Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 521/6094/19
провадження № 61-15297св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року у складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У квітні 2019 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що вона та її син вже тривалий час проживають на території України, мають посвідки на постійне проживання. Син - ОСОБА_5, який закінчує навчання у вищому навчальному закладі 30 червня 2019 року, має намір набути громадянство України. Проте, при зверненні до Малиновського районного відділу ДМС України в Одеській області з вказаного приводу, заявнику було відмовлено та надано письмове роз`яснення від 24 травня 2019 року № 5114/1-406 щодо здійснення процедури набуття громадянства, складовою частиною якої є звернення до суду з відповідною заявою.
Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_3 просила суд встановити факт, що ОСОБА_6, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2, який є рідним дідом ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, постійно проживав на території України до 24 серпня 1991 року, а саме з 05 червня 1989 року до моменту його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року заяву ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, задоволено.
Встановлено юридичний факт, що батько ОСОБА_7 - ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, який є рідним дідом ОСОБА_4, постійно проживав на території України до 24 серпня 1991 року, а саме з 05 червня 1989 року до моменту смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник довела свої вимоги, при цьому встановити факт постійного проживання її батька на території України, у період з 05 червня 1989 року по день смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2, позасудовим шляхом неможливо, а даний факт для заявника має юридичне значення і необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням її сином.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року - без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, наявні докази та надавши їм відповідну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_7 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ГУ ДМС України в Одеській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" громадянство України за територіальним походженням набувається особами, які самі чи хоча б один з їх батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука, народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правоноступництво України". Враховуючи викладене, заявник може звернутися до органів ДМС України з заявою про набуття громадянства України, однак заявник не зверталася з відповідною заявою до органів ДМС України, а тому звернення до суду з цією заявою є передчасним.
Вказує, що судами не враховано, що не можуть бути встановленні у судовому порядку факти, зокрема, належності до певної національності, набуття громадянства України громадянином іншої держави.
Вважає, що у цій справі наявний спір про право, оскільки ГУ ДМС України в Одеській області заперечує щодо встановлення факту постійного проживання батька заявника на законних підставах на території України у визначений нею період.
Відзив на касаційну скаргу до суду подано не було.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянка Республіки Молдови (паспорт НОМЕР_1 від 04 червня 2010 року), згідно з посвідкою на постійне проживання від 03 січня 2012 року № НОМЕР_2, мешкає на території України в м. Одесі та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом із заявником за вказаною адресою зареєстрований її син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянин Республіки Молдови (паспорт НОМЕР_3 від 21 квітня 2016 року), згідно з посвідкою на постійне проживання від 24 жовтня 2018 року НОМЕР_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 08 червня 2001 року, актовий запис № 498, виданого відділом РАЦС м. Тирасполь (Республіка Молдова), батьками ОСОБА_4 вказано: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Згідно з виписки з актового запису про шлюб, виданої Тираспольським міським відділом РАГС, 25 травня 1986 року ОСОБА_10 одружилася з ОСОБА_11, актовий запис № 21 та здобула післяшлюбне прізвище " ОСОБА_12". Шлюб було розірвано 10 серпня 1998 року на підставі рішення суду м. Тирасполь (Республіка Молдова) від 28 липня 1998 року та проведено актовий запис про розірвання шлюбу від 10 серпня 1998 року № 619. Після розірвання шлюбу заявник залишила прізвище " ОСОБА_12".
З огляду на свідоцтво про шлюб від 10 вересня 1999 року, актовий запис № 767, видане Тираспольським міським відділом РАГС, ОСОБА_13 у шлюбі з ОСОБА_14 набула прізвище " ОСОБА_15".
Отже, ОСОБА_3 є рідною дочкою ОСОБА_6 .
З огляду на відповіді Державного закладу "Спеціалізований санаторій (спеціальний) "Приморський" Міністерства охорони здоров`я України від 25 квітня 2019 року № 01/1-24-58, отриману Малиновським районним судом м. Одеси 11 травня 2019 року за вхідним № 21852, на підставі ухвали суду про витребування доказів від 15 квітня 2019 року, ОСОБА_6 з 05 червня 1989 року був прийнятий на посаду лікаря-фтизіатра та 15 жовтня 1992 року був виключений зі штату санаторію у зв`язку зі смертю.
Відповідно до свідоцтва про смерть від 25 жовтня 1992 року, актовий запис № 37, зроблений Виконавчим комітетом Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району, Одеської області (виданого повторно 16 жовтня 2008 року відділом РАЦС по Білгород-Дністровському району Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області), ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Курортному, Білгород-Дністровського району, Одеської області у віці 70 років.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 та від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законом передбачена можливість встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти постійного проживання на території України, що можуть мати значення для виникнення права особи на набуття громадянства України.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, відповідно до яких громадянами України є громадяни колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР), які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Згідно з пунктом 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а", "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Пунктом 22 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року, встановлювалися вимоги щодо прописки громадян СРСР за місцем проживання громадян, що мали паспорти - по паспортам, а тих, що прибули на тимчасове проживання з одної місцевості у іншу на строк більше ніж півтора місяці, прописувалися тимчасово. Зазначеним пунктом Положення також встановлювалися обмеження у праві громадян на прописку за місцем проживання в разі відсутності в паспорті громадянина відмітки про виписку. Такі громадяни не підлягали прописці.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Задовольняючи заяву Сакари С. в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи та поданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявник довела обставини, на які посилалася. При цьому встановити факт постійного проживання її батька на території України, у період з 05 червня 1989 року по день смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2, позасудовим шляхом неможливо, а даний факт для заявника має юридичне значення і необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням її сином.
Доводи ГУ ДМС України в Одеській області про наявність спору про право, що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження, є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 звернулася до суду саме з метою встановлення факту постійного проживання її батька на території України у період з 05 червня 1989 року по 25 жовтня 1992 року. При розгляді справи судом не вирішувалося питання щодо наявності або відсутності у ОСОБА_7 чи її сина права на набуття громадянства України, а лише в межах заявлених вимог здійснювалась оцінка доводів сторін та доказів щодо постійного проживання батька заявника на території України у зазначений нею період.
Суд першої інстанції правильно вказав, що ухвалення рішення про встановлення факту постійного проживання батька заявника - ОСОБА_6, на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття сином заявника громадянства України. Встановлення вказаного факту є лише одним з чинників, потрібних для отримання ним громадянства України.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник не зверталася з відповідною заявою до органів ДМС України про набуття громадянства України, а тому звернення до суду із цією заявою є передчасним, не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 з метою набуття громадянства її сином зверталася до Малиновського районного відділу головного управління ДМС України в Одеській області, але отримала письмове роз`яснення від 24 травня 2019 року № 5114/1-406 щодо здійснення процедури набуття громадянства, складовою частиною якої є звернення до суду з відповідною заявою.
Оскільки законом не визначено іншого, окрім судового порядку встановлення факту постійного проживання на території України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_7, у зв`язку з визнанням їх доведеними.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послалося ГУ ДМС України в Одеській області у касаційній скарзі, а саме, викладеним у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц та від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, оскільки в цих справах були встановлені різні фактичні обставини.
При цьому, Верховний Суд враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,