Постанова
Іменем України
26 березня 2021 року
м. Київ
справа № 414/277/17
провадження № 61-2934св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 17 серпня 2018 року у складі судді Костроба Ю. Ю. та постанову Луганського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Яреська А. В., Дронської І. О., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 жовтня 1992 року до 04 лютого 2017 року. За час шлюбу придбали автомобіль марки ЗАЗ Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 . У березні 2016 року ОСОБА_6 припинив спільне проживання з ОСОБА_4, переїхавши до іншого помешкання. Вказаний автомобіль відповідач забрав.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1/2 частини вартості автомобіля марки ЗАЗ Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 60 000,00 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
Позов обґрунтований тим, що у шлюбі сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . На садибній ділянці за цією адресою подружжя збудувало гараж вартістю 15 000,00 грн та сарай вартістю 30 000,00 грн зі встановленими в них металевими дверима. Також на подвірʼї встановлено залізобетонний паркан з металопрофілю, вартість якого у 2008 році становила 5 600,00 грн та у 2015 році 1 050,00 грн. Тобто, подружжя поліпшило домогосподарство на загальну суму 51 650,00 грн. За час шлюбу сторони набули речі звичайної домашньої обстановки та вжитку на загальну суму 52 326,00 грн. У 2004 році ОСОБА_6 в рахунок заробітної плати в КСП "Шевченко" отримав трактор, модель Т-16, 1992 року випуску, вартість якого становить 40 000,00 грн. Також подружжя придбало скутер вартістю 7 000,00 грн та бензопилу вартістю 1 280,00 грн. За домовленістю сторін усе вказане спільне майно, окрім автомобіля марки ЗАЗ Lanos, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, залишено у постійному користуванні та розпорядженні ОСОБА_7 . Загальна вартість майна, яке перебуває у користуванні ОСОБА_7, становить 152 256,00 грн.
20 лютого 2017 року після розірвання шлюбу ОСОБА_6 продав вказаний транспортний засіб. Відповідно до звіту про оцінку автомобіля марки ЗАЗ Lanos, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, складеного суб`єктом оціночної діляності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, станом на 20 лютого 2017 року ринкова вартість вказаного автомобіля становила 103 850,00 грн.
З огляду на викладене, позивач зазначив, що загальна вартість спільного майна подружжя, з урахуванням вартості автомобіля, становить 256 106,00 грн та виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, вартість 1/2 частини спільного майна становить 128 053,00 грн. Отже, з урахуванням домовленостей між сторонами щодо спільного майна подружжя, вартість майна, що залишилося у користуванні та розпорядженні ОСОБА_7 не є меншою за ринкову вартість легкового автомобіля, реалізованого ОСОБА_3 .
З урахуванням уточнених позовних вимог просив поділити спільне майно подружжя таким чином: залишити у власності ОСОБА_4 гараж вартістю 15 000,00 грн, сарай - 30 000,00 грн, паркани - 1 710,00 грн, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також двері - 1 000,00 грн, котел КСТ-10 - 1 500,00 грн, водонагрівач - 1 750,00 грн, унітаз - 550,00 грн, водонапірні станції - 1 500,00 грн, труби та обладнання для водопроводу - 2 026,00 грн, кухонний меблевий гарнітур - 900,00 грн, газову плиту - 1 000,00 грн, мультиварку "Дельфа" - 650,00 грн, посуд - 3 000,00 грн, коврові доріжки - 1 000,00 грн, пилосос "Самсунг" - 380,00 грн, диван - 1 000,00 грн, крісло - 1 000,00 грн, двоспальне ліжко - 1 600,00 грн, дитячий меблевий гарнітур - 1 800,00 грн, холодильник "Снайге" - 2 500,00 грн, комп`ютер, монітор і принтер - 1 200,00 грн, ноутбук "Асус" - 2 500,00 грн, пральну машину "Самсунг" - 2 400,00 грн. телевізор "Самсунг" - 4 800,00 грн, телефон "Леново" - 820,75 грн, трактор, модель Т-16, 1992 року випуску - 38 000,00 грн, скутер - 3 700,00 грн, бензопилу - 800,00 грн, всього на суму 124 086,75 грн; залишити у власності та користуванні ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 103 850,00 грн, отримані ним від реалізації автомобіля ЗАЗ Lanos(седан), реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 17 серпня 2018 року, яке залишене без змін постановою Луганського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, первісний позов задовлено частково. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за частку у спільній сумісній власності подружжя у розмірі 31 388,15 грн. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 640,00 грн судових витрат. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_9 право власності на паркани вартістю 1 710,00 грн, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також вхідні двері - 1 000,00 грн, котел КСТ-10 -1 500,00 грн, водонагрівач - 1 750,00 грн, унітаз -550,00 грн, водонапірні станції -1 500,00 грн, труби та обладнання для водопроводу -2 026,00 грн, кухонний меблевий гарнітур -900,00 грн, газову плиту - 1 000,00 грн, мультиварку"Дельфа" - 650,00 грн, коврові доріжки -1 000,00 грн, пилосос "Самсунг" - 380,00 грн, диван - 1 000,00 грн, крісло -1 000,00 грн, двоспальне ліжко - 1 600,00 грн, дитячий меблевий гарнітур - 1 800,00 грн, холодильник "Снайге" -2 500,00 грн, комп`ютер, монітор і принтер -1 200,00 грн, ноутбук "Асус" - 2 500,00 грн, пральну машину "Самсунг" - 2 400,00 грн, телевізор "Самсунг" -4 800,00 грн, телефон "Леново" - 820,75 грн, трактор, модель Т-16, 1992 року випуску - 38 000,00 грн, скутер -3 700,00 грн, бензопилу - 800,00 грн, а всього на загальну суму - 124 086,75 грн. Залишено у власності та користуванні ОСОБА_5 грошові кошти, отримані ним від реалізації транспортного засобу ЗАЗ Ланос (седан), реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 69 431,52 грн.
Задовольнивши первісний та зустрічний позови частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що загальна вартість спільного майна подружжя ОСОБА_10 становить 214 949,79 грн, відповідно вартість 1/2 його частини становить 107 474,90 грн. Сторони визнали за ОСОБА_4 безспірне право власності на сумісне майно на суму 76 086,75 грн. Оскільки, автомобіль ЗАЗ Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, відчужено ОСОБА_3 за відсутності згоди ОСОБА_7 за ціною 138 863,04 грн та вказані кошти ОСОБА_3 отримав особисто, суди дійшли висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 31 388,15 грн у рахунок частки ОСОБА_7 у спільному майні подружжя, залишивши у власності ОСОБА_3 грошові кошти від продажу вказаного автомобіля у розмірі половини його вартості, тобто 69 431,52 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 17 серпня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у первісному позові та задоволенні зустрічного позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди неправильно визначили вартість спірного автомобіля, не надавши належної правової оцінки звіту про оцінку автомобіля марки ЗАЗ Ланос НОМЕР_1, складеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (далі - ФОП ОСОБА_8 ) 20 лютого 2017 року, згідно з яким вартість цього автомобіля становила 103 850,00 грн. Саме за цією ціною і був проданий автомобіль 21 лютого 2017 року.
Суди не обґрунтували чому при вирішенні спору вони виходили з вартості автомобіля 138 863,04 грн.
Суд апеляційної інстанції не дослідив усі доводи апеляційної скарги, допустивши формальний та поверхневий перегляд справи в апеляційному порядку.
Застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суди не встановили за які кошти придбано спірний автомобіль та чи має ОСОБА_4 право на 1/2 частину у вказаному майні. Вказані порушення призвели до того, що суд першої інстанції неправильно з`ясував ринкову вартість реалізованого автомобіля, отже, ухвалив незаконне та необґрунтоване судове рішення.
Також при визначенні загальної вартості спільного майна подружжя, суди не врахували вартість гаража у розмірі 15 000,00 грн, сараю у розмірі 30 000,00 грн, місцезнаходження яких за адресою: АДРЕСА_1, які подружжя ОСОБА_11 ʼянко побудували за час шлюбу, а також посуд - 3 000,00 грн.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не включивши сарай до об`єктів спільного майна подружжя, що враховується при поділі, керувався тим, що вказаний сарай є об`єктом самочинного будівництва та як об`єкт нерухомості не зареєстрований. З огляду на зміст статті 331 ЦК України об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Водночас суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. ОСОБА_4 не заперечувала факт існування вказаного сараю та вартість матеріалів, витрачених на його будівництво у розмірі 30 000,00 грн, однак суди не врахували вказаний об`єкт при вирішенні спору та поділі майна подружжя.
Також суди не врахували 1 975,25 грн, додатково витрачених ОСОБА_12 при погашенні кредитних зобов`язань з придбання телевізора "Самсунг" та телефона "Леново", загальна вартість яких становить 4 462,50 грн. Суди не застосували статті 61 та 65 СК України та не врахували, що при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сімʼї.
