоджується і Суд.
Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою і за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Наведені у касаційних скаргах сторони захисту доводи не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, та не ставлять під сумнів їх законність.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оспорюваних вироку та ухвали, як про це йдеться в касаційних скаргах, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено.
З урахуванням наведеного подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд