Постанова
іменем України
23 березня 2021 року
м. Київ
справа №741/1001/19
провадження № 51-4767 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Єременка М.В.
захисника Суслікова Ю.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника Панасюка С.П. на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 31 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270200000069, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 31 липня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 березня 2019 року близько 12 години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на зупинці громадського транспорту, розташованій у с. Макіївка Носівського району Чернігівської області по вул. Новоселиця, поблизу господарства № 22, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово під час сварки з ОСОБА_2, умисно наніс останньому три удари кулаком в область голови, один удар кулаком та не менше чотирьох ударів ногами по тулубу, заподіявши потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть останнього.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) - у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що висновки щодо винуватості ОСОБА_1, викладені в судовому рішенні, ґрунтуються на показаннях свідків, які є суперечливі між собою, а також суперечать доказам, дослідженим під час судового розгляду. Також вказує, що протягом досудового розслідування та судового розгляду захисник Яременко М.М. належним чином не виконував своїх обов`язків, чим було порушено право ОСОБА_1 на захист. Зазначає, що після закінчення досудового розслідування, всупереч положенням ст. 290 КПК, обвинуваченому ОСОБА_1 лише формально було оголошено про можливість знайомитися із матеріалами кримінального провадження та речовими доказами. Крім того вказує, що частина записів судових засідань у суді першої інстанції, зокрема показання ОСОБА_1, мають погану якість, що, на його думку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Сусліков Ю.А. підтримав касаційну скаргу захисника Панасюка С.П. та просив її задовольнити.
Прокурор Єременко М.В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Суслікова Ю.А., прокурораЄременка М.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції, і фактично просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Водночас, твердження захисника про недоведеність вини ОСОБА_1 у заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, є безпідставними, оскільки протилежні висновки місцевого суду в цій частині ґрунтуються, відповідно до вимог ст. 370 КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені відповідними доказами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на показання свідка ОСОБА_3, надані в судовому засіданні, та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 11 червня 2019 року за його участю, де останній розповів і показав про те, як 26 березня 2019 року на зупинці громадського транспорту в с. Макіївка ОСОБА_1 вдарив в обличчя ОСОБА_2 ; свідка ОСОБА_4, який пояснював, що 26 березня 2019 року на зупинці громадського транспорту в с. Макіївці близько 12 години бачив обвинуваченого, котрий перебував у стані алкогольного сп`яніння, а також бачив і ОСОБА_2 ; свідка ОСОБА_5, надані в судовому засіданні, та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 11 червня 2019 року за його участю, де останній розповів і відтворив обставини 26 березня 2019 року, зокрема те, що на зупинці громадського транспорту в с. Макіївка він разом з ОСОБА_1 та іншими особами розпивали спиртні напої, пізніше підійшов ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в його присутності наніс кілька ударів руками в обличчя ОСОБА_2, а потім один-два удари по тілу, після чого вони попадали, далі їх розтягнули; свідка ОСОБА_6, який пояснював, що 26 березня 2019 року на зупинці громадського транспорту в с. Макіївка спостерігав факт побиття обвинуваченим потерпілого ОСОБА_2, в ході якого ОСОБА_1 наносив удари ОСОБА_7 в обличчя та навалювався на нього тілом, а також зазначав, що крім ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 ніхто удари не наносив.
До того ж, показання вказаних свідків суд першої інстанції визнав такими, що узгоджуються з іншими доказами, зібраними у справі.
Також висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 26 березня 2019 року, в ході якого була оглянута автобусна зупинка в с. Макіївка, де на середній частині лавки було виявлено труп ОСОБА_2 зі слідами тілесних ушкоджень на обличчі; протоколі огляду трупа ОСОБА_2 від 26 березня 2019 року, в ході якого у ОСОБА_2 виявлено синці на обличчі, залишки крові в носовій порожнині, синці на грудній клітині; протоколі огляду предмету від 27 березня 2019 року, під час якого проводився огляд одягу та взуття затриманого ОСОБА_1, який був вилучений; даних, які містяться у відеозаписі, зробленому ОСОБА_8 26 березня 2019 року та наданому ним добровільно на підставі письмової заяви; висновку експерта № 197 від 10 квітня 2019 року, відповідно до якого виявлена на бушлаті підозрюваного ОСОБА_1 кров може належати ОСОБА_2 .
