Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 653/4444/17
провадження № 61-22580св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року у складі судді Крапівіна О. П. та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 27 травня 2016 року старшим державним виконавцем Генічеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Генічеський районний ВДВС ГТУЮ у Херсонській області) відкрито виконавче провадження. Підставою для відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. 26 лютого 2016 року про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 грошових коштів, який вчинений на підставі нотаріально посвідченого договору позики від 01 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_2 .
На час звернення до суду із цим позовом у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває справа за його позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, у разі його задоволення виконавчий напис, вчинений на підставі цього правочину має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги, зазначивши, що підставою визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є також порушення при його вчиненні Порядкувчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), оскільки у виконавчому написі не вказано строк за який проводиться стягнення.
З урахуванням викладеного, позивач просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. 26 лютого 2016 року № 54, таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом відповідно до вимог чинного законодавства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково послався на пункт 2 договору позики, на підставі якого вчинено виконавчий напис, а саме на строк з 01 квітня 2013 року до 01 квітня 2015 року, що є строком позики, а не строком стягнення. У виконавчому написі від 26 лютого 2016 року № 54 не вказано строк, за який провадиться стягнення, який має включати не лише строк позики, а також строк невиконання зобов`язання, впродовж якого нараховується пеня.
У січні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 01 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю., який зареєстрований в реєстрі за № 427, за умовами якого останній позичив у відповідача терміном з 01 квітня 2013 року до 01 квітня 2015 року включно, без сплати відсотків за користування, грошові кошти в сумі 156 000 грн, що в еквіваленті на день повернення боргу становило 19 300 дол. США.
Відповідно до пункту 5 договору позики сторони домовились про те, що у разі прострочення позичальником строку позичено суми грошових коштів позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,055 відсотків від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
Згідно з пунктом 8 договору позики сторони домовились про те, що факт як повного розрахунку, так і кожного часткового розрахунку між сторонами за договором, підтверджується нотаріально посвідченою заявою позикодавця.
Відповідно до виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. 26 лютого 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 54, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню невиплачені в строк на підставі договору позики від 01 квітня 2013 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. за реєстровим № 427 грошові кошти у розмірі: 525 318,98 грн - сума позики, строк повернення якої настав 01 квітня 2015 року, 95 346,90 грн - пеня, 7 100 грн - витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису, всього: 627 764,88 грн.
27 травня 2016 року на підставі виконавчого напису старшим державним виконавцем Генічеського районного ВДВС ГТУЮ у Херсонській області відкрито виконавче провадження.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та відшкодування моральної шкоди, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку.
Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах викладена у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).
За положеннями частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з пунктом 6.3 Порядку вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є недотримання визначеної Законом України "Про нотаріат" та Порядком процедури вчинення виконавчих написів. Тобто при оспорюванні виконавчих написів, позивачі звертаються з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню з тих підстав, що суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, пропущений строк вчинення виконавчого напису тощо.
Позивач не порушував питання щодо наявності хоча б однієї з вищевказаних підстав для визнання такого виконавчого напису недійсним згідно з вимогами Закону України "Про нотаріат".
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки ним не було доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав внаслідок виконання виконавчого напису, що є підставою для їх захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги про те, що у виконавчому написі не заначено строк, за який провадиться стягнення, в тому числі пені, є необґрунтованими, оскільки нотаріусом заначено, що виконавчий напис вчиняється на підставі договору позики від 01 квітня 2013 року строк повернення якої настав 01 квітня 2015 року. Пеня нарахована на підставі пункту 5 договору позики.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди зі встановленими фактичними обставинами в справі та стосуються переоцінки доказів. Ці доводи були предметом з`ясування в суді апеляційної інстанції.