Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 639/5311/18
провадження № 61-18793св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2016 року між ОСОБА_1 (інвестором) і ОСОБА_2 (виконавцем) укладено інвестиційний договір, згідно з яким об`єктом інвестування є: приміщення, яке знаходиться у в орендному користуванні сторін договору, за адресою: АДРЕСА_1, та підприємницька діяльність, яка має здійснюватися виконавцем або ТОВ "Спалах ЮА" у орендованому приміщенні.
Розділом 3 інвестиційного договору визначено порядок виконання договору. Зокрема, пунктом 3.7 вказаного договору передбачено, що після повернення в якості доходу еквіваленту 72 000,00 дол. США (у разі повернення вказаної суми протягом одного року) доля інвестора в отримані доходу стає 50 %. Таким чином, після настання певної події (отримання доходу у розмірі еквіваленту 72 000,00 дол. США) інвестор має право отримувати 50 % доходу від об`єкту інвестування. У випадку, якщо інвестор не отримав за перший рік у якості доходу еквіваленту 72 000,00 дол. США, зобов`язання виконавця переноситься на другий рік дії договору. В такому випадку виконавець зобов`язаний повернути еквівалент 84 000,00 дол. США. У випадку, якщо інвестор не отримав за перший та другий рік у якості доходу еквівалент 84 000,00 дол. США, зобов`язання виконавця переноситься на третій рік дії договору. В такому випадку виконавець зобов`язаний повернути еквівалент 96 000,00 дол. США.
Позивач зазначав, що він як інвестор свої зобов`язання за договором виконав повністю, передавши кошти ОСОБА_2, про що свідчить розписка від 24 квітня 2016 року. Відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаним договором не виконав.
ОСОБА_2 на третьому році дії інвестиційного договору не повернув та не бажає повертати кошти згідно з умовами інвестиційного договору.
Крім того, позивач посилався на пункти 4.5.2, 5.1.6 інвестиційного договору, відповідно до яких: виконавець зобов`язався своєчасно (негайно після отримання) виплачувати інвестору щомісячно дохід розумінні цього договору; інвестор має право повернути інвестовану частку на умовах цього договору у випадках, викладених у пунктах 3.7., 6.3., 6.4 договору.
ОСОБА_1 зазначав, що 23 серпня 2018 року він направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів, що підтверджується відповідною квитанцією. Проте вказував, що відповіді на вимогу не отримав, кошти відповідач йому не повернув.
Станом на 05 вересня 2018 року за курсом Національного банку України, 96 000,00 дол. США еквівалентно 2 755 327,33 грн.
Крім того, позивач зазначав, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки нормальний уклад його життя був порушений, він був змушений обмежувати себе у звичайному проведені відпочинку та відновленні здоров`я, знаходився у край пригніченому стані внаслідок сильних душевних хвилювань.
З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 :
кошти у розмірі 2 556 172,80 грн;
моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн;
судовий збір у розмірі 8 810,00 грн та витрати на правову допомогу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за інвестиційним договором від 23 квітня 2016 року у розмірі 2 564 080,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 лютого 2019 року виправлено описку в рішенні Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 лютого 2019 року. Зазначено в абзаці другому резолютивної частини рішення, суму яка підлягає стягненню з відповідача як "2 564 050,00 грн. (два мільйони п`ятсот шістдесят чотири тисячі п`ятдесят гривень 00 копійок)".
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 10 квітня 2019 року виправлено описку в повному тексті рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 лютого 2019 року. Доповнено резолютивну частину рішення третім абзацом у наступній редакції: "У задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити".
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачу (інвестору) протягом двох років не було повернуто у якості доходу еквівалент 72 000,00 дол. США, то він має право на повернення 96 000,00 дол. США. Враховуючи, що відповідач повернув позивачу 1 000,00 дол. США, та розрахувавши суму еквівалентну 95 000,00 дол. США станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом Національного банку України, суд стягнув на користь позивача 2 564 050,00 грн. У стягненні моральної шкоди суд відмовив у зв`язку із недоведеністю цих вимог.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог та стягнутого судового збору скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.
Відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за інвестиційним договором від 23 квітня 2016 року у розмірі 2 556 172,80 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 12 750,00 грн.
Апеляційний суд вважав, що з аналізу умов інвестиційного договору необхідно дійти висновку, що інвестовані ОСОБА_1 кошти повертаються інвестору у вигляді отримання частки доходів, які отримує виконавець від підприємницької діяльності на об`єкті інвестування, за вирахуванням витрат, що несе виконавець при проведенні підприємницької діяльності в порядку, передбаченому пунктом 3.7 договору. Пунктом 1.3 інвестиційного договору передбачено, що виконавець ( ОСОБА_2 ) - це особа, що здійснює підприємницьку діяльність на об`єкту інвестування або залучає третіх осіб за обов`язковою згодою інвестора за цим договором - ОСОБА_1 . Сторони не займаються підприємницькою діяльністю та не зареєстровані у встановленому законом порядку як фізичні особи - підприємці. Матеріали справи також не містять доказів того, що між сторонами були досягнуті додаткові домовленості (угоди) щодо надання інвестором згоди на залучення виконавцем третіх осіб. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 (інвестор) не надав належних та допустимих доказів того, що саме на третьому році дії інвестиційного договору, ОСОБА_2 (виконавець) від підприємницької діяльності на об`єкті інвестування отримав дохід у розмірі 96 000,00 дол. США.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи апеляційний суд був необ`єктивним, оцінка наявних у матеріалах справи проведена односторонньо та неповно, висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги лише доводи відповідача, проте докази та пояснення надані позивачем та його представниками проігнорував.
Відповідач не заперечував, що сторони укладали інвестиційний договір. 25 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 1 000,00 дол. США за інвестиційним договором від 23 квітня 2016 року згідно з пунктом 3.7 договору, що підтверджується відповідною розпискою. Вказана розписка свідчить про те, що ОСОБА_2 визнає умови договору.
Відповідач свої зобов`язання за інвестиційним договором не виконав, врегулювати спір шляхом переговорів сторонам не вдалося, а тому позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення недоотриманого доходу за інвестиційним договором.
Суд апеляційної інстанції самостійно розтлумачив положення договору, незважаючи на те, що сторони є вільними при укладенні договору і не потребували тлумачення умов договору, зокрема тих, що встановлюють порядок виконання договору.
Апеляційний суд під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував, що позивач виконав усі умови договору інвестування, а своїм рішенням суд позбавив позивача права на отримання коштів.
Позивач зазначає, що зобов`язання щодо повернення 96 000,00 дол. США виникає у виконавця з моменту не отримання інвестором доходу за перший та другий рік в еквіваленті 84 000,00 дол. США, а не зі спливом трьох років.
У жодному нормативному акті не вказано, що суб`єкти інвестиційної діяльності обов`язково повинні бути суб`єктами підприємницької діяльності. Проте суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та вказав, що сторони не є суб`єктами підприємницької діяльності.
Відповідач з часу укладення інвестиційного договору не повідомляв позивача про складнощі у виконанні умов договору. При цьому, ОСОБА_2 ігнорував звернення позивача.
Суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на позивача обов`язок доведення факту отримання відповідачем доходу від інвестованих коштів. Разом з цим, ні відповідач, ні його представник не надали суду жодного доказу щодо відсутності доходу відповідача та підтвердження куди саме були витрачені отримані від позивача кошти.
ОСОБА_1 наголошує, що відповідач отримував дохід від інвестованих коштів, оскільки про це свідчать численні публікації у засобах масової інформації.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 13 січня 2020 року про виправлення описки, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди встановили, що 23 квітня 2016 року між ОСОБА_1 (інвестор) та ОСОБА_2 (виконавець) укладено інвестиційний договір.
У пункті 1.1 договору сторони визначили, що об`єктом інвестування є:
приміщення, яке знаходиться у в орендному користуванні сторін договору, за адресою: АДРЕСА_1 ;
підприємницька діяльність, яка має здійснюватися виконавцем або ТОВ "Спалах ЮА" (директором якого є виконавець) на орендованому приміщенні.
Відповідно до розписки від 24 квітня 2016 року (дослівно): " ОСОБА_4, паспорт НОМЕР_1, директор ООО "Спала ЮА", в присутствии ОСОБА_5, получил от ОСОБА_6 60 000 $ (шестьдесят тысяч долларов США) в счет инвестиционного договора по развитию филиала "Спалах" г. Днепропетровск.
24.04.2016 (підпис) ОСОБА_7 .
Возврат средств по условиям инвестиционного договора 23.04.2016.
24.04.2016 (підпис) ОСОБА_7".
При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з урахуванням умов договору від 23 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_6 (інвестором) і ОСОБА_2 (виконавцем), та того, що позивачу протягом двох років не було повернуто у якості доходу еквівалент 72 000,00 дол. США, то він має право на повернення 96 000,00 дол. США. і відповідач повернув позивачу 1 000,00 дол. США, розрахувавши суму еквівалентну 95 000,00 дол. США станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом Національного банку України, суд стягнув на користь позивача 2 564 050,00 грн.
При скасуванні рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанцій вказав, що відповідно до умов інвестиційного договору інвестовані ОСОБА_6 кошти повертаються інвестору у вигляді отримання частки доходів, які отримує виконавець від підприємницької діяльності на об`єкті інвестування, за вирахуванням витрат, що несе виконавець при проведенні підприємницької діяльності в порядку, передбаченому пунктом 3.7 договору. Оскільки ОСОБА_6 (інвестор) не надав належних та допустимих доказів того, що саме на третьому році дії інвестиційного договору, ОСОБА_2 (виконавець) від підприємницької діяльності на об`єкті інвестування отримав дохід у розмірі 96 000,00 дол. США, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками судів з таких підстав.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладених у постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17) зроблено висновок по застосуванню статті
6 ЦК України та вказано, що "сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд".
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
(2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;
(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
сторони уклали між собою інвестиційний договір від 23 квітня 2016 року (а. с. 14-16), а відповідач видав позивачу розписку про отримання від нього 60 000,00 дол. США (а. с. 17);
у пункті 5.1.6 вказаного договору передбачено, інвестор має право повернути інвестовану частку на умовах цього договору у випадках, викладених у пунктах 3.7., 6.3., 6.4 договору (а. с. 15).
у пункті 3.7 договору вказано, що після повернення в якості доходу еквіваленту 72 000,00 дол. США (у разі повернення вказаної суми протягом одного року) доля інвестора в отримані доходу стає 50 %. Таким чином, після настання певної події (отримання доходу у розмірі еквіваленту 72 000,00 дол. США) інвестор має право отримувати 50 % доходу від об`єкту інвестування. У випадку, якщо інвестор не отримав за перший рік у якості доходу еквіваленту 72 000,00 дол. США, зобов`язання виконавця переноситься на другий рік дії договору. В такому випадку виконавець зобов`язаний повернути еквівалент 84 000,00 дол. США. У випадку, якщо інвестор не отримав за перший та другий рік у якості доходу еквівалент 84 000,00 дол. США, зобов`язання виконавця переноситься на третій рік дії договору. В такому випадку виконавець зобов`язаний повернути еквівалент 96 000,00 дол. США (а. с.14-15);
пунктами 6.3, 6.4 договору інвестор має право достроково розірвати договір, письмово повідомивши виконавця за 30 календарних днів. У цьому випадку (якщо виконавець не скористається правом, викладеним у пункті 6.5) виконавець зобов`язаний реалізувати у 50-денний строк майно, що знаходиться на об`єкті інвестування та розподілити його відповідно до частки, викладеної у пункті 4.2 цього договору. Виконавець має право достроково розірвати, цей договір тільки за згоди інвестора (а. с. 15 зворот);
у позовній заяві ОСОБА_6 посилався як на пункт 3.7 договору (а. с. 3), так і на пункт 5.1.6 договору (а. с. 5). Крім того, позивач зазначав, що 23 серпня 2018 року він направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів, що, на його думку, підтверджується квитанцією ПАТ "Укрпошта" від 23 серпня 2018 року (а. с. 23);
в справі відсутня вимога про повернення коштів.
За таких обставин, суди:
не врахували, що умови договору від 23 квітня 2016 року, який укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, передбачають можливість отримання інвестором як доходу відповідно до пункту 3.7 договору, так і повернення частки на підставі пункту 5.1.6 договору;
вказаним обставинам оцінки не надали, не звернули увагу, що фактично позовні вимоги пред`явлено з двох підстав (стягнення доходу та повернення частки), та розглянули позов тільки щодо однієї підстави позову (стягнення доходу);
не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять вимоги ОСОБА_6, яку, як він стверджує, направляв на адресу ОСОБА_2, що унеможливлює оцінку такого доказу, а також встановлення факту виконання/невиконання умов договору сторонами (зокрема пункту 5.1.6 інвестиційного договору) та з`ясування змісту вимоги.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).