ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 751/2358/20
провадження № 51-6211км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Вус С. М., Єремейчука С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, яку постановлено в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270010008382, за обвинуваченням,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), без зареєстрованого місця проживання, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2020 року за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до остаточного покарання, на підставі ст. 71 цього Кодексу, у виді позбавлення волі на строк 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2020 року, остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, у нічний час в період із 28 грудня 2019 року по 26 лютого 2020 року, перебуваючи у м. Чернігові, діючи повторно, шляхом відкривання кришки копотів та дверцят автомобілів, а також розбиваючи скло дверцят цих автоматів, вчинив 14 епізодів таємного викрадення чужого майна (акумуляторні батареї, автомагнітоли інші особисті речі потерпілих, що перебували в автомобілях), заподіявши тим самим потерпілим матеріальної шкоди, а саме ОСОБА_2 - на загальну суму 3264 грн; ОСОБА_3 - на загальну суму 5226,34 грн; ОСОБА_4 - на загальну суму 480 грн; ОСОБА_5 - на загальну суму 2570 грн; ОСОБА_6 - на загальну суму 1320 грн; ОСОБА_7 - на загальну суму 800 грн; ОСОБА_8 - на загальну суму 1629 грн; ОСОБА_9 - на загальну суму 5264 грн; ОСОБА_10 - на загальну суму 3442,02 грн; ОСОБА_11 - на загальну суму 1120 грн; ОСОБА_12 - на загальну суму 2814,27 грн; ОСОБА_13 - на загальну суму 1903 грн; ОСОБА_14 - на загальну суму 1216 грн; ОСОБА_15 - на загальну суму 3716,73 грн.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін, а апеляційні скарги захисника Костюка О. П. та заступника прокурора Чернігівської області - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, зводиться до вказівок на те, що апеляційний суд усупереч статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не дав відповіді на доводи прокурора щодо не врахування тяжкості вчинених ОСОБА_1 правопорушень, їх кількості та вартості викраденого майна, наявності негативних даних про особу засудженого та необхідності досягнення превентивної мети покарання.
Як вважає прокурор апеляційний суд залишив поза увагою підвищену суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_1 кримінальних правопорушень та не обґрунтував того, як за вчинення засудженим 14 епізодів таємного викрадення майна, загальною вартістю 35 000 грн, буде достатнім призначене останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Також поза увагою цього суду залишилися негативні дані про особу ОСОБА_1, а саме те, що він періодично вчиняє умисні кримінальні правопорушення, за що вже 6 разів був притягнутий до кримінальної відповідальності, відсутність у нього сталих соціальність зв`язків та роботи. Вказане, на думку сторони обвинувачення, свідчить про суспільну небезпеку засудженого, нехтування нормами закону, небажання ставати на шлях виправлення і здобувати засоби до існування законним шляхом.
Крім того, апеляційним судом не враховано те, що застосування до ОСОБА_1 за попередніми вироками (від 28 жовтня 2003 року, 08 грудня 2010 року та 20 квітня 2018 року) остаточних покарань майже у мінімальних розмірах не виконали превентивну функцію покарання і призвели до того, що засуджений звільняючись з місць позбавлення волі знову вчиняв кримінальні правопорушення.
На думку сторони обвинувачення, покарання призначене ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 50, 65 КК не є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.
Захисник Костюк О. П. подав до Верховного Суду клопотання, в якому просить касаційний розгляд кримінального провадження провести за його відсутності.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
Доводи сторони обвинувачення про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через м`якість, Верховний Суд вважає необґрунтованими.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК передбачає вирішення судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_1 покарання врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення (нетяжким), дані про його особу, який раніше був судимий, не працює, неодружений, утриманців не має, на обліку у психіатра не перебуває, з 10 вересня 2003 року звертається за медичною допомогою у наркологічне відділення ЧОПНЛ з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів і алкоголю, синдром залежності, перебуває на обліку в Чернігівській міській медичній частині з приводу ВІЛ-інфекції, клінічна стадія 2, безсимптомний перебіг, отримує пожиттєво антиретровірусну терапію та періодично проходить курси амбулаторного лікування, потребує періодичних обстежень та диспансерного нагляду лікаря-інфекціоніста та лікаря-терпапевта. Звернув увагу суд і на конкретні обставини справи, а саме на кількість епізодів злочинної діяльності засудженого, обсяг та вартість викраденого майна, характер і спосіб вчинення кримінальних правопорушень. При цьому місцевий суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину обставинами, що пом`якшують засудженому покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено, визначивши остаточний вид і розмір на підставі ч. 4 ст. 70 КК. На обґрунтування свого рішення місцевий суд навів у вироку відповідні мотиви.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема, заступник прокурора Чернігівської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженому за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2020 року, остаточно ОСОБА_1 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, перевірив усі посилання й доводи, викладені заступником прокурором в апеляційній скарзі, щодо м`якості призначеного засудженому покарання і, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи і підстави для прийняття такого рішення.
Зокрема, апеляційний суд, мотивував свій висновок тим, що позбавлення волі за санкцією статті за якою засуджено ОСОБА_1 є найсуворішим видом покарання, а три роки за санкцією статті, яка інкримінується останньому - є більш наближеною до максимальної міри покарання. Також цей суд вказав, що при загальному розмірі викраденого майна майже на 35 000 грн, цивільні позови ніким з потерпілих заявлено не було. Разом з тим, значна частина викрадених речей, завдяки зізнанню засудженого, була повернута потерпілим.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навів.
На думку Верховного Суду, за обставин цього кримінального провадження (наявності пом`якшуючих засудженого покарання обставин - щирого каяття і активного сприяння у розкритті злочинів, за відсутності обставин, що його обтяжує, а також з урахуванням хвороби засудженого) судами ОСОБА_1 призначено законне, справедливе та співмірне характеру вчинених ним дій покарання, а тому Суд не вбачає підстав уважати таке покарання явно несправедливим через м`якість. Такі висновки судів попередніх інстанцій достатнім чином мотивовані, а касаційна скарга сторони обвинувачення не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу.
Отже, з урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає правилам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.