Постанова
Іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 509/4756/17
Провадження № 51-5592 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Матюшевої О.В.,
засуджених (в режимі
відеоконференції): ОСОБА_1
ОСОБА_2,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Бахмут, Каларашського району, Республіки Молдова, громадянина України, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в с. Коси-Слобідка, Подільського (Котовського) району Одеської області, громадянина України, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_2, в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
за касаційною скаргою захисника Потапенка Є.В. в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 8 травня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі кожного, з конфіскацією всього особистого, належного кожному з них майна.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою.
Початок строку відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту їх фактичного затримання - з 6 жовтня 2017 року.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року вирок місцевого суду залишений без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими в тому, що 5 жовтня 2017 року, приблизно о 22 год. 15 хв., ОСОБА_1 спільно за попередньою змовою групою осіб, зі своїм братом ОСОБА_2, із корисливих мотивів, з метою протиправного заволодіння майна потерпілого ОСОБА_5, знаходячись на території автомобільної парковки дитячого торгівельно-розважального комплексу "Чарівний світ", розташованого за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Чорноморка, с. Совіньйон, вул. Зіркова, 46, шляхом вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, та погрозами застосування такого насильства, спільно напали на потерпілого ОСОБА_5, спричинивши останньому тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 388 від 21.11.2017 р. - відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, незаконно заволоділи майном та грошовими коштами потерпілого ОСОБА_5 на загальну суму 2830 грн, після чого зникли з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши тим самим матеріальну шкоду потерпілому на вказану вище суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що в ухвалі відсутні обґрунтовані відповіді на всі доводи його апеляційної скарги, зокрема, щодо відсутності у вироку суду обґрунтування попередньої змови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вчинення розбійного нападу, не надано оцінку доводам щодо недопустимості доказів, а саме, протоколу пред`явлення речей для впізнання, акту судово-медичного обстеження, висновку експерта, та щодо порушення місцевим судом вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України. Стверджує, що поза увагою апеляційного суду залишились доводи скарги захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та їх суперечливість. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, просили її задовольнити.
Прокурор Матюшева О.В. заперечила щодо задоволення касаційної скарги захисника, судові рішення вважала законними, обґрунтованими та мотивованими. Ухвалу апеляційного суду просила залишити без зміни.
Мотиви Суду
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
З матеріалів провадження убачається, що вирок суду першої інстанції був оскаржений в апеляційному порядку прокурором у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених через м`якість, та захисником, зокрема, у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Сторона захисту стверджувала про відсутність у справі належних та допустимих доказів доведеності винуватості обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 94 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційний суд перевіряючи, крім іншого, апеляційні доводи захисника, розглядаючи справу в межах своїх повноважень, дійшов висновку, про те, що районним судом повністю дотримано вимоги вищезазначених положень КПК України та обґрунтовано зазначено у вироку докази, які в сукупності підтверджують встановлені судом обставини кримінального правопорушення та вину обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками колегії суддів апеляційної інстанції про те, що із встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, вбачається, що дії засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були умисними, мали узгоджений характер, а тому правильно кваліфіковані районним судом за ч. 2 ст. 187 КК України за кваліфікуючими ознаками напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Частиною 2 статті 28 КК України передбачено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення.
Відповідно до практики застосування кримінального процесуального законодавства України, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб характеризується тим, що між особами ще до початку злочину відбулася змова про спільне його вчинення. Форма змови може бути: вербальна (словесна), усна чи письмова або у формі конклюдентних дій, та для наявності співучасті значення не має. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням.
Судами попередніх інстанцій показання потерпілого були визнані логічними, послідовними, такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Окрім того, апеляційним судом повторно в судовому засіданні оглянуто відеозапис з камер відеоспостереження з місця події.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дії засуджених були умисними, узгодженими, так як останні самі підійшли до потерпілого, який проходив по території автомобільної парковки. Крім цього, після нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 обвинуваченим ОСОБА_1, до них підійшов ОСОБА_2, який також продовжив наносити тілесні ушкодження потерпілому. В подальшому обвинувачені почали вимагати в нього гроші, погрожуючи застосуванням насильства.
Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що з об`єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад органічно пов`язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).
Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров`я або втратою працездатності). Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-який формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що, якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося.
Таким чином, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб`єктивне сприйняття її потерпілим. Для кваліфікації діяння за ст. 187 не має значення, чи мав винний намір приводити погрозу насильством, небезпечним для життя або здоров`я, до виконання.
За правилами кваліфікації злочинів, у разі вчинення кримінального правопорушення за наявності в діянні винної особи кількох кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами однієї статті Кримінального кодексу України, такі дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає відповідальність за найбільш тяжкий злочин, а наявність інших кваліфікуючих ознак, передбачених іншими частинами цієї статті, відображається у формулюванні обвинувачення шляхом наведення їх переліку в тексті процесуального документу.
Враховуючи норми матеріального та процесуального права, апеляційний суд належним чином проаналізував встановлені фактичні обставини та кваліфікацію дій засуджених, тобто надав оцінку доводам захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Також, були предметом перевірки апеляційного суду доводи апеляційної скарги захисника щодо належності та допустимості доказів протоколу пред`явлення речей для впізнання від 12.10.2017; висновку експерта №388 від 18.11.2017; акту судово-медичного обстеження (дослідження) №356 від 13.11.2017 та протоколу огляду місця події від 06.10.2017, який визнав їх необґрунтованими, з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення. З таким висновком погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги захисника щодо, на його думку, наявності істотних порушень при не розмежуванні у вироку районного суду доказів, які підтверджують вину кожного обвинуваченого в інкримінованому злочині, та не зазначення у вироку обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинувачених.
Апеляційний суд визнав їх неприйнятними з тих підстав, що районним судом обґрунтовано зазначено у вироку докази, які в сукупності підтверджують встановлені судом обставини кримінального правопорушення та вину обвинувачених у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а тому зазначення у вироку, окремо, доказів, які підтверджують вину кожного з обвинувачених є зайвим. Згідно з обвинувальним актом, під час досудового розслідування не було встановлено обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинувачених, а також вказаних обставин не буловстановлено і під час судового розглядусудом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги захисника та, у відповідності до вимог статей 370, 419 КПК України, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив її без задоволення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд