Постанова
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 338/158/19
провадження № 61-11548св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі судді Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У грудні 2020 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 за допомогою системи "Електронний суд" подав заяву про перегляд за нововиявленими або виключними обставинами рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими або виключними обставинами рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, повернуто заявникові.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху і надано строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня її отримання.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків апеляційної скарги, встановлений ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2021 року, який не може перевищувати десяти днів з дня її отримання.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2020 року визнано неподаною та повернуто.
Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її заявнику, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме: не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 454,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення його апеляційної скарги, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги, не врахувавши його майновий стан.
Доводи інших учасників справи
04 березня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
03 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України).
Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.
Відповідно до положень частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з частиною шостою статті 357 ЦПК України, питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" та частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20)
Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Визначеннясудом майнового станусторони єоціночним ізалежить віддоказів, якимиобґрунтовується рівеньїї майновогостану.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду фізичною особою ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (454,00 грн).
ОСОБА_2 у поданих до апеляційного суду клопотаннях про звільнення від сплати судового збору посилався на тяжкий матеріальний стан, відсутність можливості сплатити судовий збір, а також на те, що розмір судового збору перевищує 5% його річного доходу за попередній рік.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правові підстави можливості звільнення від сплати судового збору, зазначив, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору у встановлених законодавством порядку та розмірі, а надані ним електронні відповіді на запит про відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків не містять інформації щодо його незадовільного майнового стану.
При цьому, апеляційний суд вказав, що будь-яких інших доказів на підтвердження незадовільного майнового стану (розміру реального доходу, наявності заробітної плати, прибутку, рухомого /нерухомого майна тощо), що могли слугувати підставою для звільнення від сплати судового збору, апелянтом також не надано.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 не виконав вимоги ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України та частини другої статті 357 ЦПК України.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права.
Також колегія суддів враховує, що визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 не є позбавленням його права доступу до суду у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вказане не перешкоджає повторному зверненню заявника з апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.