Крім того, суд першої інстанції послався у вироку на дані висновку судово-медичного експерта № 78 від 26 березня 2019 року, в якому зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок гострої крововтрати, виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_2 є прижиттєвими, могли виникнути від ударів руками та ногами, внаслідок не менше семи травматичних дій, по механізму спричинення тілесні ушкодження були заподіяні внаслідок ударів тупим твердим предметом з обмеженою контактною поверхнею, тілесні ушкодження, які були заподіяні ОСОБА_2, не могли утворитися внаслідок одноразового падіння з положення стоячи і в подальшому травмування об твердий предмет з необмеженою поверхнею.
Вказаний висновок експерта суд визнав таким, що узгоджується із даними, отриманими під час проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_1, під час яких останній добровільно, в присутності свого захисника, без будь-якого примусу продемонстрував обстановку та механізм вчинення ним злочину, зокрема показував, що на зупинці зібралися він зі свідками у даній справі та загиблим ОСОБА_2, розпивали спиртні напої, потім у нього з ОСОБА_2 виник конфлікт і він ударив ОСОБА_2 кулаком в обличчя, той впав, а він наніс ОСОБА_2 три удари кулаком в грудну клітку, потім чотири рази вдарив ногою по животу, після чого ОСОБА_2 піднявся і ліг на лавку, а він пішов додому.
Судом першої інстанції, а в подальшому й апеляційним судом ретельно перевірялись доводи захисника про ненанесення обвинуваченим потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього, і причетність до цього іншої особи та не знайшли свого підтвердження. При цьому суди вважали таку позицію захисту суб`єктивною, спрямованою на уникнення відповідальності за вчинення тяжкого злочину, адже ОСОБА_1 в суді не заперечував, що він ударив ОСОБА_2 в область голови, і хоча він стверджував, що наніс лише один удар, таке твердження спростовується показаннями всіх свідків, які були безпосередніми очевидцями події.
При цьому суд першої інстанції надав оцінку розбіжностям у показаннях свідків щодо точної кількості ударів, нанесених ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_9, та їх локалізації, обґрунтувавши це станом алкогольного сп`яніння безпосередніх очевидців події. Водночас, у вироку також зазначено, що підстав не довіряти цим показанням не має, а з таким висновком погодилась і колегія суддів апеляційного суду.
Також суд першої інстанції, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1, послався у вироку на протоколи негласних слідчих (розшукових) дій від 27 травня 2019 року, з яких убачається, що свідки ОСОБА_6, ОСОБА_3 розповідали про обставини скоєння злочину, називали особу, яка його скоїла, - ОСОБА_1 та спосіб скоєння злочину; і сам ОСОБА_1 також не заперечував, що наніс тілесні ушкодження ОСОБА_2, від яких той помер.
Усі вказані докази, покладені в основу судового рішення, є належними і допустимими та разом з іншими доказами повністю викривають ОСОБА_1 в інкримінованих йому діях.
До того ж, суд першої інстанції дав оцінку належності показань потерпілої ОСОБА_10, наданим в судовому засіданні, зазначивши при цьому, що її показання не виправдовують ОСОБА_1, оскільки потерпіла очевидцем події не була і твердої упевненості в невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину не заявляла, а лише переказувала чужі чутки щодо злочину.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження засудженому ОСОБА_1 та захиснику Яременко М.М. 18 червня 2019 року в порядку ст. 290 КПК були відкриті матеріали досудового розслідування № 12019270200000069 в підшитому і пронумерованому стані, з якими вони ознайомилися в повному обсязі, про що свідчать власноручно зроблені записи в протоколі ознайомлення обвинуваченим і захисником.