Отже, загальна вартість майна подружжя, що підлягає поділу становить 228 753,75 грн, а частки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у спільному майні становить по 114 376,88 грн. Вартість майна, яке фактично залишилося у власності ОСОБА_4, становить 124 903,75 грн, що є більше, ніж вартість автомобіля, проданого ОСОБА_12 за ціною 103 850,00 грн.
У резолютивній частині рішення суд першій інстанції вказав, що загальна вартість майна, яке залишається у власності ОСОБА_4, становить 124 086,75 грн. Суди неправильно визначили загальну вартість всього спільного майна подружжя, що підлягає поділу, і, відповідно, неправильно визначили вартість частки кожного з подружжя у спільному майні, що призвело до ухвалення неправильних та необґрунтованих рішень.
Також, взявши до уваги звіт про вартість спірного майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_13, суди не надали належної правової оцінки тому, що згідно з даними з реєстру атестованих судових експертів, у суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_13 не було повноважень на скадення звіту про визначення вартості майна, оскільки його свідоцтво недійсне з 2002 року.
Задовольнивши первісний позов частково, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у повному розмірі, що сплачено нею при зверненні до суду: 640,00 грн, а не пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, задовольнивши зустрічний позов частково, суд першої інстанції взагалі не стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 частину судового збору у розмірі 910,00 грн, сплачених ним при зверненні до суду із зустрічним позовом. Вказане свідчить про порушення судом першої інстанції статті 141 ЦПК України. Однак суд апеляційної інстанції не звернув на це увагу.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 03 жовтня 1992 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 26 січня 2017 року.
20 листопада 2003 року за договором дарування ОСОБА_14 подарував ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1, у переліку господарських будівель до якого вказаний гараж.
05 жовтня 2010 року згідно з договором купівлі-продажу № 314224-00947 подружжя придбало легковий автомобіль ЗАЗ Ланос (седан), реєстраційний номер НОМЕР_1 .
21 лютого 2017 року згідно з договором купівлі-продажу № 4441/2017/340360 вказаний автомобіль ОСОБА_6 продав без згоди ОСОБА_4 за ціною 138 863,04 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у зупиненні виконання рішення Кремінського районного суду Луганської області від 17 серпня 2018 року та постанови Луганського апеляційного суду від 09 січня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.
У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року зупинено виконання рішення Кремінського районного суду Луганської області від 17 серпня 2018 року та постанови Луганського апеляційного суду від 09 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 31 388,15 грн грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя до закінчення касаційного розгляду справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають у обох із подружжя, а тому якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19 дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно з частиною першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Верховний Суд зазначає, що за відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Системне тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третья статті 368 ЦК України.
Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили за чиї кошти придбано автомобіль ЗАЗ Ланос і чи має ОСОБА_4 право на 1/2 частини у вказаному майні.
Врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, та відсутність достатніх, належних та допустимих доказів зі сторони ОСОБА_5 стосовно її спростування, суди правильно виходили з того, що все майно набуте сторонами за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності.
Щодо доводів касаційної скарги та вирішення судами спору в частині поділу легкового автомобіля ЗАЗ Ланос (седан), реєстраційний номер НОМЕР_1, Верховний Суд зазначає таке.
Верховний Суд виходить з того, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18, Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № № 483/812/19, провадження № 61-20774св19.
Встановивши, що спірний транспортний засіб сторони придбали за час перебування у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_6 здійснив продаж зазначеного майна без повідомлення про це ОСОБА_7 та без отримання її згоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з урахуванням змісту позовних вимог, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу.
Визначаючи вартість вказаного автомобіля, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із суми 138 863,04 грн, за якою автомобіль продано за договором купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року № 4441/2017/340360. Також суди встановили, що саме такий розмір ринкової вартості транспортного засобу вказаний у висновку суб`єкта оціночної діяльності від 22 лютого 2017 року № 01/031.
ОСОБА_6 на спростування вказаного не надав доказів, тому обґрунтованими є висновки судів про визначення вартості вказаного автомобіля, виходячи із суми 138 863,04 грн, за якою його продано за договором купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року № 4441/2017/340360.
Отже, доводи касаційної скарги щодо помилково визначеної судами вартості автомобіля не заслуговують на увагу, оскільки суди виходили із суми, за якою автомобіль продано.
Суди встановили, що загальна вартість спільного майна подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 становить 214 949,76 грн (138 863,04 грн+76 086,75 грн), а вартість 1/2 частини кожного з подружжя становить 107 474,90 грн. Оскільки сторони визнали за ОСОБА_4 безспірне право власності на спільне майно на суму 76 086,75 грн, правильними є висновки судів, що з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 31 388,15 грн різниці між вартістю 1/2 частки ОСОБА_4 у спільному майні подружжя (107 474,90 грн) та вартістю майна, яке за згодою сторін залишилося у власності ОСОБА_4 (76 086,75 грн).
Верховний Суд бере до уваги доводи касаційної скарги, що у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначено, що за ОСОБА_4 визнано право власності на майно на загальну суму 124 086,75 грн. Водночас, суд першої інстанції навів перелік майна із зазначенням вартості кожного об`єкта на загальну суму 76 086,75 грн. Зазначення судом першої інстанції суми в розмірі 124 086,75 грн є опискою та не свідчить, що суд першої інстанції неправильно визначив вартість майна, право власності на яке визнано за ОСОБА_7, та відповідно не є підставою для скасування, може бути усунено судом шляхом виправлення описки відповідно до статті 269 ЦПК України.
Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції, пославшись на пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України зазначив, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. ОСОБА_6 не позбавлений права ініціювати перед судом першої інстанції це питання, звернувшись із заявою про ухвалення додаткового судового рішення.
Доводи касаційної скарги, що суди необґрунтовано не включили до спільного майна подружжя, вартість якого враховується при його поділі, вартість будівельних матеріалів на сарай у розмірі 30 000,00 грн Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Суд першої інстанції не включив вартість будівельних матеріалів на сарай до переліку майна, яке підлягає поділу з огляду на те, що вказане майно є самочинним будівництвом, реєстрацію права власності на яке у порядку встановленому законом не здійснено.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду України викладеними у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, провадження № 14-43цс20 у частині тлумачення норми частини першої статті 376, частини другої статті 376 ЦК України про те, що не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно зі статтями 364, 367 ЦК України - самочинно збудовані (конструйовані, переплановані) об`єкти.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК Українисамочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Відсутність дозволу на будівництво, проєкту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проєктній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146).
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 про визнання за ОСОБА_4 право власності на сарай, вартість витрачених матеріалів на спорудження якого становить 30 000,00 грн, оскільки вказаний сарай є самочинним будівництвом, а визнання права власності за особою на частину будівельних матеріалів, використаних подружжям в процесі будівництва незавершеного житлового будинку в порядку поділу майна подружжя, є законним, проте такі позовні вимоги не заявлялися.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховний Суд від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17, провадження № 61-45361св18, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, провадження № 61-39287св18.
Не включивши до складу майна, яке підлягає поділу гараж, який знаходиться у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з договором дарування від 20 листопада 2003 року, згідно з яким ОСОБА_14 подарував ОСОБА_7 будинок АДРЕСА_1, вказаний гараж входить до переліку господарських будівель домоволодіння за цією адресою, тому безпідставними є доводи касаційної скарги, що вказаний гараж побудовано подружжям за час шлюбу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції відмовив у включені посуду на суму 3 000,00 грн до складу спільного майна подружжя, що підлягає поділу, оскільки ОСОБА_3 не конкретизував, який саме посуд він просить залишити у власності ОСОБА_7 та не надав належних доказів про визначення його вартості.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами при поділі майна подружжя боргів подружжя, а саме додатково витрачених ОСОБА_3 1 975,25 грн при погашенні кредитних зобов`язань з придбання телевізора "Самсунг" та телефона "Леново", загальна вартість яких становить 4 462,50 грн є необгрунтованими, оскільки на такі підстави ОСОБА_3 не посилався.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що суди взявши до уваги звіт про вартість спірного майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_13, не надали належної правової оцінки тому, що згідно з даними з реєстру атестованих судових експертів, у суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_13 не було повноважень на скадення звіту про визначення вартості майна, оскільки його свідоцтво недійсне з 2002 року. Встановлено, що згідно з наказом Фонду державного майна України від 21 червня 2005 року № 1677 у зв`язку з отриманням ОСОБА_13 нового кваліфікаційного свідоцтва оцінювача від 12 лютого 2005 року МФ № 3071, виданого Фондом державного майна України і Українською комерційною школою анульовано свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 21 жовтня 2002 року № 3285, видане Фондом державного майна України ОСОБА_13 Наказано Департаменту оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності підготувати для підписання свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів ОСОБА_13 з урахуванням нового кваліфікаційного свідоцтва оцінювача і внести відповідні зміни до Державного реєстру оцінювачів.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.