За вказаних обставин доводи захисника про неознайомлення засудженого з матеріалами кримінального провадження та речовими доказами після закінчення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК є безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам справи.
Також є безпідставними доводи захисника про неналежне виконання адвокатом Яременко М.М. своїх обов`язків протягом досудового розслідування та в суді першої інстанції, чим, на його думку, було порушено право ОСОБА_1 на захист.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що дорученням про надання безоплатної вторинної допомоги від 26 березня 2019 року № 025-0000414 Регіональним центром з надання безоплатної вторинної допомоги у Київській області було призначено адвоката Яременка М.М. для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1, який ознайомлювався з матеріалами справи, брав участь в судових засіданнях у суді першої інстанції, а також подавав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
Крім того, як убачається із звукозаписів судових засідань у суді першої інстанції, захисник Яременко М.М. заявляв клопотання, задавав питання свідкам, обґрунтовано висловлював свою позицію під час виступу в судових дебатах, що свідчить про його активну участь у судовому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .
Поряд з тим, у ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції засуджений не ставив питання про заміну захисника Яременка М.М. та не висловлював жодних зауважень щодо неналежності здійснення ним його захисту.
На думку колегії суддів касаційної інстанції, в матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що захист засудженого в кримінальному провадженні у суді першої інстанції здійснювався неналежно чи некомпетентною особою, а те, що адвокат Яременко М.М. не відкрив адвокату Панасюку С.П. адвокатського досьє стосовно цієї справи, саме по собі ще не вказує на порушення права на захист ОСОБА_1 .
Доводи ж захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку тим, що звукозапис судового засідання від 28 листопада 2019 року в частині показань ОСОБА_1 виготовлений у поганій якості, не вказують на наявність безумовної підстави для скасування вироку суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, ч. 4 ст. 107 КПК передбачено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов`язковим, крім випадків, визначених у цій нормі.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню унаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі ст. 412 КПК невід`ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесуального закону" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань чи їх частин може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на цю обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення.
Водночас, у цій справі сторона захисту ні в касаційній скарзі, ні під час апеляційного розгляду не вказала, яким чином погана якість звукозапису судового засідання від 28 листопада 2019 року в частині показань ОСОБА_1 вплинула на законність та обґрунтованість судових рішень і вирішення справи по суті.
Перевіркою ж матеріалів кримінального провадження встановлено, що на технічному носії інформації є звукозапис судового засідання суду першої інстанції від 28 листопада 2019 року, на якому містяться, зокрема показання ОСОБА_1 . При цьому в матеріалах провадження також наявний журнал судового засідання від вказаної дати, в якому відображено хід судового розгляду.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів касаційної інстанції, у даному кримінальному провадженні погана якість запису в деяких місцях окремого судового засідання не дорівнює порушенню, передбаченому п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, навівши докладні мотиви й підстави ухваленого рішення, з якими погоджується й колегія суддів касаційної інстанції та не вбачає підстав для закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Так, окрім вже зазначеного у цій постанові, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи захисника щодо суперечностей між показаннями свідків, зазначеними в протоколах слідчих дій, і показаннями цих свідків, наданими в судовому засіданні, та обґрунтовано їх відхилив, посилаючись при цьому на
ст. 95 КПК, відповідно до вимог якої суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку ст. 225 КПК.
Також колегія суддів апеляційної інстанції наголосила щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК, при цьому зазначивши, що наносячи удари, обвинувачений не міг не усвідомлювати, що удари наносить в життєво важливі органи, та наслідки своїх дій або припускати їх настання, оскільки відповідно до висновку експерта № 174 від 11 квітня 2019 року на час правопорушення ОСОБА_1 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
Таким чином, касаційну скаргу захисника Панасюка С.П. необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд